Храм поезії (🖤)

Палає Горить, палає в пеклі та реальність Руйнує все, що я роками будував. Тремтять, тремтять руки жебрацькі Я так благав... І у моїх словах Була одна, одна надія! Я вірив в неї, я чекав Благав, благав але безсилля лиш народило новий страх. І ось, стою... Палає місто, великий диявольський ліхтар. Забив, прибив до стін надії той балістичний, клятий цвях. Я вже не знаю де те місце, якому я жадав тепла. І хто змінив мої надії на гучний дзвін БПЛА. Хто ти? Людської долі диригент, Хто ти? Наших емоцій абсорбент. Хто ти? Незрима нами ти істота? Хто ти? Чи той закон, що писаний без слова. Хто ти? Чого ти хочеш, розкажи... Прошу, благаю відпусти... Я так хотів писать пісні, писати вірші-солов'ї У мирі, в вирі для душі... Для серця в тиші й взагалі Я мріяв... Мрію... Я зомлів Але я вилізу із цих руїн. @CherkunK #черкун

Казка якби ти вмів малювати, намалював би мені грудну клітку між ребер, що нагадують гілля дерев, я посадила би квіти виростали б ніжні півонії, колючі троянди і де-не-де маки серце б тішилось такому сусідству, і це стало би знаком що пора оживляти занімілі м’язи, врешті битись розганяти кров, вкритись мріями, забути про гордовитість якби ти вмів ліпити, то виліпив би мені легені з глини, живі, щоб дихалось легко, але так непевно вирізбив би двох птахів збоку, щоб навчили мене літати а з іншого риб, бо відсутність моря для мене, як страта жили б ми утрьох як в казці: я, серце й легені дихалось і билося б нам весело й щасливо напевне ростили би пташенят, бавили риб і горя не знали та серце чомусь не б’ється серцю тебе замало (З книги «Риби і птахи») Фото: Іра Федорів @novakain_poetry #новакаїн #оля_новак

Привіт! Залишилося всього три дні до закінчення набору на наступну Добірку. Долучайтеся, якщо хочете щоб ваші вірші потрапили на суддівство вже цього тижня. Нагадую, що на Добірку можна подавати як нові, так і старі вірші, діє обмеження на один вірш від одного автора. P.S. Переможці отримають по два кілограми "дякую" від мене, а також публікації в наших ресурсах. Бажаю натхнення!

Привіт! Залишилося всього три дні до закінчення набору на наступну Добірку. Долучайтеся, якщо хочете щоб ваші вірші потрапили на суддівство вже цього тижня. Нагадую, що на Добірку можна подавати як нові, так і старі вірші, діє обмеження на один вірш від одного автора. P.S. Переможці отримають по два кілограми "дякую" від мене, а також публікації в наших ресурсах. Бажаю натхнення!

Із циклу «Місто» Етюд №2 В колисці звук її чула Гадала то сни А потім бачила як співали труби на моєму шляху повз ТЕЦ На шляху відбитків пальців Що це? Відгомін сліз і очікувань? Ранковий привид? Невгасиме вітання із марень і сталі Пронизує підʼїзди та ріки вулиць Лементом старих і малих Магнетична як ніч Внутрішня і позбавлена гучності Мережа джерел Де моє? Бігла по реверсу колій Розплутуючи тендітні пальці міста Гнався час за мною Проникав у тіло Хвилював іменем Мов звабливий дим цигарок Із вуст у вуста Крізь шум електронного дощу Безпомилково вириваю шнур Але ж чую, чую Намагалась підспівувати Страждаючи від розсіяності Поза чуттями й підказками Характер шукала Як промінь Крізь пагорби і рекурсію облич Вночі через ліс Я вийшла на твою гру Анґа Зелена #анґа_зелена

