Лонгріди Мюллера

Знайомий дивиться відео у фб. Каже - дивися, гуска танцює! Дід на баяні грає, а гусак витанцьовує. Дивлюся - гуска так не рухається, стара хатка побілена вкрита металочерепицею. Кажу - це несправжнє відео. Відповідь - а яка різниця, смішно ж. Дійсно. Насправді так. Яка різниця - об'єктивно різниці нема. Ми споживаємо контент постійно, який може не мати зв'язку з реальністю. Але: фільми, серіали, мультфільми, книги, картини - ми розуміємо, що йдеться про інтерпретацію реальності. Зі згенерованим контентом інакше - він стирає спроможність адекватної оцінки. Втім. На ідеологічному рівні людство завжди мало проблеми з доступом до об'єктивної дійсності. Як у посушливих районах світу до води доводиться добиратися годинами, так і з правдою, з реальністю зараз - до неї важко докопатися. Але тепер електронна генерація виводить цей ефект на новий рівень - вплив на критерії оцінки дійсності здійснюється на базовому рівні. Тож як результат колись матимемо явище, коли людина віритиме тому, що на моніторі, більше, ніж тому, що за вікном. Цей допис - не критика ШІ. ШІ - просто інструмент. Цей допис - вираз сумніву у спроможності людства використати цей інструмент на добро, не задіюючи при цьому у злих справах. Певен, це неможливо. Це як молоток. Хтось будує ним будинки, хтось трішки змінює форму і нападає на людей. 🤷🏻

Ми забуваємо суть. З 449 душ, закатованих та страчених росією у Ізюмі, було 23 військовослужбовця. Решта - цивільні жителі. Залишилося жити в окупації біля 15 тисяч осіб, тобто за пів року окупації росія стратила 3% мирного населення. Маленька цифра? 3% населення Києва - це сто тисяч душ. Це для розуміння - приблизно Бровари. Пів року окупації. Орда. Суть того, що відбувається зараз - фронт, перемовини, діпстрайки - не пустити росію далі. Все зводиться до цього. Це треба розуміти і сприяти цьому. Бо пекло насувається зі сходу.

Рандомний воювака вилазить з болота до хати, заходить в Інтернет. Читає: тцк, Анджеліна. Лізе назад в болото, повертається і читає: Міндіч. Воювака не знає цих людей, але він починає відчувати, що всі довкола займаються важливими справами. Всі, окрім нього. Тому що про нього ніколи ніде не напишуть. Коли фінансова та ідеологічна мотивація не працюють в парі, людина рано чи пізно подумає про рідну хату. В кожного є своя межа, за якою буде просто начхати вже, бо хочеться просто лягти спати в понеділок і проснутися в четвер. Всі знали, завжди всі знали, що сумашечі гроші відкатуються та освоюються, просто не всі були готові до того, що це робитиметься так серед війни. Це вже не про "діти депутатів хай воюють", це інший рівень демотивації, який осідає на душах навіть заряджених людей, то що вже говорити про тих, у кого і так просідає впевненість та рішучість. Словом, просто допомагайте військовим. Де можете і як можете. Просто словами навіть, як більше нічим. Навіть не знаю, які шанси спинити цей потік лайна чайними ложечками, але часом аби не загубитися в безодні пітьми достатньо тоненького променя світла.

