покруч

🏹 Нев'януча слава Десь уже пів року я вмираю зі сміху дивлячись на цю гіфку (я психічно нездоровий). Тільки тепер наважився дослідити і розповісти суть жарту. Під зображенням глибоко сконфуженого кота написано *ḱléwos n̥dʰgʷʰitom — реконструйована праіндоєвропейська сполука слів, що означає "нев'януча слава". "Нев'януча слава" — це мем не лише завдяки задротам в телеграмі, а й завдяки кочівникам у Європі. Праіндоєвропейські племена, які розмовляли праматір'ю всіх сучасних індоєвропейських мов (праіндоєвропейська, ПІЄ), мали окрім мови й міфології якусь свою поетичну традицію. На жаль, вона не збереглася в записах, але завдяки її відголоскам у різних мовах і культурах Європи ми можемо реконструювати її поодинокі елементи. Ідеться про поетичні формули (в англомовній літературі часто stock phrases), які європейці використовували багато тисяч років тому. Так само як етимологи реконструюють слова, так вони реконструюють і ці крилаті вирази. Першою із таких відкритих поетичних формул і була "нев'януча слава", або *ḱléwos n̥dʰgʷʰitom. Її реконструюють головно на основі грецької фрази κλέος ἄφθιτον (kleos afthiton) та санскритської śráva(s) ákṣitam — обидві означають те саме. Вони достатньо поширені в грецькій поезії та ведичних гімнах відповідно. Ми можемо стверджувати про спорідненість цих двох фраз на основі кількох факторів. - По-перше, кожне зі слів цих фраз є етимологічно спорідненим. Обидва слова ("слава" і "нев'януча") сходять до відповідного ПІЄ кореня. - По-друге, сам епітет "нев'янучий" є нетривіальним та в обох мовах належить винятково до поетичного вокабуляру. - По-третє, вони вживаються в подібний спосіб для відображення тієї ж комплексної ідеї. Слава (до речі, споріднена із "слухом" та "словом") була дуже важливою для європейців і стосувалася головно героїчного епосу, як-от Іліади. Вважається, що давні європейці не мали концепції життя після смерті, а тому слава була єдиним способом продовжити своє існування після неї (пор. "вічна пам'ять"). Окрім нев'янучої слави є інші поетичні формули. Найпопулярнішими з них є моє улюблене "колесо сонця" (*sh₂uens kʷekʷlos) і алітеровані "стрімкі коні" (*h₁ōḱéwes h₁éḱwōs). Узагалі їх виділяють багато, але більшість для мене здаються малопереконливими та, можливо, є просто збігами. Були спроби віднайти рефлекси ПІЄ поетики і в слов'янських текстах. Наприклад, в українському "Слові о полку Ігоревім" деякі дослідники вбачають залишки таких фраз. Зокрема ідеться про "бръзыя комони" (стрімкі коні) та "искати славы" (шукати слави), яка має паралель у Ріґведі (śrávas iccháti). Чи можна говорити про спорідненість обох формулювань? Якщо й так, то без достеменної впевненості. Деякі збіжності виглядають цікаво. Тим не менше, однозначно стверджувати про їхнє спільне походження як поетичної формули означає лукавити та видавати бажане за дійсне. Так чи йнак, європейські кочівники полишили за собою для нас немалий багаж поетичної спадщини, яка пережила розпад прамови та тисячоліття переказів. Є цілком очевидно, що різні міфології індоєвропейських народів споріднені (Зевс - Перун - Одін, мотиви перемоги над зміями, культ сонця тощо). Але це зовсім інакше й дуже особливо — наочно бачити цю спорідненість через струни мовних паралелей — які б вони не були натягнені. *ḱléwos, дійсно, виявляється, *n̥dʰgʷʰitom.

Вже довго думаю, як можна було б перекласти відомий математичний лімерик британського математика Лі Мерсера. Нарешті наважився спробувати. Не знаю, чи вдало. Числа і дії довелося змінити, але дух зберегти, здається, вдалося. Узяти від'ємнеє сім (А разом із ним іще пів) Плюс корінь із тьми І осьмуху копи — Вийде десять квадрат і по всім.

