Храм поезії (🖤)

Місто спить. Його накриває ковдрою кольору попелу сиза пітьма. Його огортає спокоєм, сповненим стишених сполохів. Скроні посивіли мереживом споминів: солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик... плотом розкроєний парк, а кронами – просинь небес, на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт... потиском рук одне одному вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах, неспішно плетуть розмову, обурені на погоду та влади похибки... сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен, що проросли крізь узбіччя, а в душу пустили корені... хтось невдоволений школою, де вчаться діти, й своєю розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки – не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк... пара іде коридорами: молодість і закохані погляди, скоро вже стануть дорослими, в спільносімейному просторі роститимуть нових людей... озеро гладь затамовану стелить в одному з районів, щоб омивати холодом в спеку, а поночі зоряне борошно вмішувати до гомону, що розчиняється у його водах повністю, бо час додому... Повзають спогади містом, що спить. Його накриває попелом пітьма і війна. Місто, якого на мапі більше нема... 16.07.2025 @olesya13r Для конкурсу "Птахи летять додому" від @uapoets

Крихти білого хліба на почорнілій від вогкості дошці — зорі нічного неба. Банка тушонки зі слідами корозії — чорна діра, що засмоктує та змінює сприйняття часу. Його стає трошки більше. Чутно практику великого вибуху. Зірки побілки падають і ти загадуєш бажання: вижити. Чи хоча б померти так швидко, неначе потрапив до відкритого космосу. А зоряні війни згори набувають масштабу космічної опери. Там обрані сини та доньки на березі лавових річок захлинаються ненавистю; забираючи в пригорщі землю, вростають кінцівками в неї і стають пам'яттю з гірким присмаком чорнозему та тушонки в іржавій банці. Чергове зіткнення всесвітів. Зірки остаточно впали у чорну діру разом зі стелею. Ось і збулося бажання — шатл безпеки розгерметизовано. Через п'ять хвилин не стане достатньо кисню і ти зіллєшся із силою, що навколо тебе все вбила. @defirtonpoetry #федько

Злива зі слів… Довгими оборотами незрозумілими уривками байдужістю. Якоюсь вишуканою сіллю на моє розгорнуте й живе. Скаженим сміхом новонародженим первісною жорстокістю падає на голову. Ахаха… Парасольку давно вирвало вітром із рук із нутрощів. Розтрощило. Розгорнутими долонями ловлю краплі. Вдивляюся бачу відображення. Чиє воно? Щось моторошне застрягло у краплі колись живильній чистій прозорій. Рідина скрізь. Клонується зі швидкістю світових вогників великих вибухів незворотнім процесом. Крізь шкіру завмерлими клітинами до серця. Небо здригається зсувається горизонт. Уявна лінія наяву зникає. Злива… ядра кулькоподібної форми кулями до скронь. А казали без опадів… @sarahwatsonrhymes #мовчан

Кожен із нас тепер — музей памʼяті когось* темінь гуляє між коридорами, тиша дзвенить по кутах, спогади, пишно паву‌ттям оздоблені, мріють, щоб хтось їх згадав. дзи‌ґар, що ритм відбивав щосекунди, нині — домівка для снів. більш не живуть в них минулого люди, яких ти любити зумів. люди-примари, пóмилки долі — предмети музею фігур. лиш тіні холодні залами ходять і плачуть, що ти їх забув. ключ від музею викинь із кручі — хай дують свободи вітри. і всіх, хто тебе безсовісно мучив, із пам’яті в порох зітри. *автор цитати Богдан Кирста Поліна Шишлевська #поліна_шишлевська

«любов – це спільносвідоме рішення,          особливо цікавий плід, що потребує уваги.» (естер невінчаний) Серпень сміявся у вікнах каштаном, вуликом міста. Стебла любові зростали з туману втрачених здійснень. В грудні тягнулося вгору завзято хвилями листя: «В горі і в радості...» – корінь в субстраті міццю налився. Брунька бубнявіла в січні у стінах стукотом серця. Час завмирав і здавався постійно сповненим сенсу. Вечір наповнив гаряче повітря липовим цвітом. Хмари-овечки блукали на світлій стелі в зеніті. Тижні летіли лелеками в ирій скоро вже сорок – Вересень криком нової людини простір наповнить. А ось і вірш на півфінал Ліги. Тема–епіграф. Я вереснева, тому вліпила фото з собою, най буде тут!