Коли в дитинстві чуєш у школі фразу про найбагатші в світі чорноземи, для тебе це не значить нічого, оскільки ти виріс серед них і для тебе це те, що є завжди і буде. І лиш трохи згодом, поживши та побачивши світу, ти зрозумієш - те, що у тебе під ногами, тисячі років спонукало орди сунути сюди. Що визначає тебе частиною народу? Громадянство? Пам'ять? Залученість? Люди, що тихо чекають, коли прийде загарбник, аби злитися з ним; а також люди, що "не хочуть даремно закопувати гроші" - яке місце цих людей в народі? Що важливіше: кров чи земля? Вийти і зберегти душі, повернути батьків дітям, а чи стояти до останнього, бо невідомо, чи матимеш силу повернути? Можливо, в цьому і секрет щедрості нашої землі. Колоситься під небом ячмінь, зрощений кров'ю поколінь. У кожного є свій поріг, своя межа, місце, за яким він відступить. Ти вже знаєш свою? У когось вона пролягає дуже близько - таких називають слабодухими. У когось вона дуже далеко - таких називають героями. У когось вона десь там, де сонце сьогоднішнього дня перекочується через обрії завтрашнього, і таких більшість. Такі майже всі люди довкола. В цьому слабкість, та в цьому і сила. Хочеш вистояти? Знай свій сьогоднішній день. Спостерігай за сонцем. Вдивляйся в імлисту межу на обрії. Коли вона закінчиться - закінчишся і ти. А поки що тобі достатньо простояти один день за раз. Просто втримуй щоденне сьогодні попри все - і це буде справжній героїзм. Хай де ти є.

Парадокс у тім, що нам потрібно згадувати Сили Оборони в миті спокою і тиші більше, ніж під звуки виходів/прильотів. Тому що за кожною годиною тиші пливуть тони поту, і майже завжди розбавляються потоками крові. Але ми часто забуваємо про це, адже сприймаємо це як належне. Як небо, що є, як сонце, що сходить. Але правда в тім, що, аби небо не розчавило зараз нас, його хтось для нас тримає. Що, аби ми побачили сонце вранці, хтось повинен штовхнути Землю з місця. Знаєте, яка наша проблема зараз? Основна? Ми почали менше дякувати. Менше дякувати, більше вимагати. Більше подяки, більше поваги. В миті жаху, але в хвилини спокою - передусім. Боже, бережи Україну🙏🏻

Чому ми зараз більше обговорюємо ТЦК, корпупцію, вибори та інші “локальні” проблеми у той час, коли натиск росії не знижується? Відповідь проста. Бо війна стала буденністю. З одного боку це добре, інакше зозулька давно би випорхнула з гніздечка від років постійного стресу (це ще не факт, до речі, що вона і зараз на місці). Психіка пристосувалася і повернулася до того, що під носом, і це не лише про відстань. У багатьох прифронтових селах та містах люди вперто намагаються жити, ігноруючи появи кабів та фпв біля своїх будинків. З іншого – це розфокусування із того, що наразі дійсно є найкритичнішим. І це відбуваються на усіх рівнях. Чиновники заробляють, наче востаннє, кар’єристи в армії працюють над переміщенням своєї дупи по кабінетах, а не підрозділів противника полями та селами, а прості люди… А що тоді чекати від них? Нога російського солдата стала явищем буденним, звичним. Таким, як град – неприємним, але таким, що просто є собі. Як цьому можна зарадити? Ніяк. Але це необхідно враховувати. З часом тези “задовбали зі своєю війною, лишіть людей в спокої”, “а мене це як стосується”, “воюють політики, я за них помирати не буду” знаходитимуть все більше підтримки. Волонтерство частіше сприйматиметься як хобі: хтось вчиться грати на флейті, хтось рибалить, хтось плете сітки. Ну то ж особиста справа кожного. Родини військових частіше залишатимуться оточені байдужістю, “хизуються, носяться зі своєю службою, чим вони кращі мене”. Це погано? Погано. Так, як поганий зсув схилу гори. Проте немає сенсу дратуватися на кожен окремий камінець. Нема сенсу проклинати людей за їх обмеженість – розуму це їм не додасть. Слід боротися з процесом, а не з людьми, з ідеєю, а не з думками. Як? Це питання національного рівня. Соціологічні аналізи – і на їх основі розробка заходів. Проте – у нас подібне робиться в контексті виборів, бо на оборонку вливаються мільярди, а це – замовлення, а це – відкати, чи я помиляюся? Так, я хочу помилятися. Але наразі те, що я спостерігаю – мене непокоїть. Тому що нас тиснуть не лише на Донбасі. І ми втрачаємо позиції не лише на Харківщині. Це не так очевидно, проте це накопичується. Подякував.

