Храм поезії (🖤)

🎒✨ Тема сезону: «Подорож у дитинство» 🧳Цього літа ми пакуємо валізи і рушаємо в казкову мандрівку! Бо цей конкурс — не просто конкурс, а 5 турів-подорожей у світи, де трава була зеленіша, небо — ближче, а чудеса — всюди 🌈 Як завжди можна буде подорожувати, як римокотик, і як верлібролисик🦊✈️😺 Кожен тур — це нова локація, новий настрій, нова пригода. 🏆 У кожному турі — один переможець. А потім... ГРАНД ФІНАЛ 😻 — змагання всіх чемпіонів сезону, де визначаться Великі Переможці ✨ Ну а зараз — відкриваємо перші дверцята. А точніше — залишаємо їх зачиненими 🫢 Бо першу подорож ми поки не називаємо. Але ви можете її вгадати в коментарях! 👁‍🗨 Перший, хто правильно скаже, куди вирушимо в першому турі — отримує скіл «Пиши-гріши»: спеціальний квиточок на авторську редакцію від Лисички та Коті прямо в ПП 😸🦊 Тож не тягни кота за хвіст! Гайда в коментарі — припасуй свою валізу фантазії і спробуй вгадати, куди ж ми рушимо спочатку 🚂🍭🌍 ПІДКАЗКА: початок першого туру не випадково призначено на 15 липня!

хай час збирається, наче риби на край ставка, не буде інших таких, як ти, та й ти не така, як ще добу тому може навіть як пів доби ці зміни - все що є у твоїй воді тому так складно втриматись на плаву, тому не вмію плавати - не живу життя тут довго й впевнено миє смерть, а ще несе й несе її геть не геть все дуже мішано в межах простору берегів і хвилі ніжності тягнуть вирами ворогів, а хвиля розпачу вкаже шлях з пітьми, як рука та тільки доста вже, просто доста вже, ти - ріка імен багато, але кожне з них - не твоє і місто поруч, і міст, і човен, що догниє рибалка п'є десь в сусідній області свій бурбон пташки гніздо плетуть в його чоботі, світ як сон де спокій мариться в тихім шелесті комишів, де сльози спекою проливаються, ждуть дощів, де вибір виплисти не реальний, бо ж ти вода і тягне течія проти течії, калата а риби ходять на стежках хвиль твоїх наче в па, а світ тримається протиріччями на стовпах, а вітер ластиться по воді твоїй, наче звір, лунає геть не сумна мелодія, хочеш - вір. @shelest_rin #шелест

Ще трохи додумаю - й трісне від цього над нами місяць. Ще трохи - і все живе буде для мене чуже. Ще трохи, буквально зовсім, лишаючись на самоті, Я буду думати «Боже, це все, що потрібно мені.» І ці недолугі ноги, що вічно ішли не туди. Ще трохи, ще зовсім трохи й нікуди не схочуть іти. І як полуничний місяць, розділений на самоті, я все це в собі поміщу й нічого не лишу собі. @toni_kornyta_rhythm #антоніна_корнута

​"Добло, тато, добре" Коли ми бачили Фіат Добло, треба було бити по стегну. Швидко, голосно, майже з радістю. — Добло! — бах! — моє! І тато сміявся, хоч я завжди бив трохи сильніше, ніж треба. Грали на передніх сидіннях: він – за кермом старої “Вісімки”, я – справа, наче штурман сімейного боліда. Це була гра і традиція одночасно. Бо Добло було мрією. "Для роботи," – казав він, "для сім’ї," – казала мама, "для тебе," – казав він знову. І ми обидва вірили, що досить просто вчасно помітити машину і бахнути долонею – і тоді воно стане твоїм. Через двадцять років я стою в пробці між трьома Добло: сірим, білим і синім. Їх тут, як собак. Вони стали словом без тіла, тлом для маршрутів і логістики, мемом без автора. Тато не купив Добло. Не встиг. А може, не захотів – коли зрозумів, що мрія, яку бачиш щодня на дорозі, вже трохи не мрія, а флот міської буденності. Я часом ще граю. Помічаю – і долонею б’ю себе по стегну. Тихо. Без крику. Ніхто не сміється. Просто шкіра пам’ятає удавану радість і вагу руки, яка більше не поруч. Колись я питав у нього: — А чому саме Добло? І він відповідав: — Ну бо воно смішне. І практичне. І... добре, наче з вуст картавої дитини. А як же цього мало залишилось в світі. © Кудлатий

