Храм поезії (🖤)

жінки, що були до мене, із губ моїх, ніби зі сцени, голосять аж горлу край: розквітай. розквітай. розквітай! бо затії твої - бутони. бо слова твої важать тонну. ти - любов. й серед всього розгрому нехай - розквітай. розквітай. розквітай! 💕 https://www.instagram.com/reel/DG7cW1BR2UA/?igsh=eXFtdGQ3anl6cm5m

я жив би з тобою на дикому острові чи в затінку кришталевої люстри бо жити з тобою — нормально і просто й життя не минає пусто і ранок завжди обіцяє зустріч а вечір завжди натякає на більше і в мозку на смітниках і пустищах цвітуть і буяють вірші густішає чай і вариться кава контрольні дві сигарети все співпадаює цілком нелукаво — знаки предмети прикмети все випадає зі схем і матриць і йде за козиром козир ми виграємо найважчу з партій і переходимо в прозу і проживаєм життя словами буквами числами фразами нуль розділових знаків між нами — ми завше пишемось разом #іздрик

березень пахне, як дорога додому зі школи. як «проведи мене, будь ласка, до підʼїзду». я швидко пообідаю й піду на додаткові з англійської. на щастя, мені близько — всього година пішки. зараз година — це довго і далеко. мене везе трамвай через усе місто. світанок такий самий золотий, як в Дніпрі. захід сонця так само рожевий. так щось не так. щось не те. не пишеш вірші, бо тобі занадто добре чи занадто зле? отож-бо я не можу відповісти. 5.03.2025р. присвячується людині, яка задала мені це розумне питання. на яке я не можу відповісти @gkruk_wirszi

‼️‼️УВАГА УВАГА УВАГА УВАГА ‼️‼️ Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY 🤔Що варто знати? - Талановиті люди, які будуть ділитися творчістю - Вечір буде пушечка!!! 👀Як потрапити? Дата: 13.04.25 Місце: Art Village Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39 Час: 17:30 Вхід: донат від 150 грн Записуватися тут: @plaidpoetrik Приходьте, вечір буде моцний!

забагато тексту я чула твої треки десь поміж зливою і поворотом наліво біля станції переливання крові потоки нелітературної свідомості так сонце поводить себе як звично а ти прокидаєшся щоб знову мені розповісти історію про те як забув текст на репіті і гнався за тінню кита в череві тіні кита всередині якого твоя тінь так само як і колись читає віршик цифри дві з яких два-нуль апероль інший алкоголь /будь який/ був одним з п'яти провідних доведених до північної частини мозаїк партії відіграні на двох видумані міста /подалі/ тільки для того щоб не зустрічатися я знаю про все спочатку хтось із нас надто добре грає в шахи надто критично розумний для довгих слів я пам'ятаю як горів ескалатор сповзаючи панчохами з її ніг пам'ятаю нервові тики твоїх музикальних пальців коли ти намагався змусити голос звучати твердо і те, що ти не сказав ті самі партії та конспекти сонце програне назад сорочка на голе тіло питання, що летить вниз по кривій туди де слова нарешті торкаються землі, юноу @viknapoetry #верле

📖 Господарі доріг 📖 Господарі доріг – не можновладці, Не автори законів чи традицій, Не літописці кодексів та правил, А стяжки білих шворок на підкладці, Стібки, латки, проріхи, звуки, кроки, Ще – візерунки, ще – чиїсь обличчя В дзеркальній гладі озера та моря, Попутники, помічники у праці. Йдуть до мети, узяті білим вітром, Джерела для подій та епізодів, Господарі доріг між різних втілень Для себе обирають непримітні. Себе взнають, смішливі та суворі, Цікаві до незвичних поворотів, Світи та долі стеляться шляхами, Творці дарують їм свої палітри. Зрівняти можна ті невпинні рухи З дорожнім виром, вічним та безликим, Ведуть, блукають, манять та заводять Непевним, тихим та мінливим духом, Господарі доріг не є богами, Їх не знайти та навіть не призвати, Вони приходять поруч з ураганом Та з ним ідуть, навічно відчаюги. Квітень 2025 р. #збірка_Хранителі_доріг ***

я пишаюсь тобою, жінко! простодушна, відважна, румʼяна! плачеш гірко, смієшся дзвінко. ти сестра, ти дружина, ти мама, ти донька, яку страшно любить й щохвилини згадує тато. ти готова усе віддати. і усіяти щедро присвятами. твої тихі, раптові обійми, твої руки - самі бережичі. у молитвах плавляться війни і течуть на твоєму обличчі. обвива невіддільна заграва - з голови і аж до запʼястя - твоє право - на вибір право, на зростання, на прояв, на щастя.