Маю знайомого, рвався до війська, але не брали, бо мав 16 років. Зрештою в 23-му вже ма 18 і таки опинився на передку. Доводилося йому бути і на бойових, але зрештою один з командирів добився переведення його на тилову посаду. Поки хлопець служив в зоні БД, більшість старших (а старшими були всі) чоловіків прикривали його. Намагалися опинитися між ним і можливою загрозою. У зв'язку з цим я маю питання. Така поведінка - чи є це самоствердження цих чоловіків стосовно хлопця? Чи є це ейджизм і приниження, дискримінація і тд? Я до чого це. Потрапив на очі допис однієї військової, реально крутої, до речі, взагалі ніяких обговорень в цьому бути не може, але зараз виключно про тему допису. Тож у дописі говориться про те, що чоловіки, які намагаються допомагати жінкам, принижують їх. Я ж допис ніяк не коментував, оскільки не знав, як сформулювати свою думку все ж. Аж ось тепер згадав цей приклад зі знайомим, і, схоже, нарешті зрозумів. Коли чоловік хоче допомогти жінці, бо вона "баба", і їй "не положено" підіймати щось важке чи робити щось "нежіноче" - це ненормально. Коли чоловік хоче допомогти жінці, бо вона жінка, і він хоче підставитися замість неї - це нормально і природньо, так має бути, на мою думку. Нормальний чоловік завжди намагатиметься в першу чергу берегти жінку, чисто на рефлексах, неважливо, його це дружина, сестра, мати, чи ні. Така моя думка. Це міркування є сухою екстракцією теми допису, проблема сексизму та зневаги до жінок що в побуті, що в армії, дійсно є, проблема низького рівня виховання та самосвідомості що у чоловіків, що в жінок також є, була, і, на жаль, схоже, буде, я в жодному випадку не маю на меті нівелювати цю проблему. Просто в боротьбі за рівність ми часто намагаємося стерти відмінності. Це досить парадоксально з огляду на те, що саме індивідуалізм є однією з підвалин сучасного уявлення про людину. Цінуйте жінок, цінуйте чоловіків, цінуйте людей поряд. Допомагаючи не зневажайте, водночас будьте готовими отримати за це на горіхи і сприймайте це спокійно🤝 А. Ще згадав. У підрозділі, де я звершую служіння, є сімейна пара. Командир мінометного розрахунку та навідниця. Чоловік, жінка. Кажуть про них, що круто і злагоджено працюють в команді. Звісно, я не уточнюватиму в них, хто носить ящики з мінами. Якщо, до прикладу, чоловіки з розрахунку роблять усю важку роботу, чи означає це, що вони принижують жінку? Я б, до прикладу, у якомусь аналогічному випадку, наказом заборонив би жінці підіймати щось важче 15 кг, але не тому, що вона жінка, а з огляду на ефективне використання особового складу із урахуванням його особливостей (ну хіба що вона розкачана тренована спортсменка, але ж будьмо відверті, це не про пересічну жінку, це виняток). А хлопці хай тягають, навіть якщо серед них траплятимуться задохлики. Треба підганяти раму, у чоловіка має бути сила в руках, навіть якщо він не підіймає нічого важчого, ніж ноутбук, і це якраз базовий навик (винятком тут, звісно, можуть бути фізичні проблеми), така моя думка і для когось вона може здатися упередженою щодо чоловіків. 👀 А, ще згадав. Донька викинула половину упаковки вологих серветок в унітаз, я продовбався біля нього дві години, по лікті в тому всьому. Я не уявляю собі жодної теорії рівності, згідно з якою наступного разу, коли хтось щось викине знову туди, довбатися там буде повинна моя дружина. Просто іноді є таке лайно, в яке в першу чергу повинен лізти чоловік саме з огляду на його стать. Я так думаю. Дякую. Якщо кенселитимете, то бодай не ногами. 🤗

Так, це провокаційно, і так це може образити чиїсь почуття. Але мене втомлює інфантильність, коли люди живуть своє спокійне життя, адже війна за 400 км, а у нас все спокійно. До обстрілів звикли, як до грози, новини про жертви скролимо, як інформацію про дтп (пічально, ну а шо подєлать), військові ховають форму, бо під нулем дістає ворог, а в тилу гризуть цивільні. Стокгольський синдром палає, синдром національних масштабів. І мова - лиш вершина айсбергу.