📝 Папер У словах піч, шість, камінь, попіл та папір відбувається чергування е/і (печі, шести, попелу, каменю, паперу). Ми завдячуємо його т.зв. "новому ятю" — звуку, що подекуди з'явився на місці /е/, а потім перетворився на /і/. Проте одне із наведених тут слів відрізняється від інших. У слові папір ніколи не було ятя. Папір став поширеним в Європі у XV ст., вірогідно, тоді ж до України і прийшло це слово — від німецького (можливо, за посередництвом польської) Papier. Звук /е/ змінився на ять, а тоді на /і/, раніше — впродовж XII-XIII ст., а тому процеси, що спричинили чергування кшталту піч-печі не мали б зачепити папір і ми б повинні були відмінювати папір-папіру. То звідки ж таки взялося це чергування? Ідеться про гіперизм — помилкове застосування системних явищ мови там, де їх не мало би бути. По суті, застосування правил до винятків. Це приблизно схоже на народну етимологію, коли ми неправильно визначаємо походження слова і виправляємо його так, щоб воно краще відповідало нашим уявлюваним нормам. Це стосується не лише чергування е/і, але й інших фонетичних явищ, які мовці вважають правильними та "більш своїми" й використовують для відокремлення від якоїсь групи (національної, регіональної, соціальної, класової тощо) В Україні це часто відбувається для протиставлення російській мові. Гіперизм подарував нам такі чудові слова і форми як: доктір, хворіб, дрів (чергування о/і зчитується як українське), одвокат, бозар, оптека (щоб протиставитися російському аканню, пор. розказати - рассказать), опир, одова (гіперкорекція укання, що вважається сільською чи неправильною рисою). Згадати тут треба також ляпсуси по типу від кутюр, сікатор, "Великий шолом" (рос. Большой шлем) та інші спроби звучати правильніше, ніж треба.

☝️🤓 Оксфордська кома На уроках української мови учням класів гуманітарного спрямування (всім іншим співчуваю) розповідали про риторику — "мистецтво переконання". Там треба було складати власні промови і виголошувати їх перед класом. Але риторика діє не лише на рівні усної промови — це не про дикцію, а таки про переконання. Тому вона корисна і в письмі, наприклад у мотиваційному листі, проханні відтермінувати дедлайн, або в повідомленні колишній з вибаченнями. Є три основні модуси переконання в риториці. До них належать логос (логіка або її симуляція), патос (емоційна складова) та етос (образ, авторитет промовця). Наприклад коли Дональд Трамп виходить і починає балаболити, то його логосом є "байдон погано", патосом є "уууууу я злий але слава амерриці", а етосом є "я сильний бізнесмен я потужний хлоп дивіться який я мудрий хлоп". Конкретно зараз я хочу поговорити про дрібнесенький приклад етосу. Зайти треба здалеку. Одним із найвідоміших зразків пунктуації в англійській мові є т. зв. "Оксфордська кома". Це контроверсійний пунктуаційний знак і не всі стилістичні довідники його рекомендують. Зазвичай Оксфордську кому ставлять перед сполучником перед останнім однорідним членом речення. В українській мові оксфордську кому НЕ використовують ніколи. В англійській — у залежності від стайлґайда. Наприклад: The Senate voted in favor of the aid package for Ukraine, Israel >>,<< and Taiwan. Оксфордську кому ставлять ті, хто прагнуть уникнути плутанини. Класичний приклад: "I dedicate this book to my parents, Ayn Rand and God". Із синтаксису випливає, що батьки автора — Айн Ренд і Бог, бо кому можна вживати також для вточнення. Тому в цьому випадку личить таки поставити кому і уникнути всіх богословських та психоневрологічних наслідків сказаного. Тим не менше, Оксфордська кома у більшості англійських текстів не вживається. Я думаю, що завдяки назві, а також відносній складності використання, цей значок здобув для себе репутацію чогось висококласного. Буцімто його вживають виключно англійські лорди, випускники коледжів зі словом "святий" у назві та злюки-прескриптивісти. (в українських реаліях: випускники Могилянки та УКУ) Виходячи з цього, ми можемо використовувати Оксфордську кому як дуже чіткий маркер надутого високого класу або уникати її і підсилювати враження простоти мовлення. (Так наприклад роблять Vampire Weekend в пісні Oxford Comma) Може здаватися, що це найменша річ, про яку можна згадати, оцінюючи етос промови, але пунктуація і орфографія це приблизний письмовий еквівалент тону голосу і постави — неабияк важливих елементів спічу. Вибачте, що цитую Шевченка, але в цьому випадку, дійсно, "ніже тії коми".