✉️ СПЕЦВИПУСК: набір творів у новий «Легіт» Літературний журнал «Легіт» чекає на ваші тексти! Адже літній випуск буде особливим: його тема – листи. Ми чекаємо від вас усе ту саму поезію й прозу, однак з однією ремаркою: важливо, щоб ваш текст містив присвяту, звернення або був написаний у форматі листа. Так, ми зробимо спецвипуск простором, де можна поділитися сокровенним і відчути підтримку. 🖇 Набір триває з 3 до 17 червня. Подати тексти можна через форму або через нашого телеграм-бота. Докладніше про вимоги, тематику й подання читайте нижче👇🏻 P.S. А ти надішлеш на свій лист? Ваш @lehit

Червень Улюблена щомісячна вистава: Здавалось, квіти тільки почались, Та як би не було весни замало, Вже червень випромінює «на біс». Вже сутінки проникливо розкосі, Комахи сперечаються в траві. А я стою усміхнена і досі У сукні із метеликів новій. У сонячному теплому сплетінні В фігури відокремлене давно, Сьогодні чи допоки і віднині Зі слів твоїх грайливе доміно. Знайти б його, складати, розпростерти, В мурашниках від злив уберегти, Повірити, послухати відверто У спокої або на самоті. Та відстань неможливо скоротити, Хоч сонце на проміння розплети. Дорослі вже, поводимось, як діти, Бо спекою запалені мости. Бо літніми нескореними днями Будівлі умиваються дощем, Від крапель прохолодніше принаймні, Від дотиків до квітів не пече. Слова твої становляться слюдою, Прозорим павутинням в голові, Прискіпливою мірою якоюсь Споріднені, примхливі, не нові. А зранку є роса відверта, боса. І червень мій у неї вже пірнав, А я стою розгублена і досі - Роса це чи отруєний нектар. @sarahwatsonrhymes #мовчан

і гусне, і ширшає, тягнеться вгору і світиться найпершим туманом світанку мого прийдешнього цвітуть на моїх руках і мережаться китицями квіти дурману, а з ребер ростуть черешні   і їхнього соку вистачить нам, щоб напитися ламай мене навпіл, складай як сам собі хочеш корінням вгризайся, щоб знала — найглибшої тиші прийдеш і я оживу поміж нашої ночі @novakain_poetry #оля_новак #новакаїн

*мак* місто зітхає стріт-артами, втомлене від арти губи софі марсо ще досі смачні, як ковток гарячої кави глибоке чорне ллється з грудей матері — отруїтися дихати раз по разу спокійніше стіни зсипаються у жмені маком мати землю в руках, тримати страх у цупкому мішку, позаду себе, а попереду — гаряче серце хтось, схожий на мене щовечора пестить твоє лице цілує повінню, торкається твого таємного чорний шовк холодний та гострий лід коханий, де тобі болить? від крапки до зернятка збираємось на світанку доріжками, слідами, дорогами залишаємось на перехрестях думок стрічками сліпого осоння колись тут виростуть пролиті нами нестримні маки полум'яні як губи софі марсо @viknapoetry #єва_верле

дедлайн спливає, час подати роботу

У Всесвіті великому, в Волоссі Вероніки, Щоб стати повнолітніми, був певний ритуал. Потрібно було кущ знайти, який різноманітні, Прості або зі смужками, суцвіття випускав. Із кольорових квіточок робили потім зілля, Щоби волосся підлітка отримало тих барв. Я розповім вам про сестер, що виросли й зустріли На двох один важливий день, коли їх час настав. Хоч схожа була зовнішність як в росяних краплинок, Та норов - як у кожної сніжинки вигляд свій. Одна весела й запальна, хоч іноді кваплива, Здавалось часом, що змогла б здійняти буревій. А інша більше мовчазна та витримку залізну Постійно мала й як вода у повний штиль була. В дорогу вони рушили не рано і не пізно, Та щось були напружені як ні одна струна. В думках перебирали все, якими ж кольорами Вже стануть відрізнятися, у світі ж стільки фарб. Та ниті долі сплетені, напевно, що не нами, Бо квітку фіолетову магічний кущ лиш мав. І що ж поробиш? Чарівний напій цей вдвох зварили, І по ковточку випили, а далі диво лиш, Бо полум'яні локони та сині пасма-хвилі, Вже обрамляли контури двох вражених облич. Бо що б не улаштоване було для нас спочатку, Все буде відфільтроване крізь дії та думки, І написати власну ми картину щастя здатні, Під настрій підбираючи відтінки залюбки. Оксанка Приходченко #літеросплетіння