Зараз звернуся до військових. Заряджу трохи лонгрід, бо давно не було, перейшов із формату соцмереж до роботи з видавництвом, левелап такий собі. Проте наразі є що сказати. Тож. Як я завжди кажу перед тим, як почати основну частину виступу – не тільки перед військовими, взагалі перед будь-якою аудиторією: якщо бодай хтось один візьме з моїх слів щось корисне для себе, значить, ці слова були не марними. Тож – дівчата і хлопці, тітки і дядьки, дехто з вас уже починає повертатися з війська додому. Дехто вже давно повісив кітель на цвяшок і одягає лиш на прогулянку, декого це чекає попереду. Хтось із вас із передової, хтось із тилу, хтось зі штабу – не має значення. Коли я звертаюся до вас зі словом, то зі свого місця я бачу вас так, як ви не бачите один одного. Я бачу вас однаковими. Я бачу вас рівними. Так, звісно, бачу я аватарів, бачу я просто роботяг, офіцерів бачу, бачу рубак. Але форма, яка на вас (навіть якщо ви сидите конкретно тієї миті у джинсах  і вітровці), на цьому етапі об'єднує вас. Попри все. Це передусім. Але щойно ви повернетеся додому – може статися, що ця форма почне вас розділяти. Якщо ви бодай трохи ініціативні та помітні на своєму місці – до вас почнуть підходити з розмовами різні тітоньки та дядечки, які вирішують політичні питання на місцях. Чи може ви прийдете до них з якимось питанням у пошуках справедливості.  Словом – одне за друге, і ви опам'ятатись не встигнете, як вже стоятимете у формі з чиїмось прапором, а супроти вас стоятиме хлопець чи дівчина, у такій же формі, як та, що була на ній чи ньому, коли ви сиділи в одній їдальні з табличкою “в/ч *”, але тепер ви вважатимете, його чи її перешкодою на шляху до великої справедливості.  Ви зрозумієте про що я. Лиш би вчасно. По суті нічого не зміниться. Просто змінять ваше сприйняття ті, кому це потрібно у ту конкретну мить для виконання конкретної задачі. У політиків теж є ТЗ, теж є робочі чати, теж є фотозвіти. І повірте, перед кожним стоїть задача – завербувати до себе людей у формі. Бо це зараз має вагу – це добре, це правильно, що це має вагу, так має бути. Просто зважайте на те, на яких шальках хочете опинитися. Бо потім ситуація зміниться і у вас вже потреби не буде, вас просто скинуть. Прийде хтось вагоміший – а вагоміші завжди приходять, так воно працює. Тож до чого то я.  Не вірте нікому.  Якщо хочеться влізти в політику - влазьте. На свій страх і ризик. Але не грайте по правилах які вам нав'язують. Річ у тім, що тут правил жодних немає, не заглядайте нікому в рота і не бігайте ні за ким. Все, що не заборонено законами – можна. Хочете добитися правди – робіть це. Але з самого початку на цьому шляху ви будете одні. Далі – ні. Але початок буде такий. А тих, хто обіцяє вам прекрасне майбутнє і золоті гори за вашу підтримку у місцевих політичних зарубах - шліть їх туди, де зараз спочиває сумнозвісний "творець України". Бо нічого доброго для вас із того не вийде. Знайте собі ціну.  Дякую. Все власне. Говорити можна багато, але основне передав. Слава Україні.