Дитяча наївність лишилася в таборі з літньою назвою "Дружба", де на шиях носили намиста з мушель, вчились підвищувати, а не змішувати. Дешева тоналка на сонці береться тріщинами, з них проглядає вчорашнє світло тіла зі здобного тіста і молока. Визирає з-під смужок фенічок на руках. Розрахуйся на перший/зайвий, ставай останнім. Білі — починають і програють, виставлені за поріг без сукні, перемащені вмістом тюбиків м'ятної пасти. Пісок налип на червоні гарячі плечі, на смак — цукровий, як перші пестощі, потім коле, як бите скло. Постав за неї воскову свічку на впадинку в животі наступної, перш ніж кинути і цю теж. Тішся, рухайся до знемоги босоніж в бетоннім колі сансари, у ритм прибою. В погоні за нетривалим щастям, розтерши п'яти. Ніби 8 життів попереду, і одне з цих безцінних "я" не зле витратити на танці. @snigpoetry #мері

вкладати в довгу вервицю стрічань вузли — що відступити на півкроку в тінь розлогу (загоєнні галуззя борозни від пальців до лиця зціловані) чи помилкового приходити й стояти під склепінням липня — архітектура витіснених слів — архітектура оксамитового обрусу розлита на поверхні запитів бери що прагнеш, що віддав — бери а я прийти осмілюсь барвами світельними залюблена і зваблена у цім погоджені на відгомін скучань — ми справдились. беззаперечно справдились.

Ось так виглядає книга ближче. І це краса 🩷🩷🩷 Щиро дякую видавництву ТВОРИ (м.Вінниця) за професійну та якісну роботу! Рекомендую від душі! 💜 менеджер Інна супроводжувала мене на всіх етапах, робила все можливе і не дуже, щоб вдалось так, як я відчуваю. 💜 дизайнер Дем'ян розумів з півслова і виконував усі мої кольорові примхи. 💜 Таїсія допомагала в юридичних аспектах. 💜 директор видавництва Дмитро Юрійович йшов на зустріч в усіх питаннях. 💞 редактор Оксана Мовчан, твоя неймовірна підтримка та дружба робили неможливе можливим. Дякую всім, дотичним до процесу видання 🩷 Придбати можна на сайті видавництва: https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8 Кошти від продажу передам центру протезування і притулку для тварин.

Балада про Білого Вовка Дітей вкладають на ліжка, дають їм пити отруту, у них забрали дитинство, бо треба знаряддя здобути — не бути більше людиною, а тільки лиш інструментом. Отрута змінює тіло. Скільки смертей хлопчачих бачили ці старі стіни? А скільки дітей платили занадто високу ціну? Щоб стати знаряддям убивства чи захисту інструментом, аби не забракло хисту вбивати без сентиментів. Щоб потім у вічі кланялись чемно. За спиною, щоб плювали й лякали дітей відьмаком, а потім просили в підвали залізти й убити стриґу, а потім в болотах потвору. Ще й обмануть з оплатою і будуть благати повторно про захист від лиходіїв. Чи думав хоч хтось про нього? Його сокровенну мрію? Кохати Йен безумовно та мати спільних дітей, старіти поруч із нею. Не треба ні слави, ні вдячності, не треба коштовних трофеїв. Можливо мати хотіла за темні гріхи спокути, що привела в Каер-Морхен, де дітям дають отруту? Що віддала відьмакам свою тепленьку дитину? Чи краялось болем серце? Чи плакала потім за сином? Він теж пив чаклунський трунок і він вже герой, що вижив. Магічні жахливі тортури зробили у десять сивим. Немов ще тоді віщувало нещастя долі лихі волосся біле, як сіль, а очі, як у змії. Сивіти з роками природньо — приходить повага та шана, Та всім буде муляти очі БІЛЕ ВОЛОССЯ МУТАНТА

