Храм поезії (🖤)

Гаррі Поттер Неначе слон тупоче по кімнаті, Що це? Чи хто? Чи може, то вже сон? Якісь чудовиська примарились кудлаті, А може, прилетів здаля Дракон? Встаю тихенько йду собі навшпиньках, Десь вдалині ліхтарик мерехтить, У голові лиш: "Йди лягай вже жінка, Уся родина і будинок спить". Мабуть, пора шукати вже аптечку, Бо щось у голові, якась дурня. Завтра піду до церкви ставить свічку, Бо мариться повсюди чортівня. Виходжу з однієї я кімнати, Світильник намагаюся знайти, Знаходжу сірники лиш у халаті. І чую голос каже:"Стій! Не йди!" Не знаю я то вже за що хапатись, Чи то за серце, чи за сірники. Мабуть, у мить цю треба заховатись, Але тут чую раптом:"ФлаґратЕ!" "Воно, ще іноземною говорить, І посилає знаки вогняні, То що це за страшна така потвора?" - Подумалося раптом вже  мені. У темряві шукаю серед хати Мотузку, щоб спіймати вже його, Звільнитися від привидів і спати, Бо нащо, щоб збудив іще кого. Нема мотузки, лиш часник шматочок. "Алогомора! Лумос... Мамо ти?" - Почула я знайомий голосочок. - А ну, мені в обличчя не світи! А що ти уночі тут сину, робиш? І що оце за одяг на тобі? Давай відповідай чого ти бродиш? Потрібно спати всім о цій добі. Підняв син винувато очі вгору: - Я налякав тебе, пробач мене? Я просто Гаррі Поттер, він суворий, А уночі стає все чарівне. Вмикнула світло, син стоїть патлатий. І книга "Гаррі Поттер" на столі. Тримає палицю в руках завзято, Відсвічує вона ще у вікні. Тепер то вже сама і пригадала, Що ті слова - закляття то такі, І палицю, і книгу дарувала, Ото вже жарти вийшли в нас страшні. ___ Невідомі слова: (вигадані вислови з книги "Гаррі Поттер") Флаґрате - заклинання, що змушує паличку залишати вогняні знаки. Алогомора - закляття, яке відкриває двері, вікна тощо. Лумос - створює промінь світла на кінчику палички. #ігри_несписаних 🐘

Т

Під ключицями, б'ючись до твого голоду, Зазираючи в безодню втрат спотворену, Обіймаючи в'юнкі забуті марення, Дріботить серцебиття – кого кохала ти? В підребер'я дивозболеними грозами Проникає темна негура розкосими Недосмугами незгаданих забутих драм – Залишається в хребцях твоїх переживань. Нетерпкими й несолодкими світанками Під лопатки – струмом пристрастей та вадами. Не слідами – лиш недогарками сизими Тліють плани бути разом... та колишні вже... @olesya13r

Їдеш собі в автобусі десь туди на Хмельниччину, В вухах дешеві навушники, а у руках кросворд. Небо – бузково-ягідне, люди, на диво, приязні. Пишеш на склі Ікарусу пальцем Hello World. Ще один табель отриманий, ну і, напевно, грамота За надзвичайні успіхи або медаль за спорт. Це все зітре дорога і запах асфальту мокрого Він передвісник райдуги, що як ворота у порт. Порт, де разом із друзями їли нестиглі яблука, Вчились вставати й падати, бачити в чомусь зміст. Тут ми ділились досвідом і набували мудрості Швидше в рази, ніж в школах наших бетонних міст. Тут ми були доречними, прагнули здатись дорослими, Щороку ставали щасливими, щомиті лишались дітьми. У козаки розбійники бігали, часом, до сутінок, Аж поки нас не кликали мами, бабусі і сни. Багато вершин підкорено, ще більше чудес побачено, Хоча, в нас майбутнє попереду, де сотні тисяч доріг. Завжди є бажання зірватися, покинути все і поїхати, Сказати спасибі дитинству, що в серці як оберіг. © Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #krylata_poezia

вітер бурхливий травня рвучкі сліди зела підсвічені скоро-прийдешнім-літом руку візьми й веди мене до води потім — звідтам але між тим хай настоїмось на Дніпрі хай націлуємось хай нап'ємося голосу ми, що надхожі всі зі своїх сторін молодості шемріт густих кучерявих прибійних хвиль шум у вухах від того що просто поруч руку візьми і веди мене до води без сорому @bukhtasvitla

Із доступних версій для тебе я обираю кращу. Не тому що так треба, а тому що я справді хочу Показати тобі, що не втрачу наш шанс нізащо. Ти частина мене, що незмінна, як власний почерк. Перший раз у житті маю віру в майбутнє світле. Перший раз у житті егоїзм зачиняю в скрині. Якщо ти пора року, то без заперечень — літо. Якщо хтось не радіє за нас, то ми в цьому не винні. Не існує довіри сильніше, ніж щирі розмови. Не існує кохання сильніше, ніж вірність в усьому. Ми з тобою порозумілись без спільної мови. І ми будемо разом, я знаю, багато років по тому. @dikhanniavitru