Щось трапилося із Приморським терміналом (звідти качають нафту в танкери і косять бабло), контролю не бачив, але чомусь він став, а у Фінській затоці плаває нафта, подейкують про два вдарені танкери. Мадяр скинув відео, де перехоплювач збиває оріон (друге уже збиття російського аналога байрактару). Товстий дрон (по суті легкий літак) гепнув на НПЗ в уфі. Румунія підняла ф16 і супроводжувала шахед 50 хв, поки він одиноко не гепнувся десь. Тож. Незабаром НАТО проситиме Україну закрити небо. НАТО би вже слід рухатися активніше. Втім, коли ми були на місці НАТО... Ой, ну словом. Ви зрозуміли.

В чому переконаний точно, то це в тім, то якби українець безхатько в Америці убив в громадському транспорті чорношкіру американку - про це навіть у випуску пінгвінячої газети у Антарктиді би писали. Тому і є велика небезпека цінностей і "боротьб". Так, цінності існують. Але майже завжди вони стають об'єктом маніпуляції та боротьби за інформаційний вплив. І надзвичайно важко відділити істину від полови, правду від "субправди". Те, як має бути, від того, в чому нас переконують, що так має бути. Нікому не вір безоглядно. Усе перевіряй. Усе співставляй. Усе уточнюй. Слузай не лише те, що кажуть, але і звертай увагу на те, про що мовчать. І пам'ятай, що абсолютної безпеки на цій планеті не існує.

В Афганістані після землетрусу рятівники-чоловіки не виймали з-під завалів жінок через заборону контакту. У Іраці закон дозволяє брати в дружину третьокласниць, а умовно дівчинка-п'ятикласниця може бути вже мамою. Для нас це дивно. Але. Слід розуміти. Не існує жодних загальнолюдських цінностей самих у собі. Самодостатніх, спорадичних. Те, що для одного суспільства - норма, для іншого - жах. Те, що для одної громади - розумне, для іншої - святотатство. Коли ми заявляємо, що людина є джерелом моралі сама для себе, ми отримуємо суспільства, де закон дозволяє гвалтувати дітей та де жінка вважається нечистим гріховним створінням, ми отримуємо громади, поділені на касти та інші речі, буденні для когось, але жахливі для нас. Людина не є законом сама для себе, людство не здатне бути мірилом самого себе. І це не про обмеження свободи, це про об'єктивну реальність. Дякую

Протистояння виходить на черговий виток. Минулої ночі, коли росія нищила Київ, СБС уразили чергові два НПЗ. Цьогоразу йдеться про рахунок на десятки ударних дронів, що досягли цілі майже водночас. Тобто Україна наполегливо продовжує перекривати нафтовий кисень росії. Натомість. росія взялася послідовно нищити енергетичну інфраструктуру України. Газовидобувну, газотранспортну, об'єкти генерації та розподілу енергії. Це відбувається поступово, починаючи з прикордоння, Сум, Харківщини, Полтавщини. Але от учора дійшло і до Поділля. можливо наслідки ми відчуємо з першими пониженнями температури. Можливо. Втім, здебільшого всі уже готові до подібного. Сподіваюся. Підсумовуючи - стратегія України полягає у тому, щоби позбавити росію засобів для війни. росія ж намагається в принципі позбавити Україну засобів для існування та знищити саме українське існування усіма засобами, окрім ЯЗ. Голод і холод в розумінні росії повинні уражати там, де не дістає зброя. Голод, холод і страх. У цій ситуації ми маєму перевагу отримувати підтримку від Європи. Дійсно, після того, як самовпевнений хтивий старий дід потонув у очицях терориста №1 у світі, лишень Європа залишається ядром, що сфокусоване на послідовній допомозі Украні. Двадцять одна душа тим часом відсьогодні в небутті, з них чотири - дитячі. Безмежно дивує той факт, що такі події залишають багатьох впливових людей байдужими. Той самий старий дід, про якого я уже згадував, просто "висловив незадоволення". Річ не так у дітях, як у тому, що йому не дадуть медальку. Бідося. Цей світ наче роздвоєний. Одна його частина давно упала до прірви. Проте інша - це люди-ангели, що наповнюють життя змістом. Їхні вчинки і доброта намагаються втримати цей світ ще на якийсь час. Ви усі знаєте таких людей, такі люди є скрізь, хоч і в обмеженій кількості. Лімітована серія. Тож. Підсумовуючи. До чого це все, стільки символів. До простого висновку. Не бійтеся. Не тому, що все неодмінно має бути добре. А тому, що якщо ви обираєте сторону добра, якщо ви обираєте бути ангелом, захищати, боронити, рятувати, лікувати, тамувати, підтримувати та допомагати - з вами уже сталося найкраще, що могло бути. З вами і світом, що пізнав вас. Хай що станеться - ваше світло сяє і відіб'ється від інших, хто захоче теж повторити ваш шлях. Кожен і кожна, хто хоче перемоги, повинні для початку зростити її в собі. Велика ріка не береться нізвідки. Вона збирається з потічків. Джерела не заб'ють серед кам'яної пустелі. Є речі, що не горять. Якщо ви зрозуміли, про що я - я радий. Якщо ні - перепрошую. Та я знаю, у кожного є знайомий або знайома, яким треба дати це прочитати. І подякувати за те, що вони - ангели. Херувими крові і бруду, втоми і спраги, надій і тривог. Колись кожного і кожну покличуть небеса. А до того вони повинні відвоювати землю для небес. ❤

