старенький трамвай

твоя голова - збірка нісенітниць. я хочу залізти всередину і залишитися там, я хочу жити в твоїй голові, навести там лад, змусити пригадати, як до наших щік ліпло щастя, що падало з дахів наприкінці березня, як ми обіцяли триматися за руки, навіть коли сніг вогнем горить між долонь. я хочу з'єднати наші тіла, переплести наші кістки. я - збірка нісенітниць. усередині мене потрібно навести лад, але ти руки мої стискаєш ніжно-ніжно, цілуєш у скроню, і я не хочу тікати. хочу залишитися в твоїх долонях, у твоєму волоссі, заплутавшись, але знаючи, що все буде добре. я хочу цілувати тебе в лоб щоранку, я хочу їхати з тобою машиною під гучну музику, не знаючи точно, куди саме ми їдемо, адже кінцева точка призначення не така важлива, коли можна кричати в повітря твоє ім'я, коли можна подарувати морю свої секрети, а назад отримати їх у мушлях, я хочу збирати з тобою камінчики під колір наших очей і віддати врешті-решт усі печалі морю, хочу говорити годинами безперервно і більше ніколи не відпускати найрідніші й найніжніші руки, хочу розмалювати все тіло своєю тривогою, щоб позбутися назавжди, і рахувати на колінах мурашок, упереміш зі щастям, хочу, щоб усі мої синці залишилися тільки на папері, щоб я могла погладити динозаврів по їхніх горбатих спинах. все буде добре.

вчора заплакали тихо квіти і сплелись у вінок терновий довкола твоєї голови, що лежить обличчям до сонця. ірина калинець

піддатливі пальці зривали шкіру з моїх грудей, щоб остудити живе серце, щоб приспати мої страхи. тільки заший, заший ті кроваві шрами своїми руками, тими піддатливим пальцями.

from my rotting body flowers shall grow and i am them and that is eternity

я бачила сірі очі лише раз. один єдиний раз впродовж одинадцяти років. майже кожного літа я забувала цей колір, і кожного вересня я дивувалась туманний зіницям.

напівсира картопля з кфс неприємно липне до зубів. треба замовити капу, бо невдало зламала її місяць чи два тому. треба замовити контактні лінзи, бо вже набридло кожен ранок мити окуляри. лінзи постійно запачкані. внизу там відбитки моїх пальців, які то поправляють окуляри, то роздирають прищ на носі. зверху там постійно відбиток його підборіддя,бо він любить цілувати мене в лоба. звідки беруться плями прямо посеред лінз — я не знаю. треба продовжити вивчення німецької. дуалінго наполегливо пише мені другий тиждень, але я не в ресурсі. треба відповісти на повідомлення. треба відкрити ті таємничі 32 слова що там горять на іконкою телеграму. нещодавно в списку «треба» було сходити на дюну. я сходила. треба дописати курсову, треба готуватись до іспитів, треба навчитися вирішувати задачі з бухгалтерського обліку. треба. треба треба треба треба було не брати ту картоплю, і не давитися зараз нею. дома ж є рис. кінцева станція либідська і я забуваю про свої треба. в тісному потоці людей я вибиваюсь на вулицю і там свіже квітневе повітря. буде дощ. треба по приїзду до дому створити плейліст для весни. про все інше подумаю потім.

я хочу прожити з тобою весну та пару вічностей

на кінчиках моїх пальців закарбувались обриси твоїх родимок, я пам’ятаю їх розташування, я пам’ятаю їх форму. я знаю тебе краще аніж небесні тіла і туманні сузір’я.

давайте поговоримо про людей які міцно обіймають тебе при зустрічі? про людей які мають в кишені цукерку для тебе? які не бояться емоцій, і не бояться дружити?

смальта — король. скло — королева, сталь — батрак. кладка: модуль, ритми, кут під світло, від світла, напрямок кладки. все для виявлення суті образу. алла горська до опанаса заливахи, 1969