Друзі, я періодично підтримую один військовий збір, власне, вчорашній вірш, то теж прогрів до нього. Ще з перших бруньок хлопці збирають на пікап, а вже середина липня. Цей підрозділ з Сумщини, а там люди нині точно не гуляють. Прошу накидати на банку малих і великих донатів, до потрібної суми відносно небагато лишилось. Просимо всіх небайдужих людей долучитися до збору на пікап для бійців однієї з бригад яка боронить Сумський напрямок. Кожна гривня Вашого донату - це велика допомога тим, хто тримає на плечах фронт. Віримо в Збройні Сили. Слава Україні!!!🇺🇦🇺🇦🇺🇦 Ціль 🎯🎯🎯 150.000гр. Посилання на банку👇👇👇 https://send.monobank.ua/jar/4262Ap6Tmp Номер картки банки👇👇👇 4441 1111 2374 5402

Клеш відбувся. Незважаючи на всі перешкоди, скасування, проблеми, протидії, тиск, хейт та депресняки. Відбувся і пройшов А-ХЄ-РЄ-НО!!!!! Дружня атмосфера, моцні виступи гідних учасників, боротьба, вагання, додаткові раунди для визначення переможців - все було, і було насичене. Суддівство стало взагалі особливою частиною, іноді здавалося, що коментарям суддів шумлять більше, ніж учасникам. А учасники - не підкачали і підготували потужні вірші та виступи. Крч, кіт задоволений. Пункт про вдячності Хотілося б подякувати за цей Клеш кільком людям особисто. 1) Моїм співоргам: Бібліотекар, Mitchy, Саміра - працювати з вами було честю і справжнім задоволенням. БДСМ - В серці форева! 2) Суддям змагання: Яні Фіщенко, Володимиру Морозову, Крупі, Ірині Віталіївні Савченко - ви стали окрасою цього шоу) 3) Кирилу Черкуну та його родичам за лоти 4) Елвісу за неймовірний обсяг роботи, який він виконав. Фотографії, світло - все він та його. Не передати словами, наскільки цей дядько - золото. 5) Всім учасникам за неймовірні виступи 6) Всім глядачам за атмосферу, підтримку та стимул це взагалі робити. Що по висновкам. Я кайфанув. Ви, ніби, теж) А значить, що вечір вийшов на славу! Ну а, як головний результат вечора, ми зібрали на ЗСУ 21700 гривнів, за що всім вам, знову ж, величезна подяка) Не даремно зібрались! Нормально так, ага) Ну і, сподіваюся, що мої шанувальники та фанати не впадуть обличчям в бруд і будуть теж збирати на своїх заходах подібні суми) ___________________________________________________________________ Бо я йду. З організації Плейду та літвечорів взагалі. Як мінімум - надовго. Як максимум - назавжди. Я втомився/вигорів/задовбався. І настільки, що я на повному серйозі ще в четвер розмірковував про скасування Клешу. В мене не було моральних ресурсів цим займатися. А якщо ти не отримуєш задоволення від організації - нащо організовувати? Я і так багато-чого роблю через силу. Це був веселий шлях майже в три роки. Було всяке) І за все дякую! За оплески, підтримку, задоволення, творчість, сили і стимул щось робити. Сподіваюся, що хтось інший робитиме більше та краще за мене для літератури, культури, чогосьтаміще) А я піду шукати свого далі! Бувайте, Плейдівці!) Все буде (ну ви поняли)

