Храм поезії (🖤)

Саша Хопта та Воксик Два динозаврика відкрили допоміжну банку і допомагають збирати @veronda.djokonda на авто для 21 ОМБр Про запит: роті розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок), де служить чоловік Вероніки потрібен повнопривідний позашляховик для виконання бойових завдань. Загальна ціль збору 220К. Посилання на міні-банку у шапці профілю Якщо також хочете взяти допоміжну банку, пишіть Вероніці. Сьогодні у динозавриків був хороший і вдалий день на роботі, вийшло те, що довго не виходило. Тому сподіваюсь, що баночка, відкрита у щасливий день, швидко закриється. Дякую❤️ Моя монобанка

напророчте мені безсмертя, голоси! я ставатиму лютим паломником щовесни! я по світу збиратиму святість усіх травин і навчуся бути з собою, бути один. буде чисто в моєму домі, і буде сад, буде місце, куди складатиму зорепад. і тераса буде, море неподалік, і китів виглядатиму потайки цілий вік. і збиратиму жовті мушлі, і тільки їх, для людей таких самих трепетно-золотих, у яких перлина там, де росте душа, серцевина віє запахами вірша. напророчте мені безсмертя, голоси, я ставатиму лютим паломником щовесни, я по світу жадно ходитиму, не спинить, смакуватиму безкінечно коротку мить. @olenalevchenkopoetry #оля_левченко

діаспора (однокласникам) коли сонце сідає за обрій, ми імена вимовляємо часто: іноді - пошепки, іноді - мовчки, а іноді - гучно й повністю, аби закликати до себе. на заклик відводиться обмаль часу, та як він доходить... історія зустрічі варта окремої повісті. декого бачиш не раз і не два, а з деким і разу не вийде - навчання, робота, кордони та інші обставини ділять на секції; кожному - власна. на те і бувають заледве можливими миті, коли приїжджають туди, де зазвичай не бачились би по інерції. хоч бери й прикладай біля серця, щоб бачити кожного звідти поруч: і задир, і відмінників, і бунтарів - незалежно від всього пройдешнього, незалежно від чинного й чинників, що закрутили б миттєво голову. ти обличчя лиш бачиш і чуєш розмови поміж переспівів решти, на собі відчуваєш енергію столу, що схожий на тайну вечерю, вперемíш видихаєш азарт із димами, що простір заповнили цілісно. виникають обставини рідкісні, звісно, коли ти - у ролі мішені, та коли на п'ять років назад повертаєшся вдумливо, бачиш цінності, необхідні для щастя, у них - носіїв аксіом, часто завше доведених. і коли крізь вимови імен і на стику доріг, попри примхи погоди, ми здибаємось в тінях знайомих дворів відновленого Карфагену - повертаються давні спогади. @stavozero #ліщук

💚 Любі римокотуні та верлібролисики! 🧡 Прийом робіт на поетичний конкурс котолисячого міжсезоння завершується через 3 дні. ❣ ДЕДЛАЙН — 15 ЛИСТОПАДА О 23:59! ❣ ⏳ У вас ще є час, наші дорогенькі, щоб встигнути долучитися. ⏳ 📩 Ронделі здавати в ПП 🐱 @catania13_11 📩 Верлібри — 🦊 @e_foks Детальніше про конкурс — тут: https://t.me/ccaatt_ffooxx/3068 Про призи — тут: https://t.me/ccaatt_ffooxx/3249 З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!

Оксані Лихогляд до закриття баночки залишилось 280 грн, давайте допоможемо send.monobank.ua/jar/4jPRjTEdaf

Хто тебе називав огидною і чому ти у це повірила? Звірі в нетрях свідомості гиркають — теплі, злякані звірі. Відголос б’ється хвилями в береги м’які і відбитки лишаються свіжими. Хто тебе називав невдахою і чому ти із цим погодилась? Слово ціпко у дерму в’їдається, мов нанесене магнум-голками. Шкіра фразами у сандаловий розфарбована, і не гоїться. Хто викрикував ниці прізвиська і чому ти це їм дозволила? Хто тебе визначав, хто вирішував, ким ти зараз є? Пустодзвонили: «Фу! Дивіться, вона!», і тріщини йшли по берегу розтривожено. Скільки попелу ще на голову посипатимеш? Попелюшко, ти, мов наміткою, прахом гордощів вкрила сором, себе спаплюжила, аби тільки не чути гострого, прилипаючого, болючого. Знай, ти — цінна і досконала, як квінтесенція літа в дівчинці, яка носить смішну панамочку, і сережки-черешні дібрані. Зло не має всевладдя над нами. Шкіра, як свіжопобілені стіни — чиста від будь-яких написів. Звірі пильно глядять володіння. 31.03.24 вірш на півфінал Віршометрії. вірш про те, як мене булили у школі і на роботі, і про роботу над цими травмами в терапії. давно хотіла його написати. @buryanpoetry #хопта

