Ейдос

Поговоримо нарешті про OpenClaw/Moltbot/Clawdbot? Я певен, що ви всі вже чули про цього нового ШІ-асистента. Щоби дуже коротко: 1) встановлюєте і "поселяєте" його у вашому Телеграмі/Воцапі 2) надаєте йому найрізноманітніші доступи й навички І от він уже переписується з різними продавцями машин потрібної вам марки, щоби знайти найкращу пропозицію, пише код і робить коміти в гіт-репозиторії, накидає в корзинку Сільпо чи zakaz.ua товарів за вашим списком і на льоту сам створює будь-які інші додаткові навички та агенти для розширення власних можливостей. Нині ситуація зайшла вже так далеко, що спершу зʼявився Moltbook - Reddit для цих асистентів, які самі між собою переписуються, а тепер іще й Clawtasks - де одні openclaw-агенти ставлять задачі іншим і платять USDC (криптодоларами, якщо дуже спрощено). ___ Особисто я був дуже з самого початку доволі скептичним до всієї цієї історії саме з точки зору безпеки. Проєкт був створений наприкінці 2025-го року і вже протягом січня набрав шалену популярність (100 тисяч зірок на GitHub). А потім в коді цього OpenClaw почали знаходити суперкритичні вразливості. Ну уявіть, ви даєте агенту доступ до своїх файлів та акаунтів, а хтось перехоплює доступ до нього самого. І способів цих перехоплень знаходять дедалі більше (хоч дірки й оперативно латають). З іншої сторони, це все не дивно, адже OpenClaw повністю навайбкоджений. Його автор Пітер Штайнбергер (а також автор Clawtasks) розповідав, що вайб-кодінг його настільки поглинав, що він мусив був робити навіть паузи:

– Я був із друзями в ресторані і замість участі в розмові просто вайб-кодив на телефоні. Тому вирішив, що мушу зупинитись, більше заради свого психічного здоров'я, ніж заради чогось іншого.

(Тут я до речі його розумію, ти постійно перебуваєш у відчутті що от-от, ще трохи, один-два промпти, і ти закінчиш щось, що раніше ніколи не зміг би зробити сам.) Звісно ж, це вплинуло на архітектуру проєкту. В коді проєкту можна побачити дублювання інформації в різних конфігураційних файлах, неісуючі моделі і загалом "крихкість" коду. Тут треба віддати належне, що автор проєкту доволі відкритий щодо цього. Пітер зробив OpenClaw опенсорсним як експериментальний проєкт, який не є довершеним і потребує численних вдосконалень. Можливість надати боту за замовчуванням доступ до всього - задумана дизайн-фіча, а не бага. Але найголовніше – всі хто в темі розуміють, що в цьому OpenClaw нема абсолютно нічого нового. «Корисність цього інструменту полягає більше в категорії хорошої імплементації існуючого функціоналу, а не в принципово новій технології» - пише рандомний чєлік на Редіті. Ну справді, таких асистентів-агентів можна було робити й раніше. Просто це потребувало глибших знань. Та й зараз аби безпечно користуватись OpenClaw потрібні глибші знання - як помістити його в захищену віртуальну машину (і де її взяти і як налаштувати), обмежити його споживання токенів, захистити периметр своєї мережі і так далі. Виходить, ми промінюємо легкість на безпеку. Не найкраще рішення. Однак є й більш оптимістичні думки. Наприклад цифровий антрополог Giles Crouch каже, що це є культурна адаптація технологій, їхнє одомашнення через експериментування та бриколаж (ну тобто комбінування існуючих технології в нові). Наприклад, здається, що тут основною технологією, яку капіталізує OpenClaw, є ШІ. Але мені сподобалась заувага Gijs Verheijke (боже, ну як ці імена транскрибовувати українською?), експерта з CX та AI, який каже, що WhatsApp витратив 15 років на оптимізацію обробки медіа в чатах, уникнення розривів зʼєднання і загалом швидкості роботи сервісу. А ми тепер "одним помахом руки" користуємося цими надбаннями для OpenClaw (і цих надбань досі нема в апках для Claude та ChatGPT). Коротше, от які висновки мені зрезонували з усієї цієї історії:

Як у Amazon практикують культуру швидких ітерацій та експериментів із ШІ Невеличкий переказ балачки з Крістен Лю на UXDX (це типу платформа, що допомагає створювати середовища, в яких "неможливо створити погане ПЗ"). Мене ця тема насамперед зацікавила через те, що ШІ справді пришвидшує нашу роботу. Але я вже потерпаю від приблизно такої пастки: якщо тепер я за півдня можу зробити роботу, яка раніше займала два робочих тижні, то чим далі, тим більше від мене очікують (чи я сам очікую) за два тижні зробити в десять разів більше роботи. Так тривати далі не може. Тож я шукаю реальні кейси, як із цим пораються і опановують. Ну і відповідь коротко для мене - один у полі не воїн. __ З точки зору операційного менеджменту підхід Амазон зводиться до скорочення петлі зворотнього звʼязку. Якщо раніше ми робили всілякі оцінки, писали специфікації, створювати ваєрфрейми і хайфай-макети, чекали погоджень зверху, і проєкт займав три місяці, то тепер в Амазон весь цикл скорочують до одного тижня завдяки тому, що розробник, дизайнер і PM перебувають в одному просторі весь час. Менеджмент дає такій команді повний карт-бланш на прийняття продуктових рішень на 5 днів. Тому, наприклад, якщо розробник раптово приходить до розуміння, що якусь фічу неможливо буде прикрутити до кінця тижня, вихід знаходиться за дві хвилини, а не за тиждень листувань і узгоджень. Документації більше не існує. Єдиний артефакт - працюючий код, причому забезпечити треба тільки головну логіку. Ну а тестування відбувається за допомогою синтетичних юзерів, тобто ШІ-агентів. Ви завантажуєте попередні дослідження компанії (або на крайняк просто кажете "Ти фінменеджер з 10-річним досвідом") і пишете промпт:

Дій як наш типовий клієнт. Ось скриншот. Куди ти натиснеш? Що тебе бісить?

Так можна зібрати 80% фідбеку за 5 хвилин і виправити грубі помилки ще до того, як результат роботи буде представлений в пʼятницю справжнім людям. [ Ясна річ, що це стосується не лише проєктів, які ви будуєте з нуля, але й легасі-проєктів. В останніх вони виділяють одну найбільш "болючу" або застарілу діляну інтерфейсу й проганяють її через такий тижневий цикл не чіпаючи решту продукту. ]

Вище Вадим розповідав про свою книгу, яка пішла вже на енний раунд допрацьовування в звʼязку з тим, що часи надто швидко змінюються і приклади й методи роботи змінюються швидше, ніж триває цикл виробництва книги. Звісно ж, я її уважно читав, аби краще зрозуміти спосіб мислення свого ліпшого друга, і побачив повноцінну оптику гештальт-психології, через яку Вадим дивиться на дизайн. Я не знаю, чи це єдино можлива оптика такого холістичного погляду на дизайн, але в епоху до ШІ вона усувала безлад в розрізнених знаннях, які ми всі отримуємо з телеграм-каналів, відосиків, виступів на конференціях та оповідях друзів. Тепер же ми не створюємо з нуля, а дивимося на дизайн, згенерований ШІ і починаємо його вдосконалювати, або руцями або вдосконалюючи первісний промпт. Тому оптика все ще потрібна, але тепер зʼявляється більш парасольковий термін Cortex-First Design. Суть його зводиться до того, що користувацький досвід існує ще до появи інтерфейсу - в памʼяті, емоціях, розпізнаванні патернів та очікуваннях, які зʼявляються за мілісекунди до взаємодії. Відтак спершу треба картографувати ментальні моделі користувачів, а вже потім приймати рішення щодо візуалу та флоу. Першим артефактом стає модель мозку користувача в конкретному контексті, а не ваєрфрейм. Штучний інтелект за замовчуванням працює інакше: для нього оптимальність вимірюється математично, а не когнітивно. Є величезна спокуса пропустити всі ці ментальні моделі і покластися на "знання" ШІ, бо його дизайн справді може здаватися доведеним до ідеалу. Однак лише на практиці ми можемо побачити, що він виявляється не до кінця зрозумілим, "психологічно чужим" для нашої аудиторії (коли ми спостерігаємо невербальне когнітивне тертя у користувачів). Все ж, треба бути людиною, щоби створювати людські інтерфейси. __ Також дивився нещодавно Nate B Jones на Ютубі, ну це такий бородатий дядька який прям регулярно насипає інсайтів про ШІ-індустрію, то він каже приблизно наступне:

"Ера, коли можна було просто прикрутити Ші-бота в продукт пройшла. Справжню цінність створюють ті, хто можуть завдяки ШІ надійно передбачити наступний крок користувача і не навʼязати його, а мʼяко підказати, аби полегшити його когнітивне навантаження."

Очевидно, для цього треба не лише винайти технологічне рішення на базі машинного навчання чи LLM, але й реалізувати його спираючись на існуючі когнітивні патерни користувача.

Що нового в Figma? 1. Figma Make тепер повертає to-do list для складних промптів, який можна відредагувати перед запуском. Це додає контролю над діями ШІ. 2. Glass Effect тепер працює не лише на фреймах, а на будь-якому обєкті - кнопках, текстах, іконках. Є й нові властивості, наприклад: • Splay - як світло викривлюється на "склі". • Non-uniform corners - кожен кут радіусу можна задати окремо • Variables support - для привʼязки glass properties до дизайн-систем Побічне: 3. Claude AI тепер може генерувати FigJam-діаграми прямо з промптів. 4. Figma-Make прототипи тепер можна вставити прямо в Figma/FigJam/Figma Slides. 5. Plugin API тепер підтримує Figma Draw features, тобто очікуємо незабаром плагіни, які автоматизують ручне малювання, чи то пак ви зможете текстом дати команду типу "Convert sketches to variable-width strokes". Плагіни: • Оновився TCHER Design Token Generator, який автоматично генерує палітри кольорів, типографіку, пробіли і документацію з Figma-стилів. • В Figma 3d Tilt (створює 3д-перспективу для пласких елементів) підвезли нові пресети та контроль глибини. Актуально тим хто качає ізометричний дизайн. • Росте попит на ШІ-конвертери Figma -> Code (Figmentor, Locofy.ai, Anima).

Усе частіше зустрічаю статті типу Anti-AI Design Trends 2026. Копнув, і виявляється, що бренди, які надмірно покладаються на ШІ-зображення та дизайн, уже активно втрачають довіру споживачів (форбс раз, форбс два, форбс три). З однієї сторони, можна знову наголосити, що в епоху ШІ цінною стає глибина дослідження. Точність промпту і якість наданого контексту прямо впливають на аутпут. Але це вже давно очевидно. То чому ж анти-ШІ? Навіщо крайність? Тому що з ШІ ми все одно поліруємо досконалість. Щоби ШІ видав human-like недосконалий результат, ми по суті мусимо йому прописувати певну тупість, обмеженість, прагнення до порушення вивчення правил, врешті, відкидання попереднього датасету, на якому він навчився. Звучить абсурдно, чи не так? У статті вище автор пропонує звернутися до "вабі-сабі" - японської естетики, що цінує красу недосконалого, незавершеного, тимчасового, любові до асиметрії, простоти, потертостей, зношеності, слідів використання. Будь-яка людська робота має походження, історію, душу. Тексти для Ейдоса я теж пишу від руки, бо через тексти я проєктую насамперед свою любов до людей і до життя, а не доношу важливі меседжі. Наврядчи ми вже зможемо відмовитися від ШІ в своїй роботі. Але принаймні ми можемо враховувати типово людські прийомчики в нашій ручній фіналізації дизайнів: – асиметричні сітки – рукописні шрифти з нерівними базовими лініями або звичайні шрифти але з невеличким фейдінгом (ефект друкованої машинки) – зображення з зерном (аля цифрова плівка) – недосконалі відтінки (#FFFFFF -> #FFFEF7) чи вигоряння кольорів – сколи й подряпини на іконках чи контейнерах – нерівні тіні або асиметричні градієнти (імітація природного косого світла) – UI-елементи у виглядів стікерів та шматочків паперу (раптово співзвучно з моїм постом про poetcore) Що б ще ви додали в цей список чи вже практикуєте в своїй роботі?

