Kate in Berlin 🇺🇦

Сьогодні зайшла в берлінську бібліотеку дослідити їх колекції коміксів, на яку давно заглядалась. І ось знайшла такий комікс про сексуальність, який буквально випадково трапив у мої руки: Sexuality: A Graphic Guide, Meg-John Barker, Jules Scheele Мені подобається, що цей комікс підіймає важливі питання щодо людської сексуальності комплексно, систематизовано та достатньо просто. І розглядає її з різних сторін – через призму історичних епох, тіло, капіталізм, культуру згоди, як важель сили та контролю, а також через немоногамність та кінковість. Дуже сумую, що в моєму дитинстві таких книжок не було, і кропітливо шукати інформацію де-ін-де і відділяти адекватне від не дуже. Цікаво, чи колись такі комікси з’являться в українських бібліотеках? 🍽 Надішлю в коментарях деякі сторінки з нього

Але водночас, я не хочу, щоб мої друзі, близькі для мене та по духу люди страждали від невігластва. В світі все ще купа ненависті і злості, котру люди виливають один на одного. В світі ще велика частина людей досі боїться за своє життя, як фізичне, та і соціальне. Стикається з великою кількістю нерозуміння, засудження, словесної чи фізичної агресії. Наприклад, у квітні на мого знайомого Суріката напали в Києві, бо він тримався за руку з коханою людиною. Їх побили, бо вони квір-пара. Ці люди могли б поїхати з України, але вони обирають у ній лишатись. Бо хочуть жити вдома. І сміливо любити без страху. Мені дуже прикро, що це сталось з ними. Це був напад на ґрунті ненависті до ЛГБТК+ людей, але вони ж можуть зазнати при цьому дискримінації від тих, хто ніби-то має їх захищати. Від поліції. Повний твітер-тред можете прочитати тут. Далі трапилось ще кілька нападів на квір людей. Не так давно – ТЦК цілеспрямовано завітали на ЛГБТК+ захід перевіряти людей, які там знаходяться. І купа людей написали, що це правильно, і так їм, п*дорам треба, немає тут чого. І це попри те, що цей захід був спрямований на підтримку армії, а немало людей зі спільноти свідомо пішли у військо. Потім праві зірвали та викрали райдужний прапор у закладі. А коли на днях вперше з повномасштабнення вторгнення було проведено Марш Рівності, Праві та борці за «традиційні цінності» паралельно влаштували демонстрацію, яка сильно обмежила сам прайд. Щоб уникнути насилля над ЛГБТК+ представниками, що долучились до демонстрації попри всі можливі ризики. Останній раз я була на демонстрації у 2021 році і тоді теж відчувала цю гнітючу атмосферу страху, де як тільки ти заходиш з прайду в метро – ти вимушений ховати всю символіку, ну, ми розуміємо чому. У 2022 році я доєдналась на берлінський Прайд Марш, який зовсім виглядає не як боротьба з остраху за своє життя. А як фестиваль вздовж всього міста, майже не обмежений поліцією, з музикою, танцями і святкуванням, де перехожі задивляються на те, що відбувається. А не вриваються з бажанням вчинити насилля над кимось. Я не хочу, щоб це відбувалось, бо і сама колись дуже боялась. Приховувала. Вимушено жила подвійне життя і особливо не заявляла про свої погляди назовні. Відчувала, як те, хто я є – ставить мене у дуже вразливу позицію в українському суспільстві і мене мало хто зрозуміє, а ризик нарватись – набагато більше. І це не тільки про сексуальність, орієнтацію чи гендерну ідентичність. Це і при персональні вибори. Про мою сім’ю. Про погляди, що комусь не сподобаються, бо у цьому суспільстві прийнято інакше. Про будь-яке вираження себе, яке відрізняє тебе якось від інших. Ненависть тільки породжує зло і несправедливість. Хіба цього вже не сталось з нами занадто багато?

Напевно, треба зробити ремарку про те, що більшість вчорашніх моїх опитувань-постів – жарти, перебільшення, відзеркалення суспільної повісточки. I’m mean, це може бути не завжди очевидно, в цьому і суть мого гумору. Я за той світ, де допускається прийняття різноманіття в свободі виборів і відсутності однієї-норми-для-всіх. І я рада за тих людей, хто дійсно знайшов себе в стандартних сценаріях життя і щасливий у цьому, попри те, що мій власний вибір – не такий. Адже важливо не те, як ми живемо, а те, як себе відчуваємо від цього і у чому нам добре 🫶🏻 Я вважаю, що бажання зрозуміти один одного, пізнати один одного і мати діалог – надзвичайно важливим для суспільства. І, звичайно, не приймаю і не підтримую насилля, засудження, виключення людей з суспільства чи обмеження їх прав через інакшість.

Київ може стати другою поліаморною і збоченою столицею, як і Берлін? ну коли війна закінчиться

в церкву треба ходити, щоб влаштовувати там оргії після

замість залізти в штани має бути хотіти народити вам дитину?