Битий шлях ☨

Лещата. Музика. Вогні Лещата. Музика. Вогні. Мета і мить. Стискається людина. Безмежжя. Пісня й крик - і ми. Єство: пітьма та шкірка. Кров. Тваринна. Вино, судьба й вчорашній гріх - Ще раз! Художник без мольберту: Душа шукає помилковий збіг. Дарма ховають хрускіт у конверти. Листи згорають за листами. Пусті та нерозкриті. Тисячі. Тіла - мільйони, вечорами. Затиснуті в папері. Не чужі. В мені ж живими осідають Митці, яких я викував собі - Ім'я чуже, що не згорає; Свобода й кров, що ссохлись на землі. Лещата. Музика. Вогні! Свобода й кров. Стискається людина. Безмежжя. Бог. Жертовная хлібина. Лещата. Музика. Вогні! Битий шлях

Іронічно і сумно, як крізь скрижалі найбільш великої епохи в історії Української Нації, ми не знаходимо нічого краще, ніж цитувати слова і тексти часів УНР і УПА, Коновальця і Шухевича, Донцова і Липинського… Цей час має народити нових, потужніших, актуальніших. Це обовʼязок часу. Якщо час від нього ухиляється — його треба змусити. ☨ ГОРДІЄНКО ☨

Eugène Delacroix - La liberté guidant le peuple Міф народжується та помирає не в кабінетах та великих залах університетів, але завжди - в серцях та умах мільйонів голодних та спраглих, які залишилися осиротілі на ідеї - сенси, якими вони живуть (буквально та фігурально), надихаються та під дією яких змінюються. Ні, це не про книжки, ідеології чи відомі в вузьких колах гарячі слова - це самі хліб і їжа, слово та думка - в цілому все те, що дає змогу як і набити кишеню, так і залишитися ситим та живим водночас. Відкидаючи минуле, ми раз за разом повертаємось до все більших викликів сьогодення - модерного міфу, потреба в якому - не пусті напускні слова про велич чи славу, але про банальне існування. Говорячи про об'єднання людей, ідей, вподобань та інтересів - ми говоримо про міф - хліб з маслом, на основі якого звичайний, простий народ будет жити і багатіти. В комфорті, теплі та безпеці. Український міф - майбутнє, що відповідає на першочергові питання виживання та життя, розвитку та безпеки - і це відповідь, яка себе ще не знайшла. Міф же - гроші, одежа та дім. Прибуток. Армія. Церква. Свобода та Бог. Битий шлях

Я реєстрував пістолет-кулемет, а він трофейну російську СВД. СВД. Андрій Жованик ішов першим, коли брали ту висоту на Світлодарській дузі. Першим побачив противника і поклав двох прицільними пострілами. В тому бою загинув Василь «Міф» Сліпак, легендарний оперний співак з Франції, доброволець «Правого Сектору». Жованик поєднував бізнес, родину з трьома дітьми та війну з 90-х. Андрій вів за собою в бою, але був теплий душею та добрий серцем. Не понтувався, не нарікав, не просив. Жованик скромно хотів долучитися до нашого руху «Суспільство майбутнього». Тепер він навіки з нами. Сяйво його слави з небес - нам дороговказ. Коли це було нікому незрозуміло, то Андрій поїхав на початку 90-х добровольцем воювати в Абхазію та Придністров‘я. Коли це стало потрібно в 2014, то Жованик ходив на люті штурми в районі Саур-Могили. Сектор «Д». Пекло початку війни наяву. Коли всім стало страшно в лютому 22-го, Жованик ішов у бій. Атака за атакою. Диверсійні вилазки в тил. На човнах по Дніпру різали тили росіянам в Чорнобилі. Загинув Жованик у вуличному бою за Соледар. Куля прошила серце Героя. Тоді ж прямо в серце потрапив противник і в побратима Андрія. Масштаб постаті - неможливо описати літерами. Тому я пишу довгий текст, хоча їх гірше читають. Але треба навіяти епохальність Духу козака. Син Андрія воює. Інший готується як виповниться 18 піти добровольцем. ⁃ Віддайте мені батькову каску, я в ній ще поїду убивати ворогів. Такі як Жованик - маяки світла серед темряви кривавого межичасу. Лише наступні покоління дослідять всю велич лідера та воїна. Лишилося десять годин. Треба зібрати п‘ять тисяч підписів, аби на честь Жованика перейменували бодай якусь вулицю в центрі Києва. Підпишіть. Поширте. Дякую. Якщо не вийде - мені пох..й, я після війни позриваю таблички на якомусь проспекті та сам перейменую його на честь унікального козака Жованика. Але краще зробити це порядно і почесно. Дякую. Кожному, хто витратить хвилину часу. https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=12619 Дякую.