Десь промені стиглі пекучого сонця нарешті за обрій зайшли. Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні. У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи, Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ. Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь. Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили, Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?" І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю, То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни: Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою, Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних. Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої. Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув, Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть. Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін. Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало. Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті – Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао. Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині. І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої, Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів — Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть. Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова #ватульов #чекарьова

​Люди не знатимуть твоє ім’я, Занадто багато імен у світі, щоб пам’ятати про кожне. Люди не згадають твоїх діянь, Мерехтіння твоїх наповнених відчаєм очей, Милосердя твоїх передсердь, Сутність твоїх страждань, І сенс слова Смерть. Ти закритий у виділеному часопросторі. Кості болять, від подагри ломить суглоби, Суголосних тобі людей. Мабуть, воно вартує цього: Прогулянки о сьомій ранку із собакою, Мандрівки напівспроможнілим трамваєм На ту сторону міста, Кисті, що ховаються від холоду у рукавичках. Звичка курити і пити віскі на роботі, Бо потім не вистачить здоров’я. Люди не знатимуть твого імені, І кому як не мені це казати тобі в лоба. Злоба перетікає тоненькою цівкою, Наче із пошкодженого крана, Торкається шкіри, утворює рани, Тільки невидимі. Хтось скаже – душевні. Непевні ці люди. Нестримні й зневажливі. Кажуть неправду. Не каються у скоєному. Покоями, тихими кроками до ліжка свого підійди. Натхненно, на кінчиках пальців, Тонкі залишаючи по собі сліди. Тендітно, наче у танці. Грацією маленької вивірки. Виром набутого досвіду. Досвітньої днини. Зі спокоєм властивим ластівці, Зішкреби спогади пластами, Олівцем залиши на папері, Від зачину до кінцівки. Двері на ключ зачини, Груди повні повітря вдихни, Нанизуй життєвого намиста повні коралі. Місто, яке так любив, ховається за білими стінами, Моралі не буде. Як і питання – що далі? Далі будуть люди, які не знатимуть твого імені. © Кудлатий #кудлатий

Накидайте ідей, як розкрити тему — Щурячий король

я нікого не втратила. поки. мені пощастило. і пишу я це з міста, яке ми вважаємо тилом. і хоча це поняття в війну нечітке і розмите - бо ракети літають так само у небі, як вітер. хтось вважає, війна додає нашій нації сили. але знаю, цей досвід для нації ми не просили. я не знаю коли я помру, бо смерть і далеко, і близько. тому будь-який з віршів моїх - потенційна предсмертна записка. Дар'я Лісіч

А ви вже оцінили новий конкурс від овл хаб?;) https://www.instagram.com/p/DKXPhrvIJWl/?igsh=c2NuMXVmb3Budjgy

Ображений Ерос розкидував стріли. Кохання - із золота, біль - із свинцю. То плями незмішані дві чорно - білі, Які відтворили історію цю. Одна - Аполлону, прекрасному Богу - Потрапивши в серце, вселила любов. А інша - у німфу струнку босоногу Ненависть встромила без зайвих «агов». Він звав її ніжно, благав зупинитись, Та Дафна втікала в дрімучі ліси, Де сплетені долі істот фантастичних, Гукаючи батька неслась навскоси. Благала: «Пенею! Врятуй із полону! О Земле, розсунься, зміни образ мій! Я деревом стану лавровим натомість, І мляве коріння - вінець моїх мрій». Спокусливе тіло вкривалось корою, Волосся на листя змінилось за мить. Із грішною люттю, з любовʼю святою Зірвав Аполлон вічний лавр вочевидь. Чому не тьмяніє і вічнозелений? Цю істину й досі ніхто не збагне. Можливо, свинець так крокує по венах, А може, і золото не руйнівне. @sarahwatsonrhymes #мовчан