«любов – це спільносвідоме рішення,          особливо цікавий плід, що потребує уваги.» (естер невінчаний) Серпень сміявся у вікнах каштаном, вуликом міста. Стебла любові зростали з туману втрачених здійснень. В грудні тягнулося вгору завзято хвилями листя: «В горі і в радості...» – корінь в субстраті міццю налився. Брунька бубнявіла в січні у стінах стукотом серця. Час завмирав і здавався постійно сповненим сенсу. Вечір наповнив гаряче повітря липовим цвітом. Хмари-овечки блукали на світлій стелі в зеніті. Тижні летіли лелеками в ирій скоро вже сорок – Вересень криком нової людини простір наповнить. А ось і вірш на півфінал Ліги. Тема–епіграф. Я вереснева, тому вліпила фото з собою, най буде тут!

Коли уява підірве перевантажений цифрами мозок, той знайде щось своє у відблисках сонця на стінах, які поширює зелена пляшка на столі. Ти мріяв пережити століття? Побачити щось по той бік чисел, як бачили твої батьки, коли зустрічали нову епоху? Можливо, місто засохне, можливо, не тільки твоїми сльозами затопить могили близьких. І коли це майбутнє увібрало твої думки? Туди майнула найщиріша мрія... Вона полишила тебе самого, в оболонці буденності. Хто ми без мрії про тут і зараз? Без мрії про життя в моменті. Дорога до завтра прокладається стежкою, якою ти йдеш сьогодні, то варто її прикрасити найяскравішими квітами... Або ялинцем і туями, молодості пасує зелений. Я завжди обирав емоції, досліджував кожну пелюстку своєї чутливості, пірнав у вир прекрасного, що доводило до сліз, не гірше за чорнюще горе. Моя стежка прикрашена усвідомленням чистоти, яку можна побачити у дрібних деталях, але неможливо пояснити. Я збираюся зустріти її прояв на тому кінці шляху, а поки, вбираючи аромат бузку роблю черговий крок. Бо юність — це велика бібліотека доріг, у якій важливо не як швидко ти йдеш до мети, а скільки всього ти запам'ятаєш з відчутого.

🚪 Хвіртка 🚪 Дякую – набираючи код, щоразу промовляв хвіртці з електронним замком, що пропускала на територію, відкривалася поступово, тихо шурхотіла, заплетена павутинням під ліхтарем, казав хвіртці, що мала просте електронне серце, електромагнітну душу, дякую – звик бути вдячним... ...втікав, жах охоплював груди, пронизував ребра списом, не давав зосередитися... це сон? жахіття? хтось іде по слідах, полює, цілиться крізь шпарину, шипить, пише кров'ю, скрізь погроза, серце калатає, чи коридори, чи нескінченні провулки, окопи, траншеї, приціли, мороки... У безвиході між лабіринтів цегли та чорних вікон бачить раптово знайому решітку, мляво хитається павутиння, жовтіє ліхтар, пальці миттю набрали чотири цифри, хіба уві сні можна згадати код? Хвіртка повільно, все швидше, відчиняється, він рушає вперед, чує шелест, клацає електронно, а те, що полює, потрапляє пазурями в решітку, павуки заплітають чиїсь розпечені ікла, шурхотять задоволено, воно кричить, ображене, ха-ха, пізно! ...Дякую – вголос промовив і прокинувся, звісно, живий, бо утік. Добре, подумав, треба й сьогодні сказати дякую. ***

моїм побратимам з учбової роти: добровольцям, патріотам, чоловікам; присутні! * кожен прийшов сюди зі своїм богом в серці зі своїм болем в герці на свої суди страшні власних демонів заколисувати у колисці сансари співом правди питомої кожен за доброї волі обрав плату крові за право землі все залишив родині собі — лише на обол та на «лови» рік потому майже всі стали небесною сотнею що вже тисячи їх кожен прийшов сюди щоб піти на своїх умовах за власними правилами. 13.05.25