Микола Пимоненко - Колядка в Україні

🫡

Криза Вбиває час. Слова, недопалки і віра. Мовчання й мова. Дрони, й телемарафон. Старий фінал: тюрьма. Могила та сатира. Безславна смерть, яку життям зове закон. Судьба - зодягнутий у пагубу народ, Конечний світ ідей, й святе безсмертя зброї! Канібалізм - війна, та зламаний капот: Душа, що молить перейняти долю Трої. З ярма в ярмо! Доба ж жахлива та святкова - Безумний світ. Молитви мертвих за живих: Не жах бере. Жадоба. Цинк, й ні слова. Догана й комісар. Без пряника батіг. А втім, шука не смерті - особових справ, Й безвладдя Господа, якого посадили. Безкарну смерть знайде війна. Вже допитав. Райвідділок. Папери й КАБ. Щось загубили. Битий шлях

В цей день згадується "Татарська пустеля" італійського Діно Буццаті. У новеллі, головний герой - молодий офіцер, все життя служить у прикордонній фортеці, марно очікуючи на війну, яка дозволить йому проявити себе, - на ворога, який сюди прийде.  Коли ворог все-таки атакує фортецю, офіцера з неї евакують - такий старий і хворий він став за роки гарнізонної служби. Він помирає один, з невтішними думками про загублене життя, яке він віддав надії, яка спіткає більшість видатних чоловіків.  Іронічно, але ця історія дуже резонує з духом Великої війни. Резонує, як зазвичай резонують протилежності, бо це символ - ось, що з нами було би, якщо би Господь не подарував нам бій.  Велика війна - неначе динамічний фільтр, через який регулярно проходять мільйони. Вчорашні тітушки, які би вже по криміналу сіли на гражданці, хитрістю і козацькою вдачею беруть в полон відділення противника. Довоєнна молода "еліта", якій обіцяли велике політичне майбутнє, сором'язливо записує тіктоки з мюнхенських кафешек, проклинаючи ТЦК більше, ніж росіян. Ми бачили перемоги і поразки, надламані долі і піднесення духу - бо війна каталізує всі процеси, що відбуваються з людиною. І внутрішні, і зовнішні.   Втім, ми не побачимо сталого депресивного регресу, неначе з книжок Кафки.  Україна - земля козаків, і дух степового лицарства буде вирішувати долю України, як хотіли того герої всіх визвольних змагань. З нашим Днем, воїни! Ми стали причиною для процесів, які ще не раз перевернуть світ.  І Господь це не забуде. ☨ ГОРДІЄНКО ☨

Жива історія надихає та уславлює сотні мільйонів душ, всередині яких тінню її самої проростають зміни. Її солодкі, геніальні промови, преступно безжальні оцінки та безсмертна краса - це все, чим вона проростає в своїх послідовниках. Нащадки свого часу, які не змогли втримати своєї судьби, були перетворені на порох ще за момент свого життя - і так, друга смерть опинилася швидшою за першу. Роль українського пограниччя, цього дикого степу, в якому нам було відведено володарювати течіями світових змін - непомірна виcока. Це хаос та безлад, всередині якого народжуються, зріють та дозрівають генії життя, нові принципи, цінності та сенси самого буття: це голос дикої, необізнаної стихії, яка чекає на свій час. І втім, хаос - це не тільки бездонне море, в якому живуть небачені монстри та скарби, але й жива сила, яка поглинає кожного на своєму шляху. За ці два неповних роки ми навчилися з ним співіснувати. Володіти, битися та виживати, залишаючи невикористаною ту саму силу, з'явлену та дану Богом на зламі двох епох, двох протилежних, полярних світів, про яку тепер згадують виключно як про спосіб узаконення особистісної деградації та кричущої несправедливості. Світ, на який заслуговують ті, хто відмовився від власного кубку. Й ще зріє день, коли милосердна історія надасть нам в руки меч - зброю, якою стане кожна палка душа, що згораючи у вогні боротьби відродиться у вічній славі. Битий шлях