Як ти, брате? Знаю, що зараз спекотно, знаю, що літо розніжує. Але виживе той, хто міцно тримає в лещатах пам'яті — зима близько.. І в найлютішу спеку, і прозорою весною — зима близько... Як ти, брате? Які уламки літа вже затяг у свою нору? Чи наткав полотна з розпеченного каміння та гарячого піску? Чи стоять у льоху пляшки з кульбабовим вином? Чи достатньо у слоїках світлячків та Чумацького шляху? Чи печеш пироги з літніх заходів сонця? Чи нальодянив м'ятний вітерець? Зима близько... Не зволікай, брате! Хапай і намотуй туман на котушки, соли щебетання пташок, настоюй запах хвої. Чи стоїть у коморі у трьохлітрових баняках найдорожча коштовність літа — сонце, зібране на Літу*? Зима близько... Нумо, брате, закатаймо рукави! Набиймо перини хмаринками та пухом кульбаб! Зашиймо в шкарпетки політ ластівки та серпокрильця! Заплетімо у пасма пахощі троянд і бузини та спів солов'я! Чи літають за склом буфету бронзівки та бабки? Чи скачав у клубки купальські ватри? Зима близько... Брате, не зволікай! Знаю про зимовий одчай, як немає припасеного за пазухою літа... Зима близько... Близько! Брате, ти знаєш, що я люблю? Зварю зілля з променів своєї анахати, напуватиму тебе, щоб ти ріс та росло твоє серце. З маленьким серцем легше жити, але чи вмістить воно всі наші скарби? Чи витримає маленьке серце кульбабове вино? Поплач, брате, поплач! Ти звикнеш. Велике серце витискає сльози, яким мало місця поруч з ним, але тримає над землею, як гелієва кулька. Не плач, брате, не плач! Ми ж з тобою одного роду, ми не вміємо швидко бігати, але виживемо у довічному марафоні втечі від зими. Ми ж бо розпечені леза, що ріжуть кригу, коли в наших душах хлюпають спалахи кульбабового вина. Вистоїмо, брате, вистоїмо! Переживемо і цю зиму, точно переживемо... *Літа — свято літнього сонцестояння, найдовший світовий день року.

вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан результати вірші окрема подяка суддям Тані Осіпенко та Лані д'Арк #хрампоезії

вітаю, наші переможці: 1 місце - Оксана Приходченко 1 місце - Іляна Лисяця 1 місце - Олексій Шитов 2 місце - Оксана Мовчан результати вірші окрема подяка суддям Тані Осіпенко та Лані д'Арк #хрампоезії

Кожна веснянка на носі – лічильник моїх весен, Бісик у кутику ока, мов зірка у Віфлеємі. Гаррі убив Герміону в паралельному світі Гессе, Ти намагався д‌а‌р‌е‌м‌н‌о‌ вбити мене в моєму. Не забувай в підземці хрест із плечей знімати, Зайвого не торкайся, рідше ходи по краю. Максимум, що я зможу – промити твої стигмати Світлою вірою в тебе навіть, коли вмираєш. Райдужка з попелу й льоду відкриває портал у Вічність. Введене кодове слово потім стече сльозою. Ти утикаєшся в груди однієї з Джоконд Да Вінчі, Що в поетичній близькості, вдягнена у прозове. Другу годину поспіль вимиваю твій запах з-під шкіри, Підсвідомість наївно-вперта амністує тебе безбожно. Ти у кожну з моїх півкуль заселив фантастичних звірів І приходиш із ними гратись, хоча знаєш, що так не можна. Я колись побудую ліфти до твоєї чудо-планети, Де лихих баобабів тіні розливають вино з троянд. Але поки мені простіше накладати на тебе вето, Оминаючи фрази-вбивці сутінкових навпротистоянь. У твоє зазирнула пекло там, де полум'я язиками Цілувало мене у губи, обпаливши фундамент небес. Я так довго була безгрішна, щоб кидати цей перший камінь, А тепер розіб'юся в друзки у молитві, щоб ти воскрес. instagram.com/krylata_poezia Тетяна Удод #крилата_поезія #таня_удод