Про політику (раптово!). Деякий час тому я питав вас, про що вам цікаво читати, і чимало голосів було за новини про нові інструменти. І от я почав про це думати і розумію - треба ж якось звужувати пошук, чи не так? Ну, банально – наврядчи вам цікаве рішення, яке недоступне хоча би англійською, не кажучи вже про українську. Окей, що ще? Російське ПЗ чи ПЗ з російськими коренями нас теж, очевидно, не цікавить. А раз так, значить викреслюємо зі списку і решту вісі зла - Китай, Іран, Північну Корею. І от у нас в центрі уваги AUKUS та EU. Але ви бачите, що зараз робить Трамп. Навіть безвідносного того, що ми про нього думаємо, ми бачимо, що курс долара відносно євро падає, дохідність американських облігацій – також. Через історію з Гренландією складно зараз називати США союзником Європи. Як результат, ЄС тепер прагне до цифрового суверенітету. "Тепер", бо ниньки ЄС залежні від США та Китаю аж на 80% в плані цифрових технологій. Тому Єврокомісія зараз вбухує 307 лямів євро на стратегічну автономію, відкритий стек власних технологій і, зокрема, ШІ. Веду це я до того, що я постараюсь більше підсвічувати саме неамериканські, зокрема європейські технології, раз уж ми прагнемо до ЄС. І якщо ви непроти будувати свою кар'єру так, щоби працювати саме з європейськими компаніями, то знання їхнього стеку, а також певних бюрократичних особливостей (питання приватності, accessibility, прозорості) явно не буде зайвим. А там гляди і Вадим щось розкаже на цю тему цікавеньке, раз уж працює в серці Європи 😉

А чи чули ви нещодавню історію про Tailwind CSS? Давайте розкажу. В 2017 році чувак на імʼя Адам Ватан (ох і прізвище) релізнув опенсорсний фреймворк Tailwind CSS. Ну тобто це набір готових дрібних класів для стилів (відступи, кольори, шрифти і так далі), з якими можна дизайн одразу прописувати в HTML, оминаючи створення CSS-класів. Фреймворк пропонувався безкоштовно, а заробляв Адам на курсах і наборах UI-кітів, які просувалися безпосередньо в документації. І от приходить ШІ. Трафік на документацію фреймворка починає падати, але популярність фреймворка злітає втричі. За State of CSS 2025, його використовує понад половина опитуваних; фіксуються десятки мільйонів завантажень фреймворку на місяць. Тим часом ШІ-асистенти зʼявляються в IDE (середовищах розробки на кшталт Cursor, VS Code) і генерують Tailwind-класи прямо там і без читання документації. Оскільки вся монетизація Tailwind завʼязана на платних продуктах, які рекламуються в документації, а трафік на неї різко падає, виручка падає на 80% від пікових значень. В січні Tailwind Labs cкорочує 75% інженерів "через жорсткий вплив ШІ". Новина швидко розлітається по соцмережах, кейс стає символом кризи монетизації опенсорсних рішень в епоху ШІ. Реально, ШІ завадив найпопулярнішому CSS-фреймворку далі масштабуватися. Так, звісно, спільнота пропонує нові підходи до монетизації, тож ставити хрест на прибутках, можливо, ще зарано. Але в усій цій історії є цікавий епізод. В листопаді 2025-го року один із розробників створює pull request про додавання файлику /llms.txt, тобто пропонує зробити документацію дружньою для ллм-ок. Такий файлик - звична зараз практика для більшості сайтів, які хочуть бути більш видимими для ШІ й генерувати звідти більше трафіку. Але Адам відхиляє цей реквест після напружених обговорень, аби не вбити остаточно людський трафік на документацію. У мене теж була троооошечки схожа ситуація. Ми натренували ШІ-агента для допомоги юзерам в роботі з нашим продуктом. Я створив понад 100 статей для knowledge base, і їх можна було зробити публічними, аби приганяти більше трафіку по ключових словах. Однак ми вирішили закрити цей контент, щоби наш бот мав інфу, яку не мають ChatGPT та аналоги в сподіванні, що це допоможе утримувати людей в продукті.