- тільки зелений і бурий, ⁃ каже очільна відьма. відьми приносять одяг, штори, підковдри. нині навіть рушник давала з дому одна божевільна, вишитий щільно маком по трав’яній тканині. потім порізали одяг, той, що колись любили, повідрізали коси. бу‌де ще час для сватань. повитирали сльози. зараз усе для битви. потім плели‌, молились, знову плели, співали. чари вплітали - захист, руки танцюють легко. добре плетися, смужко. міцно вростай у сітку. бути тобі травою, бути тобі землею. що я вплітаю, сестро? сукню - духмяне сіно? листя, нагріте сонцем, літо, що завжди з нами? стебла весняних квітів? чи ароматну хвою? що я вплітаю, мамо? хустку - земля брунатна? ше‌рхлу кору пахучу, гілку верби хисткої, грубе ведмеже хутро, пірʼя совиного жму‌ток? відьми плетуть до ночі, відьми чаклують вперто. тільки не видай, сітко, тільки не зраджуй, смужко, будь, наче плащ-невидимка. всіх заховай від смерті. Олександра Хопта (@buryanpoetry) #хопта

Морок підморгує - знову фліртує. Знає падлюка: вчергóве не встóю. Воля слабка. Підлаштуюсь під гру я. Вип'ю для мужності трохи настою. Морок на прив'язі держить потвору, Знову злягаюсь із нею в кімнаті. Друга потвора прийшла. Не поборю - Грають зі мною падлюки крилаті. Морок на мить відвертається раптом, Пильність потвори втрачають зненацька. Сили збираю, щоб вирватись градом. Тисне ж на мозок ця гра чудернацька... Ніж підбираю, шматую щосили. Більше знущатися їм не дозволю. Досить жахіть і насмішок злостивих. Помах останній. Завершення бою. Тихо навколо. Потвори замовкли. Ляжу один в тишині нерухомій... Сонце іскриться на стінах пожовклих. Морок подох. Віддаюся утомі... Очі розплющую: я у постéлі. Мертва дружина. Дочка ледь притомна. Бризки багряні по стінах, по стелі... Знищила. Все. Онейрóїдна бомба. @sashkonehrych #негрич

Літо вже тут ☀️ А отже, саме час для натхнення. OWL HUB інформує про наступні літературні конкурси червня:

✔️Набір прози на літній плейлист на Віршопліткарка FM (до 35 учасників, проза) ✔️Поетичний конкурс "Цвіт бузку" (01.06) ✔️ІІІ Дитячий конкурс зі створення книги «Історія мого міста» (05.06) ✔️Міжнародний літературний конкурс «Проблема свободи» (06.06) ✔️Поетичний конкурс "Червона троянда" (07.06) ✔️Літконкурс від Фонду Лесі та Петра Ковалевих 2025 (10.06) ✔️Конкурс горор-оповідань до збірки від Фензіну «Підвал» (13.06, проза) ✔️Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…» (15.06, проза) ✔️Літературний конкурс «Пригоди Барабульки» - 2025 (21.06) ✔️Поетичний конкурс "Останній рейс із літа (22.06) ✔️Конкурс етнофентезі «Міти українських дуШ» | LitArenka (30.06, проза) ✔️Міжкультурний конкурс короткого оповідання INK 2025 (30.06, проза) ✔️Поетичний конкурс "Літо(та)owl" (30.06) ✔️Конкурс ім. Олени Теліги та Олега Ольжича - 2025 (01.07)

Бажаємо успіхів ✨