Таїті. художня оцінка рядків-сміттєзвалищ як миті загрози довкіллю чи рівня безбарвних думок, антитез, ідеалів? хай лине свідомість між поглядів, меж і пірнань до перлини, що вторить: а хто ми? блукаємо вздовж забобонів і сталих стандартів, чи хлором протравлені спогади – мороком стали на варті? без згадки про захист поглибся у сенси бездумно, єднання з прекрасним – це ризик. знайдеться у мушлі яскравий сюрприз – віп-квиток. ти прямуєш на тризну. безстрашні частинки планктону пливуть у помийне відро – маріанські глибини. і ти в ньому втонеш зненацька. а поки – прикраса з перлини на шиї холоне, як зашморг. @poetkapilotka #квазар

Шановні, ще 2400 грн Порадуйте бабцю https://send.monobank.ua/jar/4wejYijn6X

Шшшшшш... Я тебе заколишу тишею. Спатимеш. Як мишеня – згорнувшись клубочком сірим. Ти кажеш, що це дуже мило: слухати казку на ніч, щоб лише світле снилось... Я розкажу. Цього вечора хай буде "Міо..." Але його дуже любили, він жив щасливо, а зла навколо не було, за добро не треба битися... Можна про "Пеппі", дивачку з панчохами та неймовірними пригодами, тато поряд і хулігана жодного, нема пожеж і несправедливості, а кінь на веранді яблука їсть... Хочеш слухати, як допомагає поліції "Детектив Блюмкіст"? Але будуть не злочини чи відімкнені руїни, а порятунок тварин, наприклад, котів знімати з висоти, а біла та червона троянда – просто квіти... Ще згадаємо "Карлсона", що на даху мешкає, вмикає пропеллер ґудзиком, але не бешкетує і не капризує, лише веселить хлопчика, його чудову сім'ю та друзів... Або "Лев'яче серце", але без драконихи і випробувань, лишимо казку: не галюцинацію, лише магію, без подвійного дна, і ніхто не вмирає... В казковій країні тобі маритиметься хороше під м'якою ковдрою Нангіяли... Шшшшшш.... @olesya13r Для конкурсу "Ковдра Нангіяли" #репа

° Пурпуровий пунктир березневим іскрить, Контур неба яскравий наносить на вилиці. Перфорована стрічка... Роздерта блакить.... Бірюзові метелики квітами хиляться. Ясноока весна розплела зав'язь снів. Міцно стріху тримає, стискаючи пальцями. Кожен дотик любові жертовно ряснів, Залишавши на згадку відбитки днів глянцевих. Муркотіння м'якого клубочка – кота, Розпорошує тишу подушками-лапками. Парашутні цілунки грайливих кульбаб Розкидають листівки слідами неквапними. Знов для тебе я дім, заховаю від зла. Зодягну молитвами у захист від ворога. Бог — твердиня моя, напуває вуста. Час розлуки, коханий, нам коштував дорого. Оксана Лихогляд @Khvyliastyi_notatnyk #лихогляд

Вікторія Амеліна тільки ж вчилася відпускати чоловіків а тепер відпускає цілі міста вулиці, площі, мости і стіни як кораблики, відпускає в пітьму – Пливіть, – каже їм рахує їх у пітьмі до ста і чує над містом новий літак – не встигає дорахувати до середини #амеліна

Брудним черевиком розчавлюю чрева. Просякнуті куривом нутрощі гетто З'їдають ядушливі смороди стерва. Лише у чернетках накреслюють червень. У шкірах прожитих ховається етнос. Дві тисячі двісті двадцять четвертий. У папках поховані коди відроджень – Позначені спамом "порочні чатботи". Хто чинить супротив, стинають у жорнах Протектори часу, чипований кожний. Пологи в підвалі – початок свободи. Сталеві протектори стоптують простір. Останнього вільного стану титани. Манкурти у куртках з емблемою карми Крокують в неонових кубах реклами. Систему компаній ламають – незламну. Їх більш не існує у всесвіті даних.  З обличчям бінарним керують програми. Стираючи з пам'яті змісти створіння, Полюють на людство з поміткою "вірю", З поміткою "вірність", хто відданий інь/ян. У зародку з думкою "I am the winner". У стадії розвитку — загнані звірі. Будується хмарного сховища вирій. У тінях залізних прокинеться тіло. Мисливці під наглядом Ока повсюди. Безшумно шмигають pro.вірусні стріли. Мутація кави світанок зігріла. Без опію шиємо рани – ми Люди. Дві тисячі двісті двадцять... останній. 01.02.2025, ЮІ #кіберпанк #соборпоезії #колибали