Дім - це там, Де можна сховатись, коли сльота Де валяється шерсть твого кота І всіх попередніх твоїх котів Це - дім Дім - це щось, Що для тебе саме обжилось І на старому килимі лось Дивиться так, наче з ікон святі Це - дім Дім - це те, Що бере і просто росте Проростає у річку, в гори, у степ Проростає у час, у "тепер" і в "тоді" Це - дім Це дім Це мій дім Він дістався мені від бабів і дідів Разом з умінням ходити в походи й шинки Різати по живому і зшивати шматки Стріляти з рушниць, вишивать рушники Вішати рушники між ікон і картин Рвати ці рушники на бинти Влаштовувати вечірки й бунти Знаходити істину у вині Лишатись холодними у вогні Вбивати ворога на війні - І тоді Встигати до холодів Відбудувати дім Цей дім мій У найглибшій пітьмі У найхолоднішій зимі Стіни його теплі й тверді Це мій дім. Марина Пономаренко

А ввечері ходить подовгу в квартирі сумна, Не хоче сприймати болючу реальність відверто. За звичкою включить на стінці надтріснуте бра, З ногами залазить у крісло. Розтягнутим пледом Вкриває коліна і дивиться поглядом в сіре вікно, Крізь скло, де у темінь закутані згорблені граби. Вона не чекає нікого, та знає чого Надмірна туга починає у грудях зростати . Підніметься й піде на кухню за білим вином, Півпляшки мускату, напевно, достатньо не втішить. Ще трохи посидять із тінню на кріслі удвох, А потім зі шафи дістане розірваний кітель. У постіль лягає і суне його під плече, Знов плаче надривно, допоки не вкриється снами. Та мариться їй, що живий він дорогою йде І зовсім не хоче між квітами жовтими впасти.

Пір'їни Між заливними покосами Та непроглядним горішником Під осокором покоцаним Криється дім чорнокнижника. Пуща кипить вовкулаками, Спить потерча на мурашнику. Ні, я сьогодні не плакала: Сохне бентега вчорашнього. Лебедю, соколе, голубе, Мій дивокриле улюблений! Чи подолаєш ти голими Лихо старого відлюдника? Я лісовими гостинцями Плентаю зі смолоскипами. Мряка в западини тицяє, Дряхла вербиця поскрипує. Дебрі хихочуть і кумкають. Орле, бори до останнього! Я відшкодую цілунками Кожну пір'їну поранену. @yuliya_krasina

"Понипай серед моїх снів" Андрій Мальва Якби мені на плечі замість снігу впала можливість врятувати світ Ніби: — Ооось! Наш герой! Зовсім скоро він кинеться в бій! Я би склався вдвоє         Втроє (Більше восьми не вдається...) Після сотого разу сонечко шкрябає моє серце... А я лагідно ховаю його собі до кишені. Я не сонечко...я не вмію літати...мій останній сон був про мрію втекти зі шкільного свята І тримати тебе за мізинця. І я лоскотав піднебіння космосу Тепер ясно чому він чхав на нас і зірками розлетівся над куполом Трилітрової банки. Не кусай мої пальці...бо я знову опинюся... Зранку. І так, це та сама ніч перед Різдвом. — Де ти нипав чотири роки? Я складався до сотні, щоб зняти цілунок із мороку. І моєю останньою правдою стала історія про сплетіння мізинців. І варена бараболька. Недосолена. Пам'ятай, ми з тобою це пара синонімів слова "Галактика" І нам варто скотитися сходами до класу за парту. І сміятися. Давай я прокинуся і буду тебе лоскотати. Витягну з вух клаптики солодкої чи то скловати. І не буду казати ані слова. Просто цьомаю. Ти казала... — Слово не горобець... — Але слово, це точно пташка! Бо коли воно відлітає, то спадають пір'їнки. З них народжуються історії про шкільну вечірку і першу спійману (за пальця) зірку. І якби я працював Я би точно був істориком... Писати про старе, артефакти шукати у спогадах. Але, знаєш Це не ще один вірш про сумну Нещасливу історію. Бо я не пишу про спогади. Я їх створюю. @maLvaaaaaaaaa

Король Скажу вам правду – стріляти я не хотів. Тепер я знаю – він йшов за своїм майном. Стожари цідили синє густе вино, Коли я біг проміж крапель його слідів, Зірки бриніли кублом розлючених ос, Під ноги лився сапфіровий відблиск рос, І хто би знав, у якій я тепер біді. Коли береш у землі не свої скарби, Вартує знати, хто може прийти услід. Топаз, турмалін, опал і ще танзаніт, Я думаю, стали духом його журби, Я знаю, стали кістками його надій. Та тільки не він, а я був тоді крадій, І всі, хто зі мною рився між цих горбів. Напевно, у вас він був королем гори, Правителем, князем, лордом чи бранцем чар, Я бачив силу в його золотих очах, Коли знайшов нарешті. Він щось говорив, Співав на давній ірландській, сміявся ще… А небо плакало синім таким дощем, І я відчував, як в серці блакить горить. Корона ваша – та ні, це безглуздий жарт, Давайте зараз я просто її верну, Хіба я відав занадто страшну ціну? Коли би її продати, то був би цар… Чому сміються? Чому так страшно мовчать? Колони, арки та сяйво пустих свічад. І ось я лежу. Стожари горять між хмар. @worldscrossroads #alldoroga