📢 Літературний журнал Пнябзик відкриває прийом матеріалів до п’ятого випуску! Набір триває з 20 липня по 15 серпня (включно). До розгляду приймаються проза, поезія, есеїстика. Перевага надається роботам, що виходять за межі усталених форм, працюють зі складними темами та демонструють високий рівень концептуальної й стилістичної опрацьованості. 📩 Як подати заявку? Заповніть онлайн-форму та прикріпіть свої твори, що відповідають вимогам Чекаємо на ваші твори! Підтримайте Пнябзик за посиланням! Ми працюємо завдяки спільноті, яка цінує вільне слово й якісний контент 🖤

🌀 Я сьогодні, мій друже, про тебе писатиму. Це будуть мерли‌ни без п'яного галасу. Смуток стиснув мені серце лещатами: Чи бачиш, мій друже, що з нами сталося? Безвинні ми, знаю, та долі це байдуже. Мне нас під себе злий фатум, як колесо. Наш сміх, наші сльози - то було по-справжньому, І без них мені, друже мій, тяжко і болісно. Кривда людська в цьому світі міцнішає, Це мучить, це рве, розбирає на атоми. Я забула (пробач!) твоє ймення і прізвище, Дозволь, я лише позивний поминатиму. Ірина Бобик #і_бо #ірина_бобик #памятімартіна

З першим днем липня! 😎 Літо продовжується, і наш конкурс разом з ним. Запрошуємо всіх долучитися до другого етапу "Літо(та)OWL" — з не менш крутими суддями та темою! ❗️Щоб узяти участь, потрібно:

— написати вірш на тему «Між зливою та засухою» 🌥 Крайчас: 31 липня включно; — викласти його на сторінку в інстаграм з відміткою @_owl_hub та тегом #літотаowl та отримати +2 бали до оцінок суддів або — надіслати вірш нам в директ чи @yr_lilium — надіслати нам скриншот-підтвердження донату від 20 грн на картку (5375 4112 1518 6805) або за покликанням; — cлідкувати за оновленнями та чекати на результати. Переможець/ниця отримає приз у розмірі 200 грн та публікацію переможного вірша на нашій сторінці 😍 *Весь залишок з донатів буде виділений на призовий фонд майбутніх конкурсів ))

P.S. Вірші за перший етап передаємо суддям на розгляд, і вже 17.07 покажемо вам переможця першого етапу ❤️‍🔥 Бажаємо натхнення 🤗 ✨

Йобніть киці, збір! https://send.monobank.ua/jar/5EY7cy2uFH

А так усе в мене добре, життя – лайно. Наспівує наче, зривається поміж нот. Тече не моя розмова в моє вікно, повиває все місто сонною пеленою. Над рікою має бути фортеця – віки й віки. Все хороше й погане приходило від ріки, посланці і купці, мандрівці і загарбники, над рікою завжди лунає “ти хто такий?”. Кожен має бути – фортеця при цьому дні, не здаватися ані вранці, ні уві сні. А припливи такі несподівані, руйнівні, береги сумні. Ну а так усе в мене добре, жива-жива, - і розмова чужа накипає і напливає, наче я це кажу далеким, кажу близьким, наче я гіркоту виплакую до ріки. І тече вона далі, далі, гірка, гірка, у затоках усіх, на мілинах і перекатах…