Дитя народилося під час обстрілу у 22му. Загинуло учора від рук росіян. Маля навчилося ходити, говорити перші слова. Розглядати квітку, дивуватися відображенню в калюжі. Слухати голоси батьків. Заснуло вчора дивитися свій останній сон. Певен, якби цю душу запитав хто коли - чи жалкує вона про що, то вона відповіла би - ні. Бо коротке життя краще за вічне небуття. Вона народилася, щоби доторкнутися до любові і забрати її з собою, та любові від того менше не стане, її вистачить для усіх, хто готовий до неї. Дякую усім, хто має відвагу брати на себе таку колосальну відповідальність, таку страшну вагу - народжувати і ростити дітей серед цього хаосу. Бо без них сьогодні не буде нас завтра. Буде хтось інший, хто не розумітиме значення і ціни цієї землі. Ніхто ніколи не скаже вам, який день - останній. Просто любіть сьогодні. Зараз. Цього буде достатньо, бо любов не обмежується ні часом, ні простором. Цього буде достатньо. Тримаймося.

Міністр економіки Угорщини повідомив про ще два уражені російські нпз цієї ночі. Загалом уражено 1/5 потужностей галузі. Менше грошей у росії - менше смертей в Україні. Оскільки, схоже, сенс існування росії - калічити і убивати українців, красти дітей, брехати всьому світу. росія ж завдала "симетричного" удару у відповідь, знову поціливши ракетами житлові будинки, прямими ударами. Трамп, шо ти там, як ти там, шось не складається. Щось не сходиться, у Зеленського якась сильна неприязнь до путіна, може треба полетіти в Москву та заспокоїти засмученого диктатора-маньяка?

Не видно масових обстрілів. Я в жодному разі не засумував за ними. Просто спостерігаю, що росія все ж змушена бодай імітувати якусь залученість до перемовин. Водночас. Російські оператори вицілюють у містах і селах, куди можуть дістатися, усе, що дихає. Байдуже, аби плоть. Аби кров. Маршрутки з людьми, люди на скутерах, домашні тварини, дитячі майданчики. Тож принципово росія нічого не змінює. І ці всі жести - частина війни. А не свідчення бажання миру. Втім. Не можна говорити, що росія зовсім не бажає миру. Їй потрібен мир - "мир, но только весь". І Україна як "автономна республіка" в її складі для початку.