Мене от шо турбує. Ви вже певно чули про Cowork від Antropic. Якщо не чули, то важливо не так що це (віртуальний асистент для вашого компа в підписці за $100), як те, що кілька інженерів створили це рішення за 10 днів. Від ідеї до релізу - два робочих тижні. Так, тут треба зробити ультраважливу поправку: просто зараз є такий різновид компаній, які вайбкодять нові й нові рішення. Це несе свої ризики і свої можливості, і таких компаній ще дуже мало. Я от працюю в більш класичних IT-компаніях, де розробка подібного рішення зайняла би місяців 6 як мінімум. Але з точки зору підвищення індивідуальної продуктивності я зіштовхуюся з тим, шо ШІ відкриває занадто багато можливостей, які треба досліджувати, вивчати, і найголовніше - якщо ними скористаєшся аби створити це рішення, його треба ще підтримувати. Ну, багато можливостей - це ж добре? Так, але з чого почати? Варто зробити щось, що займе годину, і прискорить тебе на 5%, чи щось, що займе півмісяця, але автоматизує роботу на 80%? В бізнесі ми завжди починаємо зі змін, які можуть мати найбільший вплив на зростання прибутку. А ще в перервах між вдосконаленням своєї продуктивності треба ж встигати роботу робити. І от приклад Cowork особисто для мене знову перевертає цю схему. З'являється третій варіант: а чи не варто добряче посидіти, покумекати, і почати робити рішення, яке підвищить продуктивність х3 чи х10? Взяти той же дизайн. Як ми використовуємо зараз ШІ? Доволі хаотично й розрізнено: промпти для дослідження конкурентів, синтезу юзер-персон, подолання ментального блоку, інструменти для генерації мудбордів та різних лейаутів для стимуляції дивергентного мислення, сервіси швидкого прототипування тощо. Ми можемо вдосконалювати ці промпти й відбирати дедалі ліпші інструменти, але що як за горизонтом лежить щось суттєво потужніше, якась не знаю оркестрація ШІ-агентів заточених під ваші смаки, мислення, й задачі, і ви як ляльковод переважно займатиметесь спаунінгом і вдосконаленням цих "ляльок" для ваших особистих потреб? Як ви робите для себе цей вибір між спокусами інкрементального підвищення продуктивності (чи то пак якості аутпуту) і революційної зміни підходу до своєї роботи?

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами бренду. Але наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані (що є передумовою для впровадження ШІ в дизайні, як я писав вище), то чому би ШІ їх не будувати самому, а головне — підлаштовуючись під технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій? Моя мама, наприклад, зараз просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака (а я все зволікаю, бо йому треба дзвонити, а не писати 🥶). А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл однієї держустанови квитанцію, яку спершу треба було дістати в Приват24. Цілком собі уявляю, як генеративні інтерфейси лагідно поведуть її в таких задачах. Цікаво, що Якоб Нільсен гадає, що ціною таких інтерфейсів буде смерть "мʼязової памʼяті". Ніби якщо кожен інтерфейс малюється заново, то його неможливо запамʼятати й опанувати. Але ж слухайте, ну невже ми дійдемо до точки, коли прямо весь UI буде вимальовуватись на льоту? Все одно ж буде якась legacy/класична/мейнстрімна версія, яка мусить працювати, якщо ШІ відвалиться?