*** двадцять четверте лютого сталося вчора. я відтоді не пам’ятаю нічого. і хоча досі здригаюсь, коли світає — я нічого не пам’ятаю. нічого не пам’ятаю. я забула, як це — прислухатися до сирени. бігти в підвал повз тих, хто біжить повз мене. бачити, як дитинство перетікає у старість. все це зовсім, на щастя, не запам’яталось. ракети і бомби — не в фільмах, а поруч раптом. перші розтрощені будинки і перші втрати. я не пам’ятаю, чи був там страх, чи була сміливість. не пам’ятаю, скільки ми плакали і про що молились. не пам’ятаю, як від пожеж і вибухів було світло. не пам’ятаю, як налякано роз’їжджались світом. як містами їхали танки з кривавими написами. не пам’ятаю нічого, хіба що лють і ненависть, ненависть і лють, а іноді — ще тривогу. і моя пам’ять відновиться тільки в день перемоги. коли всі, хто поїхав, будуть вертатись додому — пам’ять відновиться і буде відновлюватись ще довго. коли в минулому залишиться все прокляте, усе жахливе — я не забуду жодної ночі, жодної хвилини. я не пробачу жодного пострілу, жодної смерті. пам’ять моя відновлюватиметься міцно і вперто. пам’ять моя все, що сталося, спрагло питиме. я не забуду жодної дитини, пораненої чи вбитої. поки наші міста відроджуватимуться із попелу, я не забуду жодного крику, жодного погляду. я не забуду жодного дня цієї весни. я не забуду жодного дня цієї війни. двадцять четверте лютого сталося вчора. я з того ранку не забуваю нічого. Таня Власова #віршівійни #таняпише

Термін придатності світу вийшов. Надія стікає марними краплями на долівку. Людина винайшла ніж, який ріже навіть наріжний камінь. І ліку лікам немає. Щоправда, вони – плацебо. Можна поставити хрест на сенсах, Бо, віднедавна, небесний цензор Не допускає до друку нових оповідок про гомо сапієнс. Сучасний соціум – Це три тоталітарні слони, Що стоять на черепасі ненависті. Демократичний устрій сконав І більше сніг не тане. Гра на майже відсутні корисні копалини. Не родять гіацинти. Замість домівок - коробки із цинку. Для кругозору кожному громадянину видано стандартний циркуль. *** Надія стікає марними краплями на долівку. Останній бунтар підробив папери - Скоро виліт. Він десь пів року кружляв містом - Повсюди правопохоронні органи. Шматок зимового неба в кишені. Думки глянцеві, попри все. Зупинили, бо в руці глясе. «Зглянься, мій добрий сер!.. Я маю дозвіл на ерзац-каву». Янгол смерті відчепився, Наш герой йому всміхнувся наостанок І почав дедалі швидше рухатись у бік космодрами. Перевірка документів… Каучукові секунди… Все вийшло! Та покидати Землю неочікувано сумно. *** Вічність упаковано в мить. Корабель проходить крізь обгортку Всесвіту. Карамель думок курсує мозком, витікаючи з очей. Канонада невідомих кольорів б'є по зіницях. Шматок зимового неба в кишені Та насінина - Надія розміром у декілька кубічних міліметрів. Пального мало, тож я маю якнайшвидше Знайти той ґрунт, що матиме гостинні обійми. Я тікаю? Ні, я повернусь. Повернусь обов'язково. Цивілізація відродиться, як тільки виросте культура. А допоки я молитимусь на паросток. Мені не зрозуміти Фауста - Хижа мить упіймала в золотаві тенета. Вона поволі видаляє спогади. *** Скільки часу я провів на самоті? Не підкаже спантеличений годинник. Я відчуваю, що під шкірою шкребуться терміти. Якщо не витягну, то біль охопить цілий світ. Здер епітелій. Зривати м'язи - страшно. Гори воно у пеклі! Точно, здається залишався десь один сірник - Кину цього "світлячка" в бак із пальн... Марк Лафер, Іскра життя, півфінал МТБ @bilshenichogo #марк_лафер