Коли я був молодий і зелений у будівництві, іноді дозволяв собі боротися за великі замовлення із забудовниками. І тоді я був певен, що 10 грн на квадраті, виторговані на великому об'ємі, то велика перемога. І що я потужний діл-мейкер. Але потім ми заходили на об'єкт, отримали першу виплату. І їхали додому. Як і бригади до нас, як і бригади після нас. Просто тому, що у підрядника є бюджет. Якщо він подарує тобі десь 10 грн, то забере 100 в іншому місці. І немає аніякісінького значення, про що ви там домовлялися колись і десь. Хочеш - бери гроші тут і зараз. Хочеш - іди собі з Богом. Я, звісно, вдячний Трампу за те, що він час від часу виторговує нам ніч без обстрілів, змушуючи путіна імітувати зацікавленість у мирі. Але мене непокоїть те, все для Трампа і маги проблемою є не те, що Росія хоче зжерти своїх сусідів. А існування конфлікту, який треба погасити за будь-яку ціну. Можна просто домовитися. Цю помилку допустив свого часу Зеленський, коли був певен, що з Путіним можна зійтися посередині. Тепер Трамп стрибає довкола Путіна із дитячим захопленням очікуючи запрошення на зустріч. Прекрасно. Як же це все прекрасно.

У Вінниці "штурмували" стадіон. Тупо, бо в контексті прильотів по ТЦК люди "засвітили" позицію зі своїми ж родичами. Є ж причина, чого пункт збору зробили не в приміщеннях ТЦК (до речі, чисто між іншим, ТЦК в принципі не може затримувати людей, такої концепції взагалі не існує, але не про це). Тож - не про це. Це - раз. Розповідають про прильот у прифронтовому селі, до ЛБЗ лічені кілометри. Військові деблокували покаліченого чоловіка і спитали - чого ти не поїхав звідси? Є ж куди, сусідні села, міста. Чоловік пояснив - а шо, на блокпості скрутять і повезуть на передок. Це два. До чого це все. Концепція примусу не працює. Мобілізація наразі базується на примусі. Висновок? Є в людині якийсь ген віслюка - це не добре і не погано, це те, що є. Коли тебе змушують до чогось - ти не хочеш це робити, оскільки тебе змушують. Тож. З огляду на те, що росіяни творять, важко давати якісь оцінки системі, яка бодай зі збоями, проте працює і зупиняє їх. Просто мені стає недобре від того, як би все було влаштовано, якби ми все організували трішки краще. І якби нікого нікуди не штовхали, бо було би достатньо людей. До речі. Фронт переходить у протистояння технологій та дисципліни. Виграє той, у кого краща організація, взаємодія, інженерна робота, технологічна підтримка. Не у кого більше багнетів. Нам треба менше набирати людей з інвалідностями і залежностями і потім утримувати та лікувати їх за рахунок держави, менше набирати невмотивованих людей, які гинуть майже відразу і потім виплачувати компенсації їх сім'ям, натомість сфокусувати фінанси на здорових, вмотивованих, потужних дядьках. Але для цього слід перейти від радянської планової системи, коли результат оцінюється кількістю. Змінити фокус - не "якщо ти того не зробиш, то будеш покараний", а "якщо ти це зробиш, то матимеш гарантовані бонуси". Хочеш бонусів - працюй. Не хочеш - тоді сиди мовчки і дивися, як круті дядьки піднімаються, і рано чи пізно задумаєшся, чи й собі не спробувати. Частково це працює і зараз, потужних тіток і дядьків маємо, але відсоток пасіонаріїв у суспільстві завжди невисокий. Не можна робити ставку лишень на них. Я написав це з однією метою - я хочу, щоби менше гинуло наших. І хочу, щоби росіян вигнали з країни. Моя колосальна повага людям, які зуміли вивести армію країни на рівень, який дозволяє протистояти "другій армії світу" в умовах, коли часто це здавалося неможливим. Це подвиг, це чудо. І це - наші люди, наші чоловіки і жінки. Тепер треба, аби система продовжувала змінюватися на вимогу обставин і тримала у фокусі одну просту річ: життя людей. Дякую усім. Пам'ятайте про свої права та обов'язки. І не забувайте, хто ворог. Не повертайтеся до нього спиною, аби нападати на своїх, не має значення - цивільний ви чи цивільна, тцк, військова чи поліцейський. 🙏🏻