в кишені біля серця, на споді випаленої землі мене собі вигадай сонячну і забирай хоч на край світу. щоб не зійти з розуму, сьогодні знову невідомо куди, аби тільки разом, там, де ти моя поміркованість та безбашеність, і я твоя пам'ять, настільки глибока, що не потребує жодної знімки на згадку, і я твоя віра, безмежна та непохитна, хоч ніколи не знала, що на ці крихкі плечі можна покластись — вибери мене і розвідай, як наступну точку на мапі. на березі річки, якої немає, на межі столичних околиць, на схилах п'яного Кайзервальду, під охороною кар'єрів та териконів, під зоряним небом вітру північно-східного цілуй мене, ніби нікого немає навколо, суть бо не в переліку місць, а в недостатності лексикону для опису спокою, коли ми поряд і цей день не останній — наважся і втілюй зі мною все, що маєш тільки в уяві. близькість не виміряти статусом, не умістити в статути, радість не ескалувати, все, що потрібно — це бути тут, і потім стане так само довірливо, пристрастно, впевнено — я за тебе заріжу весь світ, в цьому, напевно, найбільша проблема, ще одна здійснена мрія, звичайний подих з одного келиху, ти моя ностальгія, я твоя муза, що сталася в тему — тримаємо міцно (ми просто друзі), мені приємно. @xtercia #терція

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легіню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

ще є 3 дні щоб подати вірша на конкурс Котолисів, є дві категорії: римовані та верлібри. тут умови

гострим воро́нячим пір'ям гаптується гобелен жовтневого простору, сивого і покинутого. Господи, дай нам терпіння дожити день. дай нам, Господи, сили, аби прокинутись. оминути погост, не згубити себе за мить, коли сонце, вовком погризене, рани зализує. проведи нас, Господи, геть до дверей зими і дозволь втекти за них. /// @nikolasson #ніколассон

Олена Галунець Розслаблятися нема ні часу ні права🚨 Поки по всьому світу виборчі перегони та зміна одних еліт на інші, нам своє робити👍 То ж погнали!🔥🔥🔥 Необхідна ваша допомога для двох бригад💪 Тому, кому не все одно, долучайтеся, ви знаєте, що робити: донат, репост, коментар та вподобайку!👍💕🔥 Збираємо на Старлінки та ремонт авто для Підрозділу аеророзвідки 38 Бригади Морської піхоти🇺🇦 Збираємо на Автівку для взводу снайперів спеціального призначення Нацгвардії України 🇺🇦 В розіграші: 1️⃣ 2 брелочки від Морпіхів - донат від 100 грн 2️⃣ 2 брелочки від Снайперів - донат від 100 грн 3️⃣ Неймовірна силянка - Найбільший донат🔥 Між баночками розігруємо брелок від Снайперів та брелок від Морпіхів-дронарів🔥🔥🔥 За оформлення наших банерів безмежно вдячні @victoria.shatkivska💞 За неймовірну силянку безмежно вдячні неперевершеним @dvi_soroky_ua Будь ласочка, лишайте в коментарях до донатів свій нік в Інстаграм 🙏🙏бо невідомих котиків так важко шукати🙄 Посилання на банку

Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, І якщо відштовхнути диктоване нарцисизмом, То що ж це виходить, ти зичиш його у Бога? То що ж це, кожен із нас уже дійсно             боржник? Маючи борг у Бога, ти смієш просити далі, небого, Ти смієш просити знову і знову, Не дякуючи за ноги, За руки, за все, що колись Таки прийдеться повернути, І якби ж то таке, як було — Рум'яне, із запахом молочка, Ні! У шрамах та синяках, Що в'ються в усіх кутках, Мов згини зачитаних до дірок книг, Мов речі з корзинки             "Вживане". Ти смієш палити легені, бо легеню Мінздрави не писані. Ти смієш прикладатися до пляшки, бо юнка ще юна, а далі? Коли ще, як не зараз? Робота-сім'я-дім за рогом неначе чекає, Як можна можливість зробити сьогодні, Не завтра,             Втрачати? Несемо у храм недопалки! Несемо у храм недопитки! Несемо у храм недогризки! Орендодавець за кордоном вічності, То ж хто перевірить, чи договір виконується? Викохується єдиноправна мить, Допоки оренда закінчиться, Допоки не заболить, Допоки орендодавець не скаже: "А поверни..." Допоки нащадки остачу Не візьмуть у борг,             Як ти. Якщо тіло — це храм, а нині у ньому — ти, Чи впевнений ти, що надовго Лишишся у стінах святих? Якщо його паства — ти, Якщо настоятель — ти, Якщо сам             храм — ти. @zapyskyneofitky #неофітка

Північне сяйво поглинало втому, Коли вривався вітер сонячний і тлів Поміж гірських стежок в магнітнім полі, Де ти мене зустрів. Річки стрічали померки й світанки, Води по вінця наливали в теплі сни, І берег міряли углиб гріхами, Там ти мені болів. Дерева розкладали крони небом: Дахами накривали день – глибока тінь, Що охолоджує серця крізь ребра, Там ти мені горів. Птахи чекали, що пора у вирій, Крилом кроїли неба синь та височінь, І падали в свободу просто й щиро, Де ти мене любив. Чар-зіллями всихаючи, стожари Перетинали вісь усіх епох земних, На шкірі міткою тавро лишали, Де ти мені затих... 10.10.2024 @olesya13r #репа

я йду вулицями міста з війною й питаю себе «чому тут так сильно чути колядників?» їхні голоси розливаються навіть тими підземками метро, які більше в місті війни не працюють. я йду вулицями міста з війною й питаю себе, чому тут майже ніде не карбують імена й числа всіх загиблих. я йду вулицями міста з війною й питаю себе, чому тривогу не бояться, а прохають затихнуть. я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, чому в пакеті морква й нова шапка. чому на мені не бронежилет і не каска. я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, куди ми всі тут ідемо? чи знають усі вони, що це місто з війною? чи знає місто, що воно — з війною? чи знаємо ми, що морква гниє, а шапка не буде довічно новою? чи знаємо ми, що лиш кількість турнікетів і куль щось значить? чи знаємо ми, що гном з юску, ісусу нічого не важить? чи знаємо ми, що з цією війною ми сам на сам? що памʼятаємо ми, крім нового року й різдва? чи самому ісусу важить ароматизована свічка в пакеті і ялинка на його уродини? і гном. чи важить щось гном? і чи важить ісусу наша війна загалом? @shakhtar_girlllll #юля_пилипенко

Оксана Лихогляд Привіт, друзі! Відкриваю допоміжну баночку, таку собі мал-е-е-е-сеньку, як липку, яку у своєму вірші садив Платон Воронько, на 1000 грн. Сподіваюся, що вона виросте великою та зацвіте, і я так само зможу накопичити більшу суму для збору Вероніки, адже хлопцям дуже потрібне авто. На жаль, війна ще не закінчується. Знаю, можливо, ви зморені від подібних дописів, постійних благань. Але хто, як не ми? Самі себе врятуємо й самі собі допоможемо, бо ми українці.🥹💙💛 Обіймаю кожного, хто поширить цей допис та зможе зробити хоча б мінімальний донат. Посилання на банку Якщо також хочете відкрити допоміжну банку, пишіть Веронічці. З Богом.🪽

Ароматна магнітосфера обіймається із зарядженими частинками сонячного вітру, тане в сандалових сутінках. Галілей і не мріяв, що сяйво розсиплеться-помножиться, а мускусні ноти серця розітнуться авроральними лініями на спектри, де заборонено дихати в унісон. Сіра амбра переважить в базових нотах снами, спазмами і спалахами. Треба зерен кави, щоби освіжити рецептори та дніти промінням на дні теплих кратерів спільних спогадів. Пульсую аромасяйвом. Може завтра... 10.11.2024 @olesya13r Вірш-деанон позаконкурсних котолисів. Тема: заполярне сяйво