24 травня 1882 року народився Кирило Стеценко — композитор, хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР.
Батько композитора і скрипаля Вадима Стеценка. Дід скрипаля Кирила Вадимовича Стеценка.
Народився у Квітках в багатодітній родині іконописця Григорія Михайловича Стеценка.
Від батька Кирилу передалися здібності художника, а від матері, Марії Іванівни Стеценко, у дівоцтві Горянської, любов до музики. У 9-річному віці хлопець ознайомився з нотною грамотою та співом у хорі.
Дядько по матері, Данило Горянський, випускник Київської духовної академії, помітив мистецькі здібності Кирила й допоміг вступити до бурси при Софіївському соборі та художньої школи М. І. Мурашка у 1892 році. Від 1897 року Кирило навчається в Київській духовній семінарії та працює помічником регента Михайлівського монастиря Івана Аполлонова. Монастир мав велику бібліотеку. Саме там майбутній композитор познайомився із вітчизняною хоровою класикою. Теорії співу і музики він вчився в духовній академії у професора співу Василя Петрушевського, а теорії і гармонії музики вчився у свого найближчого приятеля Сергія Тележинського.
У 1899 Кирило Стеценко знайомиться з Миколою Лисенком та подорожує по Україні з його капелою як учасник хору та помічник диригента. Після закінчення 1903 духовної семінарії композитор працює вчителем музики і співу в Київській церковно-учительській школі. Через рік продовжує навчання у школі київського відділення Російського музичного товариства в класі Євгена Риба. А після відкриття музично-драматичної школи імені М. Лисенка переводиться в клас теорії та композиції до Григорія Любомирського.
У 1907 Стеценка було заарештовано російсько-імперським окупаційним режимом за участь у підпільній громадській діяльності та переведено на роботу до Олександрівська-Грушевського. Втім, за сприяння друзів, незабаром він переїздить до Білої Церкви, де працює вчителем співу в місцевій гімназії. В цей час його увагу поглинає педагогічна діяльність. За його авторства з'являються шкільні пісенні збірки — «Луна», «Шкільний співаник» в 3-х частинах. Водночас розробляє педагогічну систему, метою котрої є поступове оволодіння музичною грамотою в комплексі з навичками сольного та хорового співу. Публікується в газеті «Рада», спільно з Олексою Коваленком організовує нотне видання «Кобза», співпрацює з журналом «Боян».
У 1909 Кирило Стеценко повертається до Києва. В цей час композитор тісно пов'язаний з театральним життям міста. В полі його зору постановки труп Трохима Колесниченка та Миколи Садовського. Для колективів пише музику до спектаклів: «Бувальщина», «Сватання на Гончарівці» та інших.
Відсутність постійного місця роботи змушують композитора 1910 переїхати до Тиврова, де він працює вчителем співів у місцевому духовному училищі. У містечку Стеценко пише кантати «Єднаймося», «Шевченкові», «Літургію св. Іоана Златоуста», хори, романси, обробки колядок та щедрівок. У Тиврові також знайомиться із Миколою Леонтовичем та Яковом Степовим. 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 1911 Кирило Григорович у справах прибув із Тиврова у губернське місто Кам'янець-Подільськ і поселився в готелі «Петербурзький».
4 (17) жовтня 1911 вчителя Тиврівського духовного училища, який закінчив курс духовної семінарії, Кирила Стеценка висвятили та призначили на місце священника до Хрестовоздвиженської церкви села Голово-Русави Ямпільського повіту Подільської губернії (нині північна частина села Олександрівка Томашпільського району Вінницької області).
Від 1917 Кирило Стеценко працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти УНР. За часів Української Держави працює в музичному відділі «Дніпросоюзу», котрий фінансував Симон Петлюра, де займається розробкою нових освітніх проектів, активною організаційною діяльністю, піклується про створення хорових колективів. Виступив засновником Народного хору, двох капел, на основі яких згодом виникла капела «Думка», Республіканської капели УНР. З червня 1919-го призначений урядом головноуповноваженим по організації музичних колективів держави.