Друзі, Старлінк на який ми збирали для бригади мого брата у вересні і за що я досі щиро вдячна кожному, вже потребує ремонту. Кілька тижнів тому було влучання і ось сьогодні він приїхав до мене в Київ на ремонт. Попередня сума 9600 грн(ремонт антени) + 5200 грн(заміна кабелю). Якщо вийде менше, то суму, яка залишиться, я відправлю на лікування https://t.me/viktorialubidpoetry/280 Прошу долучитися всіх небайдужих, бо військові не можуть все робити за свій рахунок, це не лише їх потреба🙏🏻 Моно банка https://send.monobank.ua/jar/97odUwuQt4 Картка банки 5375411213869600

відстань сонця промені грають з обличчям на відстані космосу, зорь і планет дорога до ранку покрилась вічним чеканням того, що уже не мине від лютого відстань до першої осені в тисячах жовто-блакитних сердець до восьмого року ніким не прошеним в тисячах тисяч таких же сердець триматися разом фібрами дотиків міцно стискаючи плоть і кров твою в відстань кидали каміння й дротики ми вже в дитинстві награлись в війну літо поснуло осінньою втомою вже у повітрі громадиться тиснява кожен це знає – готуйся до холоду довгих, сталевих, незламних відстаней втечами в себе і враз від себе виєш по вовчи, крячИш як крукИ а відстань чекала завжди на тебе на межі витягнутої руки @skalozybstvo

free falling in love з тобою завжди хочеться більше, ніж дозволяє тіло сідаючи, сонце видовжує наші тіні, накладає їх одна на одну змішує в одне ціле, і годі вже зрозуміти, де закінчується моє, де починається те, що є тобою. допускаючи ближче, ніж можна, допускаю, що світ триватиме вічно любити - це бути трохи не в собі, ходити самим краєм себе, відкраювати себе лезом Оккама, не боятися падіння. бачиш, любове, я не тримаюся, я відпускаю руки у повітрі так багато душ, що навіть яблуку ніде впасти Галина Крук

тут можна ознайомитися з фіналістами Інтимного марафону, залишити коментарі та реакції instagram.com/poetry_ua

▪️Сакурі▪ Послухай цю пісню вітру, о сонце моє на сході, як шелест кленових алей підспівує нам у такт. Я сльози твої ніжно витру, який би щем не приходив і як не було б тобі зле, я зцілую весь біль на вустах. Не губись у тенетах столиці, твоє серце – новий навігатор, зупинись і послухай хвилинку, і ти знатимеш, куди йти. Я продовжую тихо молитись, як по нашому щастю ще гатять; і в обійми твої знову лину, любов не боїться сльоти. Пам’ятатиму подих світанку, бо я вірю, що темрява тане. Я складаю у вірші охайно і відтворюю на папері найкращий наш дубль. Навесні повернусь я до тебе, нам заграють вітри на каштанах. І двовіршем постане хайку за схемою миру: чотири – п’ять – нуль. 2023 t.me/cherry_poetry Copyright: Чурков Максим #літературне_горнило

мої побратими не читають ані чеха ані чупу ані чапая жадана не те що не читають навіть не слухають пісню про арту із письменником семесюком не асоціюють зовсім мої побратими ніколи не чули про забужко з усіма її андруховичами навіть шкляр із кокотюхою їм абсолютно похуй як і те що нарешті квітне пишним цвітом молода українська фантастика і що як завжди квітне пишним цвітом молода українська поезія мої побратими не знають про «смолоскип» з його вічно юними філологинями не знають про «люту справу» з її піксельними та оливовими панками про поезію ветеранів і ветеранок про поезію новобранців і новобранок про поезію живих і загиблих мої побратими не знають але якось увечері один сказав: «братан якщо ти виживеш то обов'язково маєш написати про все це написати книгу про нас написати як прийняв?» якби ти знав братан скільки книжок про тебе вже написано а скільки ще буде написано якби ти знав ти б дуже здивувався братан «прийняв плюс працюю» @mitrow_fm

Плачуть червоні квіти у полях, Доки люди роблять висновки. Пращурам вогник, дітям вітряк, Щоки брудні, на вулиці трупи у плісняві. І це діагноз, а не повір´я, Гине і гине наше подвір´я, Ледве-ледве, вдохи і видохи. У землі - аллергія на вибухи. Її сліпі очі вже не бачать світла, Серед дня і ночі, колихнулась б хоч од вітру Смерть, що точить, жне час Синів і дочок. Порожнеча... Хмари ллють на нас свої сльози, Скажена доля радіє жертві, Біля цвинтара мати плаче, бо Безсмертними стають тільки мертві. @kildun4ikchanel