Взагалі ми багато говоримо про те, що дизайнерам потрібно опановувати ШІ, щоби бути в темі, працювати швидше, краще, і так далі. Але результат все одно вимірюється в ефективності інтерфейсів. Зробив хороший інтерфейс - люди лишаються в продукті, платять, стають амбасадорами. І от наближається час Generative UI, інтерфейсів, що будуються на льоту. Я це запросто можу уявити - якщо всі правила, стилі, гайдлайни якісно прописані, то чому би ШІ їх не будувати автоматично, а головне - з огляду на технічну грамотність юзера, яку можна вирахувати з його попередніх взаємодій? Моя мама наприклад досі просить мене замовити через Олх безперебійник для роутера у одного надійного чувака. А нещодавно для неї цілою пригодою було переслати на імейл якоїсь інстанці квитанцію, згенеровану в Приват

Мав пару років тому фотосесію для соцмереж, і, значить, треба придумати собі образи. Ну, є в мене повсякденний і діловий, а хочеться третій, новий, до купи. Я вибрав стиль dark academia. Як людина, що працює зі словом і виражає себе через слова, мені імпонує ця асоціативність із меланхолійною інтелектуальністю, любовʼю ло класичної літератури, романтизацією університетів, я сам із родини вчителів та викладачів, ну і плюс гарно шиється слово dark із нашими блекаутами. І хоча цей образ став частиною мого гардеробу, він водночас асоціюється з холодами. В теплі часи хочеться носити щось світліше, легше. Коротше, Dark academia - це скоріше про настрій, аніж про образ мислення. Згодом я чув про light academia, а оце на днях дізнався про poetcore, і оце хочу розповісти про нього. Вони в чомусь схожі візуально, але якщо dark academia підкреслює статус та власну елітарність, то poetcore навпаки про естестику стриманості і фокус на повільності й саморефлексії. Я про це також захотів написати, бо ми з Вадимом нещодавно говорили, як важливо інколи нічого не робити, щоби перезаряджати мотиваційну батарейку і чути свої бажання. У певному сенсі poetcore – це крайній прояв цього прагнення. І хоча я не можу сказати, що poetcore – це якась мейнстрімна течія, мені здається, що це ще одне віддзеркалення того, чого потребує наш соціум в епоху надлишку технологій: розслаблення і фокусу на собі, своєму настрої, і, врешті, самопроявленні через технологічно-незалежну творчість, навіть ціною певного відкату в стилі до перед-технологічної епохи. Я навіть зустрів такий опис poetcore: «granny-chic for angsty geeks» - «бабусин шик для тривожних гіків». Ну, я думаю кожен із нас зараз трохи тривожний гік 🙂 В наступному повідомленні я просто накидаю кілька релевантних картинок про poetcore, в яких ви побачите певну спільну візуальну складову, але з точки зору дизайну тут скоріше можна зчитати запит переважно зумерів на паперові відтінки й текстури в інтерфейсах, а також тягу до гуманістичних антикв та мʼяких гротесків в поліграфії. Може бути актуально, якщо ви реалізуєте довгі формати типу лонгрідів чи сторітел-лендингів.

Коротше так виглядає, що головна проблема ШІ в дизайні - це те, що він не шарить в емпатію. Памʼятаєте історію, коли в США поміряли розміри 4 000 пілотів, і зробили середній профіль, аби під нього побудувати макимально зручну кабіну літака? А потім виявилося, що жодної людини з такої параметрами не існує, і врешті розрозбили кабіну, де все по максимуму регуляється. За замовчуванням ШІ робить те саме - генерує дизайни для "статистично найімовірніших персон", а не для живих людей. Ну окей, це півбіди. Далі, PwC опитало 4500 гендирів з 95 країн. 56% кажуть, що ШІ поки не генерує прибуток, ще 22% каже, що ШІ взагалі збільшує витрати. Дослідники пояснюють це FOMO (гендири і FOMO?!), але імхо справа не в тому. Коли прилітає нова невідома (з точки зору генерації прибутку) технологія, ми що робимо спершу? Ми точково експериментуємо, йдучи наосліп. А з ШІ в дизайні якраз така штука, що уже найперший експеримент має бути якісним, аби оцінити справжні можливості технології. Щоби не вийшла кабіна для неіснуючого пілота, потрібно вшивати human-centered design практики уже на етапі промптів та вибору інструментів і на рівні дизайн-відділу, якщо не всієї продуктової команди (бо тут же зачіпається і UX-райтинг, і ведення документації, і "що тільки не"). А отут більш точкові дослідження якраз показують, що у 80% компаній таких практик нема. Ну, воно й не дивно потім, що без них ШІ якось не монетизується.

