KGB files

Наш благодійний аукціон розігрує комплект підписаних книжок Сергія Плохія. Збір на міні-екскаватор для 46 бригади. https://www.facebook.com/share/p/hRb4n2NEbmkWUU3p/

Ігор Кулик, голова Архіву національної пам'яті:

1076 справ за 1938–1991 роки прокуратури Одеського військового округу віднині зберігаються в Архів національної пам'яті. Архівні справи охоплюють територію Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської областей та Республіки Молдова. До цього архівні справи зберігалися у Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону. Основу документів становлять кримінальні справи та наглядові провадження за кримінальними справами, нагляд за розслідуванням яких та підтримання державного обвинувачення здійснювали прокурори військового округу. Окрім того, у фонді зберігається справа за 1963–1965 роки щодо наглядового провадження за фактом виявлення листівок антирадянського змісту. На документи прокуратури Одеського військового округу укладено опис, з яким можна ознайомитись на сайті Архіву національної пам’яті – https://hdauinp.org.ua/ua/archives-ua/dovidkovyi-aparat.



Щойно вийшов випуск Телебачення Торонто з одним відомим дослідником архівів КГБ. Я це щодня слухаю, давайте і ви тепер послухайте: https://youtu.be/dgHseIp1YZg?si=IaVvfPkC5JhlYE_F

👀 Завтра, у неділю, о 12:00 «Телебачення Торонто» презентує свій новий документальний фільм «Де ми були 50 років тому?», заснований на архівах КГБ. 👉 Ця стрічка про те, в якій реальності жили прадавні українці часів радянського тоталітарного режиму. Навколо, скрізь, навіть у спальні за радянською людиною слідкувало всесильне КГБ — безжальне, жахливе, і, водночас, абсурдне, тупе і смішне. 🤔 Розібратися в тому, якою була Україна 1974 року, нам допоможуть радянські пропагандистські документалки та архівні документи радянських спецслужб. А також історик, дослідник архівів КГБ Едуард Андрющенко 🔍 Не пропустіть!

1984:

“Поряд із цим, у книзі містяться наклепницькі вигадки, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій. Вустами одного з героїв автор стверджує: "Пізніше, у двадцятому столітті, з'явився так званий тоталітаризм. З'явилися німецькі нацисти та російські комуністи. Російські комуністи переслідували інакодумців більш жорстоко, ніж інквізиція. І вони уявляли, що чомусь навчилися на помилках минулого. Вони знали, що не можна створювати мучеників. Перш, ніж їхні жертви поставали перед гласним судом, у них передбачливо вбивалася всіляка гідність. За допомогою тортур та одиночного ув'язнення їх доводили до такого стану, що вони перетворювалися на жалюгідних і нікчемних трусів, які повторювали все, що вкладалося в їхні вуста, благали про помилування і намагалися вигородити себе наклепом на інших" /с.168/”.

Обидві книги фігурують у вироку, тобто їх не просто вилучили, а й визнали “злочинними”. Допитував Вилегжаніна зокрема слідчий Селюк, який також вів справу Василя Стуса. Володимира Вилегжаніна судили за ст. 62 (антирадянська агітація та пропаганда) і 70 (контрабанда) і дали 4 роки таборів, відсидів 3. Реабілітували в 1991-му, книжки повернули наступного року.

1984:

“Поряд із цим, у книзі містяться наклепницькі вигадки, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій. Вустами одного з героїв автор стверджує: "Пізніше, у двадцятому столітті, з'явився так званий тоталітаризм. З'явилися німецькі нацисти та російські комуністи. Російські комуністи переслідували інакодумців більш жорстоко, ніж інквізиція. І вони уявляли, що чомусь навчилися на помилках минулого. Вони знали, що не можна створювати мучеників. Перш, ніж їхні жертви поставали перед гласним судом, у них передбачливо вбивалася всіляка гідність. За допомогою тортур та одиночного ув'язнення їх доводили до такого стану, що вони перетворювалися на жалюгідних і нікчемних трусів, які повторювали все, що вкладалося в їхні вуста, благали про помилування і намагалися вигородити себе наклепом на інших" /с.168/”.

Обидві книги фігурують у вироку, тобто їх не просто вилучили, а й визнали “злочинними”. Допитував Вилегжаніна зокрема слідчий Селюк, який також вів справу Василя Стуса. Володимира Вилегжаніна судили за ст. 62 (антирадянська агітація та пропаганда) і 70 (контрабанда) і дали 4 роки таборів, відсидів 3. Реабілітували в 1991-му, книжки повернули наступного року.

Орвелл як злочин У жовтні 1973 року КГБ арештував 28-річного киянина, фотографа музею в Пирогові Володимира Вилегжаніна. Справа оперативної перевірки, яку порушили на нього до арешту, називала "Букініст" - і це натяк на те, в чому його підозрювали. У чоловіка вилучили його власні антирадянські тексти та самвидав. Класика жанру - “Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?” Амальрика, “Технологія влади” Авторханова. А ще - “1984” та “Колгосп тварин” (у тому виданні російською - “Скотский хутор”) Орвелла. Цитати з кгбшних протоколів: Animal Farm:

“Автор у алегоричній, завуальованій формі зводить наклеп на історію розвитку Радянської держави. Документ наклепницького змісту”.

І під час вивчення документів з’ясувалася цікава історія: у лютому 1933-го року тут у Києві на вулиці Ярославів Вал розташовувалося німецьке консульство (зараз це резиденція посла Індії). Навпроти цього будинку було поштове відділення. У документах цієї справи, яка проходила під кодовою назвою «Особняк» є дуже дивні деталі. Наприклад, той факт, що дипломатичну пошту погризли щури. Чому? Свідчення про погризену пошту написано рукою, не набрано на друкарській машинці. Вочевидь, багато дослідників раніше не звертали уваги на рукописний текст. Та коли вчитатися в рукопис, то стає зрозуміло, чому щури прогризли пакет дипломатичної пошти. Німецький консул збирав шматочки засохлого хліба, який йому приносили німці, які жили в Україні. Він відсилав шматочки до Москви для того, щоби довести, що в Україні голод, і хліб роблять просто з різного сміття. А щури відчули цю поживу у посилці і прогризли в пакеті дипломатичної пошти дірку. Чекісти допитували керівника пошти. А почалося все з того, що поштарі повернули пакет консулу і сказали перепакувати, бо щури погризли. Консул написав скаргу в МЗС про те, що сталося. І почалося розслідування. Як виявилося, кожен шматочок хліба був підписаний німецькою мовою. З агентурних донесень «Китаянки», яка активно спілкувалася з кухарем консула, теж китайцем, про це стало відомо. А саме, що консул приносив своєму кухарю шматочки хліба, щоби той розповів, з чого його зроблено. І, начебто, за словами цього кухаря-китайця, хліб був зроблений з різного непотребу, в якому й борошна не було. От така історія. З одного боку відома, але от без таких деталей, на які раніше ніхто не звертав уваги. https://glavcom.ua/longreads/dokumenti-kdb-pro-medvedchuka-i-prokhannja-zhirinovskoho-do-sbu-velike-intervju-z-direktorom-arkhivu-sbu-1004438.html?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3NGll9LOQEusj9iRDRQYC8mfCzEh3JzHivqUPijfprqPdJj_90z-76nmw_aem_AUMQmJEPMM58zTGGsavwhF2Ic4qMg2QORrnYmX8X3LKElEV6uNSCFR7E2mjSBrdmrPtcmyCOUMRvVlFJc17yrQaX#lx8tlpcbpm78rrom2jp

Могила