У вихідний день даю те, що мене чіпляє.
Я звернула увагу на цей допис, бо часто з дітьми в садочу виконували цю пісню під час хороводної гри.
Хтось може згадає цю пісеньку ще із свого дитинства. Але тут не дитяча тема, тут наша історія, яку від нас приховували. У нас забирали нашу ідентичність, наше українське.
"Ходить гарбуз по городу, питається свого роду –
"Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові?".
Ці рядки, мабуть, відомі усім.
Пісня вважається народною. Та мало хто знає, що у цієї пісні є "батько" - Володимир Степанович Александров.
Він писав вірші, п’єси, оперети, лібрето, казки, біблійні переклади, збирав етнографічний матеріал і фольклор. Але обезсмертив себе поет одним жартівливим віршем "Пісня про гарбуза".
2 липня 1825 р. у с. Бугаївці на Харківщині народився Володимир Александров - генерал, композитор, український письменник.
Оскільки родина не мала особливих коштів на навчання, закінчив Харківську духовну семінарію, потім медичний факультет університету (1853).
Був призначений військовим лікарем у Варшаву. Там опанував польську мову, витримав іспит на ступінь доктора медицини при медичній раді Сенату, бо університету тоді у Варшаві ще не було. У 34 роки удостоївся звання доктора медицини, але коштів на придбання приватної практики не було, тому подався на військову службу. Служив лікарем у Варшаві, Полтаві, Керчі, дослужився до генерала.
І всюди Володимир Александров залишався собою: в родині з дружиною Олександрою та дітьми спілкувалися тільки українською; стіни його кабінету прикрашали портрети українських письменників і всіх гетьманів.
Мав прекрасну книгозбірню (у Харкові в його бібліотеці займався самоосвітою художник Сергій Васильківський, племінник В. Александрова). Поет прекрасно декламував, знав напам’ять безліч народних пісень, добре їх співав, акомпануючи собі на бандурі. Оселя Александрових у Харкові по вул. Великій Сумській була своєрідним українським культурним центром, де можна було витепліти душею, послухати поезії Павла Грабовського, насолодитися розмовами з Борисом Грінченком, Марком Кропивницьким.
А, щоб власні діти зростали українцями, Володимир Александров спілкувався вдома українською, складав для малечі вірші. Наприклад, малі Александрови довго не могли запам’ятати, що кавун, гарбуз, диня – ягоди, городина, тобто родичі. От батько вигадав віршика:
«Ходить гарбуз по городу,
питається свого роду –
«Ой чи живі, чи здорові
всі родичі гарбузові?»
Володимир Степанович для дітей і родичів створив домашній театр, де ставили вистави, написані самим Александровим: «Ходить гарбуз по городу», казки «Коза-Дереза», «Івашечко», «Чижикове весілля».
Далі буде.