Як це працювало сьогодні вночі. Спочатку накривають шахедами місто. Після відбою, коли змучені люди тягнуться то домівках, у будинки летять іскандери. Як це взагалі кваліфікувати? Яке місце в класифікації міжнародного права займає таке? Отаке, ну немає слів просто, аби це пояснити 🤷🏻 Є пропуски по шахедах, відчутні. Росіяни опрацювали нову тактику і до того ж, імовірно, оновили шахеди. Ми наче знайшли протидію, але... Дехто з військових, хто працює в цьому напрямку, скаржилися на обмежену кількість зенітних дронів. Такі дрони, до речі, не єдиний варіант протидії БПЛА. Росіяни для цієї цілі переобладнали свій панцир, замінивши бк на в рази більшу кількість дешевших ракет. Ну ми пішли іншим шляхом, то вже таке. Аби лиш працювало. росіяни мають тепер ще більш суворі обмеження щодо можливості запускати крилаті ракети. Бомбардувальники повинні пролітати тисячі км, аби запустити ракету, що пролетить 600 км. З чим їх і вітаємо. Але коли сильно захотіти , то можна знайти варіанти - як продовжити гратися в геополітичний тероризм. Чи в терористичну геополітику, не знаю навіть, як більш влучно. Дехто посилює заклики відповідати ударами по житлових комплексах росіян. Але від цього ми виграємо аж нічого. Хай там як, але без Європи і США нам би було вкрай сутужно. Окрім того, росії абсолютно начхати на своїх людей. Тож на мою думку, наразі командування притримується максимально правильної стратегії. Знищувати виробничо-промислову базу агресора (алабуга, всі ж чекають, то буде гур чи сбу?), логістичні маршрути, протидіяти атакам для захисту своєї території. І використовувати злочини росії для ідеологічно-інформаційного впливу на ключових осіб, що на заході приймають рішення щодо допомоги Україні. Тож так. Підсумовуючи. путін винахідливо займається терором для того, аби залякати. Йому це вдається і він певен, що це єдина правильна стратегія. Але дякувати Богу, бояться не всі. І це те, чого він не врахував. Що буде протидія. Тож протидійте злу тим, що у ваших силах. І цього буде достатньо.

Коли кажуть "чому не протестують на фронті", забувають, що саме громадські активісти ставали до зброї першими. Коли кажуть "чому не на фронті", забувають, що кажуть це людям, які в принципі згідно закону здебільшого не повинні там бути. А у всіх оцінках нам слід орієнтуватися саме на закон. Коли кажуть "діти з матюками на картонках"... Ну тут в принципі я згоден. Прикро, що молоді люди часто не здатні підібрати слів, аби сформулювати свою думку без матюка. ВЛК, ТЦК, рапорти, бойові, виплати... Ці протести прямо стосуються і армії. Оскільки якби не було глобальної причини для того, аби люди виходили на вулиці, багатьом людям не доводилося би наймати юристів, які допомогли би військовим відстояти свої права. Тож так. Річ не в набу, річ не в сап. Забагато лікарів, працівників ТЦК, прокурорів, депутатів, полковників, збагачуються, виїжджають за кордон, купують тещам і сватам яхти. І більшість людей прекрасно обізнана про те, що скільки і в кого коштує. Частину це цілком влаштовує. Проте частина людей каже - так бути не може. То ж ця частина, що виходить зараз на протести, близька по духу тим, що добровільно пішли до зброї. Як на мене. Військові не наводитимуть порядок в тилу. Це справа цивільних. Усі системні проблеми починаються з адміністрації країни, яка представляє народ. Тож лише народ і має вплив. Народ повинен впливати. А військові також бачитимуть, що їм є за що боротися. І що навіть якщо керівництво не оцінює їх належно - прості люди не змарнують можливості, подарованої їм страшною ціною. Подякував. ❤️