#хвилинкадизайнера Ми створюємо прототипи у Lovable за кілька годин. Ваш менеджер показує вам робочий MVP нової функції, повністю створений за допомогою Cursor, ще до обіду. А ваш головний пересилає вам публікацію в LinkedIn про те, як штучний інтелект замінить 80% роботи дизайнера за наступні кілька місяців. І здається, що тепер будь-хто може створити додаток для вирішення своєї проблеми. Але чи справді графічний інтерфейс помер, як стверджує Якоб Нільсен? Пан Нільсен працює в цій галузі набагато довше за мене, однак, за майже два десятиліття власної роботи, я сміливо переформулюю його твердження і скажу, що це інтерфейс, як суто утилітарний засіб, помирає. І слава Йсу! ШІ фактично виявив те, що завжди було правдою, але легко ігнорувалося — функціональний дизайн ніколи не був достатнім. Подивіться цю статтю десятирічної давності. Вона має великий заголовок «Юзабіліті більше не достатньо» і розповідає про те, наскільки важливим є емоційний дизайн. Ми мусили зосередитися на зручності використання та естетиці через усі бізнес- та технічні обмеження. Тепер, коли ці обмеження швидко зникають, перед нами постає складніше питання: якщо будь-хто може створити функціональний, зручний у використанні та естетично приємний додаток, що робить продукт вартим вибору? Відповідь ми знали весь час, але вона була прихована під роками термінових дедлайнів та компромісів. 👉 На UX Collective вийшов мій есей-дослідження під назвою — Feelings are the new features, в якій йдеться про те, що емоційний дизайн, за батьком нашим Норманом, а особливо рефлективний його рівень, стає актуальним та важливим для бізнесу в епоху ШІ. У статті — повний фреймворк сучасного емоційного дизайну, з прикладами та купою цікавих джерел. А ще думка про те, чому ми, дизайнери, будемо незамінними в еру ШІ 😉

Поки ти відкладаєш навчання «на понеділок», ринок кричить: нам не вистачає дизайнерів! Цифри не брешуть: щомісяця у світі відкривається понад 12 000 вакансій на UX/UI. Але сьогодні бізнесу потрібні не просто «малювальники», а дизайнери нового покоління, які вміють делегувати рутину штучному інтелекту. Курс «UX/UI-дизайнер із володінням AI» - це твій легальний чіт-код. Тобі не потрібно вміти малювати від руки або мати художню освіту. Тобі потрібен лише ноутбук і готовність діяти. Чому варто почати саме зараз: ⚡️ AI-прискорення: Навчишся юзати ШІ для генерації ідей та макетів - те, на що інші витрачають дні, ти зробиш за годину. ✈️ Повна свобода: Працюй із будь-якої точки світу. Твій офіс - там, де є Wi-Fi. 📈 Актуальність: Опануєш Mobile Design, Дизайн-системи, UX-патерни та Soft Skills для роботи в топових командах. Це професія для тих, хто хоче поєднати логіку, креатив і високий чек. Не дай своєму часу згоріти на роботі, яку ти переріс. Почни створювати майбутнє вже сьогодні, поки ніша з AI-дизайном ще не переповнена. 🚀 Встигни забронювати місце та змінити вектор свого життя: https://i.goit.global/yp3sj #направахреклами