▪️вогники▪️ Як гідри, меандри джерел надривають дороги, здирають ґрунти з пунктиром маршрутів, заводять марудно на манівці, відбираючи напрямок, орієнтири та ціль. Тому топчешся на одному й тому ж, на мохом порослому біотопі, допоки гостре листя осоту не починає вростати у стопи. Свідомість – у повені болю, і морок виходить на волю, вологою падає в ноги і тванню впивається в рани. Живопліт чорноти тільки кріпне та стигне, встигаєш зібрати щось, подібне до смолоскипа, зі скіпок смолистих і світоча віри. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму далі-то більше!.. Сперте повітря все повнить, марева смикають повід, ловить мій погляд крихітні пломені з надр і ущелин, в густому тумані яких ніби щезла важка безнадія, крізь тріщини хмар визирає вервечка лісних саламандр: ведуть до знайомої ватри, додому. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму далі, то – біль… Вогні мандрівні супроводжують в лісі, як добре, що вивели: стежини знайшлись, і не страшно втрачати запас похіднí, забувши про біль, на звіриний манір біжиш на вогні. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму далі тобі… Навчила мене цінувати дрібниці вогню, кожну вуглинку світила, звертати увагу свою на внутрішнє сяйво, яке, щоб не згасло, ти вчила найкращому гаслу, яке я повторюю в мандрах, як твою найскральнішу мантру. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму… Як крихітні рідні примари, міріади вогнів мене звільнять від марев. Та ближче і ближче відсвіт домів, до тебе бреду, хоч вгрузаю, прийду і скажу, що зумів. Гаснути вкрай небезпечно… Дарма хвилюватися нині, вогкість, гриби, ну, попахує гниллю, чим далі, тим просто осоки трапляються ще більш високі. Гаснути вкрай не… До тебе, кохана, опівніч вернусь! Вийду із заростів вчасно! Гаснути вкрай... Гасну… 2024 Copyright: Чурков Максим #літературне_горнило

фінське смузі візьміть півтори години дощу додайте чашку сонця дві столові ложки тиші жменю люпину (тільки не кажіть про це місцевим) дві жмені бузку пригорщу конвалій влийте декілька мілілітрів трепету від незвичного звучання мови але без причини затишного додайте доброзичливості ніжності усмішок добряче потрусіть червневим тиховієм присипте щебетом чорного дрозда вівсянки та горобців для декору можна додати кілька комарів це якщо дотримуватися локального рецепту але й без них смакує теж дуже навіть неймовірно споживайте маленькими повільними кроками під розлогий густий спадень рекомендовано кожного літнього дня смачного #олінавівірші

Пнябзик шукає своїх! Ми створюємо незалежний культурний простір і працюємо з тим, що не вписується в мейнстрім. Запрошуємо до співпраці: – художників — ми відкриті до того, щоб розміщувати ваші роботи в наших соцмережах та виданнях. – авторів дописів для сторінок Пнябзика у соцмережах: від аналітики й публіцистики до популярних текстів про культуру, мистецтво чи філософію. – людей, які можуть допомагати з веденням сторінок (SMМ). Участь у проєкті наразі волонтерська. Якщо вам близько те, що ми робимо — напишіть нам. Додайте коротку інформацію про себе та приклади робіт або ідей 📩 pniabzyk@gmail.com

цок-цок- цокольна підлога жорстока до спогадів. на розбитому екрані і найяскравіші фото виглядають, мов стокові. і старі рецепти втрачають чинність: балувані новим рецептори не обдурити. від синдрому до жертви на дотичних одна пересадка: *вуд-сток* *сток-гольм* забуваю багаж. взагалі, забуваю. закреслюю дім на карті. памʼять — мій професор Моріарті: вирізає незручні кадри із марафону спогадів чи блюрить. *IOU* *i owe you* ріже по живому на яблуку, на адамовому, для надійності, аби слова трималися захованими в горлі. спитають: смачно ковтати язика? скажуть: на здоровʼя. новий рецепт позбавить від незручних запитань, інакше можна повернутися додому, а там… * — хто віддав на заклання священного агнця? — хто знає… чекай! йтимеш з роботи, купи приправу, замаринуємо його на шашлики. *минає котрий травень*

Донат на банку https://send.monobank.ua/jar/5EY7cy2uFH