🔥 Полум’яне пророцтво 🔥 Старець входив тихо в передмістя, Шепотів нечутно та пророчив, Що іде жахливе потойбіччя – Полум’я червленого відтінка. Шепотів, що скоро всі загинуть, Що не стане зранку сонцесвітла, Зорепромінь згасне, чорний місяць Буде сяйву неба на заваді. Віщував той старець тільки голод, Білий голод, кістяне страждання, Говорив, що тільки покаяння Принесе спасіння та надію. Та ходили люди і сміялись, Не шукали знаки та прикмети, Не хотіли чути грім старечий, Ніби вівці, що паслися в полі. На світанку зник старезний вісник, Зникла з ним луна його прокльонів, Зникли з ним жахи та довгі тіні, Піднялося сонце, як раніше. Люди посміхалися, як вчора, Не боялись геть пророкування, До посух та повеней готові, Не готові лиш себе змінити. Тільки плакав хлопчик невимовно, Тільки пси за містом гучно вили, Тільки вівці бекали тужливо Та пилюка небом клуботала. Тільки донька волопаса знала, Вірила у чорне передвістя, Бігла з міста вниз до очерету, Говорила всім, що треба грати, Говорила танцювати швидко, Говорила йти з долини пішки, Говорила кинути будинки, Говорила вірити та жити. Дівчинку не слухали містяни, Йшла вона босоніж до загати, Там плела з трави та очерету Довгий човен і спускала в річку. Підіймались в небо злі сузір’я, Розгоралось небо чорним виром, Наповнялись ріки сірим брудом, Замість трав здіймались гострі жала, Зуби лез іржавіли без крові, Трави жовкли, падала пшениця, Люди завмирали, ніби мертві. Так запізно стало звідти бігти. Тільки хлопчик більше не боявся, Брав долоню доньки волопаса, Йшов із нею в жовті очерети, Човен витягав у довгу воду. Прокляті за спинами кричали Та молитви правили до неба, Тільки пусто стало у молитвах, Їх не чуло спорожніле небо. Боги прогнівилися чи духи, Демони наслали ті видіння, Чи навала ворога чекала, Чи хвороби чатували хижі? Всі жінки, всі хлопці та всі чада, Всі старі та юні, та собаки, Всі тварини, вівці та корови Згинути могли у тій заграві. Вниз рікою плив маленький човен, Глечик з медом, ламанець та сливи, Льон та вовна, довга опачина, От і все, що мали брат з сестрою, Що пливли в човні по чорній річці, По кривавій та бурхливій річці. Обіймались міцно брат з сестрою, Промовляли пісню ледве чутно. На долонях річки – дві дитини, Розгорталась полум’ям заграва Та лунала невимовна пісня Про забутий рай і про надію. *** Загата – гребля, запруда; Ламанець – прісний круглий хліб; Опачина – правило, весло; *** Вірш для конкурсу Собору поезії, ліро-епос за мотивами назв книг Мартіна. Його я не читала, але спиралася на назву «Пісня льоду і полум'я». Вийшла епіко-розповідна балада з шумерським вайбом. *** #збірка_Казки_тисячі_світів ***

Нік: Марися Невидимки Хлопчик, замість якого я народилася, Не фарбує волосся, не палить, лягає рівно в десятій, Заповнював прописи без помилок і без жодного примусу, Мамі зовсім неважко було його колисати. Хлопчик, чиє я зайняла ліжечко з ґратками, В лоба пальцями тицяє - чого добилась ти? Йому личить піджак, моє прізвище і краватка На обкладинці Форбса «Тридцять до тридцяти». Хлопчик, що я проти нього - китайська репліка (про підробку свідчать усі /фенотипні, первинні/ ознаки) Моя Римська імперія - мозок дбайливо виплекав І пустив поміж звивин ховатись довічним сталкером. Хлопчик, який програв мені в дурня народження, Виграє з нищівним рахунком кожну подальшу партію. Помиляються тільки живі. Невидимки з уяви - не можуть, Отже, завжди в руці тримають козирні карти. #поезія

Квітнуть мальви на маминому ґанку, розквітають і вчать пекуче сонце, піднебіння опалює коханка. Бутафорії існують? Тоді що це? Запах їхній лікує параною, не давай підстав верзти таємне, опиши в поезії піке без бою! Забери фальшиве та нікчемне! І росте якось тривожно їхнє тіло, Може зодчий створює з них попіл? Вже загравами наповнено все зілля, не забув про  них щоденний клопіт. © Сонячна Темінь

Фінальний вірш написаний на поетичний конкурс Зима близько. Завдання: Написати ліро-епос за назвами книг Д. Мартіна. ЛЕГЕНДА Коли зійшлися в битві лід з вогнем, Кришились скелі, пролилися ріки крові. Земля чорніла від круків — бенкет Триває вічність, а кістки зотліли в порох. Лиш сніг колючий, наче сто ножів, Вітри зими ганяють по чужій планеті. Доносить ехо відгомін та спів, Що будить привидів, та спогади роздерті. Садок, під вишнею накритий стіл І голос рідний, від якого тане серце. Летять пелюстки білі, захотів Вітрисько запах уловити на планеті мерзлій. Серед братів він звався вітром змін: Зібрав льодову армію та вірних друзів. На штурм пригноблений народ повів, Щоб мертвий край розцвів, за шелест хвиль, за кручі. У стиглу землю кидали зерно: Любов, надію й віру, засівали зміни. Жорстоку владу змило аж на дно Глибоких урвищ. Клімат відновився, різний. Пейзажі сонячні й багато літ Світанки змінюють чарівні, теплі ночі. Вітри несуть пелюсток пінний цвіт, Співа дідусь онучці цю легенду вкотре. Сказання чути у піснях братів, Такий знайомий підвишневий спів... Малюнон з Pinterest.