Вибач, інколи не вистачає сил, Але дякую, сонечко, що запросив. Ми поговоримо на таці з салатом, Хвилясте сонце заганяє нас спати, І я кладу тобі руку на плечі — Розповідай, малечо! Розповідай про кольорові хмари на палочці. І босі ноги у холодній росі, Про цвіт латаття, про хатинку у зáрубі. Про те як пальці на морозі торкались весни. Коли ще сніг лежав, а ти її в обіймах грів. Напевно, ще тоді вона засіла в тобі. Розповідай, хоч я це знаю до єдиної крапочки І до двокрапки, до дефісу, тире. Я побіжу через лісочок до нашого капища. Я побіжу... А де ти тепер...? Наші дерева стали муром для спогадів. І в їхніх пальцях завмирають часи. Я ще прийду, як вистачить сили. Я ще прийду, ти тільки запроси.

Друзі, маємо чудову новину: слем їде в Близнюки 🤍 Так-так, і це буде не просто один слем, ми анонсуємо справжній тур по громадах Харківщини 🔥 ▫️ Що це буде: два дні з нами: знайомство, майстерні з літературної творчості, ораторського мистецтва та організації подій, а другий день — той самий слем харківської витримки! ▫️ Коли буде: реєструйтеся і приходьте/приїжджайте 19 та 20 липня на слем у селищі Близнюки. ▫️ Де буде: адресу повідомимо після реєстрації. Запрошуємо всіх охочих взяти участь у динамічному поетичному конкурсі з елементами перформансу. Покажіть свій талант, відчуйте азарт змагання та отримайте зворотний зв'язок! Приходьте і як учасники, і як глядачі, щоб підтримати поетів. Це чудова нагода не лише отримати цінні знання, а й знайти однодумців та стати частиною нашої творчої спільноти. А куди ми поїдемо далі — розкажемо згодом 😉 ✍🏻 Реєстрація на подію Проєкт реалізується за підтримки Українського інституту книги.

прошу донатити https://send.monobank.ua/jar/5EY7cy2uFH погано почуваюсь, деякий час не на зв'язку

В окремі пóстелі, чи не вперше, горнусь до холоду ковдри і майже не відчуваю різниці. Тільки обом не спиться, Міжкімнатна стіна всіяна спицями, гострими на язик. Куштую самість на смак, дізнаю́ся з якого тіста. Чому, ніби пазл, вписалося в пусте місце тремоло під грудиною? На віскозному полі темнію дрібною цяткою. Осад образи в сонячному сплетінні контрастно видимий на тлі простирадла, під прозорим шифоном шкіри. На стоншеннім пальці не втримується кільце Досить. Вдіяли, що могли. Прозова затерта драма. Кода виведена червоним, бездоганною каліграфією. Нами. Стискається в крапку прикутий до стелі простір, хвилинна стрілка накручує нерв на лопать. Десь тут мав початися край землі, до нього і в гóрі, і в радості, до ста... Досить. Пізно. Світає, смолою в чашці в'язне ранкова кава, розмочує ком у горлі Доброго ранку, коханий.

зірниці в крихке безмежжя полиск відбиває синхронне дихання базальтових стовпів й ледь дріботить посріблена і гостролиста зграя червневого дощу поміж вокзальних протягів у ньому впізнаю сягнистий почерк тобою не відправлених листів і ніжну глибочінь жалю озвися надчутливим спалахом відтятих стогонів в зболілих хмарах не розділяючи перехідну межу у відповідь нехай я закричу(!) і видихну / не боячись сполохати вразливістю здійснених митей, в передкінечно викроєних зустрічах на пагонах зірниць — де ти стоїш по той бік сподівань невидимий @nlitvinovapoetry #літвінова