💔 Серце-херце, кентум-сатем Слово серце, досить очевидно, споріднене зі словом середина. Неочевидно може бути, однак, що саме серце є первинним, а середина — похідним, а не навпаки. Історично воно походить від праіндоєвропейського (ПІЄ) слова *ḱḗr, а в праслов'янській вже звучало як *sьrdьce. Тут пропоную зупинитися і розібрати по порядку. - Літерка d тут не з'явилася нізвідки. Цей звук існував і в старіших формах цього слова, але з'являвся лише при відмінюванні (наприклад в Родовому відмінку ПІЄ: *ḱr̥dés) та був непомітним у Називному (так як у теперішній українській: серце але сердець) - Суфікс *-ьce тут є просто формантом, який підкреслює, що слово — іменник. Особливого значення не надає (він же у словах сонце та яйце). Середина теж походить від кореня *śḗrd-, але вона натомість отримала інший суфікс. Формант *-ina позначав збірні поняття або властивості (пор. родина, долина, глибина) На цьому етапі ми вже розібралися з етимологією обох слів, але залишається дивний момент. Чому в ПІЄ був *k, а в праслов'янській уже *s? - *k перетворився на *s у наслідок величезного звукового зсуву, який подарував нам т.зв. "Ізоглосу кентум — сатем" (весь цей пост — просто привід розповісти про неї). Ізоглоса — це умовний кордон, що на карті ділить зону поширення однієї риси від іншої. То що цей саме кордон поділяє? Спосіб, в який ПІЄ задньоязикові розвивалися в різних мовах. Класичним прикладом є латинське слово centum та авестійське satem (сто). ПІЄ задньоязикових було три види: прості (умовно "наше к"), палаталізовані ("наше кь") та огублені (як жабка каже: "ква", або в англійському /qu/ality) Дуже згрубша: На захід та південь від ізоглоси — мови "кентум" (германські, романські, еллінічні, кельтські мови etc.). У них прості та палаталізовані задньоязикові злилися, а огублені лишилися. Це дало систему, в якій паралельно існували окремі фонеми *k, *g, *gh та огублені *kʷ, *gʷ, *gʷʰ. Щоб зрозуміти різницю порівняйте латинські слова cui /kui̯/ та qui /kʷiː/ На схід та північ від ізоглоси — мови "сатем" (слов'янські, балтійські, іранські, індоарійські мови etc.). Тут злилися огублені та прості задньоязикові, а палаталізовані перетворилися на свистячі (/с/, /з/ тощо). У цих мовах існували задньоязикові фонеми *k, *g, *gh , а решта розвинулася по-різному: переважно в *s, та *z. Приклади: укр. зерно — лат. granum; укр. знати – гр. γιγνώσκω (/гігноско/). У германських мовах цей розвиток задньоязикових пішов далі та перетворив *k на *h. Так вийшло, що укр. сто відповідає англ. hundred, а укр. серце – нім. Herz. (гигиги хєр) Довгий час вважалося, що ізоглоса кентум – сатем є чи не першим великим поділом в історії ПІЄ та ділить всі індоєвропейські мови на дві генетичні гілки, але тепер це вважається маловірогідним. Це корисно знати, бо як тільки дізнаєшся про цю закономірність, то починаєш помічати її всюди. Стає весело вгадувати, як певне слово виглядатиме в іншій мові просто опираючись на власну чуйку історії. (і ні — на жаль, дівчат це не приваблює)

Шлюб це польське запозичення. Походить від ślub, буквально "злюб" (з + любити).

Оскільки я нормальна людина без жодного психічного порушення, то, природно, я веду табличку з цікавими словами. Я вписую туди діалектизми, архаїзми, оказіоналізми і всякі інші лексемочки (так, звісно, вони протеговані за частиною мови, джерелом і датою!). Я роблю це більше року і зараз там біля тридцяти позицій. Ось 7 моїх улюблених: 7. жінчина — жінка. Діалектизм, який я почув від бабусі. Мене тішить фонетична відповідність нормам української мови і притому морфологічна відповідність російському слову. Чується архаїчність. 6. маліти — зменшуватися Почув від викладачки в університеті. Не знаю, чи це діалектизм, але дуже к’ют. 5. славословимий — такий, що його славлять (ославлюваний?) Знайшов це слово в служебнику Петра Могили 1629 р. видання. Саме славословіє є калькою грецького δοξολογία (doxologia) — назви виду молитов на прославу Богові. 4. слимачитися — зневажл. лизатися Почув від чувака з Чернівців. Угар. 3. полапка — мишеловка, капкан Походить від слова лапати у значенні “ловити”. В нас вживається лише воно. 2. скруцяхи — рос. катышки Ідеться про оці маленьки кульки тканини, що з часом збираються на светрах. Всі їх називають по-різному. Конкретно це слово не надто приємне на слух, але я радий, що знайшов український відповідник з логічним походженням. 1.наччий — інакший Дуже веселе, але просте слово з прозорою етимологією з нашого села. Круто, що на початку зникла голосна, /кш/ прикольно асимілювалося до /ч:/. Найкраще слово в історії слів.

На купюрі в 20 грн є приклад історичного правопису, відомого як «драгоманівка». Називається він так, очевидно, за автором роману «Хіба ревуть воли jaк jасла повні?». Драгоманівкою користався у тому числі Франко. Земле, моja всеплодьучаja мати! Сили, шчо в твоjij движель глубині, Крапльу, шчоб в боjу сміліjше стоjaти, даj і міні!

Спермологос У старогрецькій мові є чудове слово — σπερμολόγος (spermologos). Воно складається з двох коренів: τὸ σπέρμα (sperma) — насіння λέγω (lego) — збираю, говорю Таким чином, це слово приблизно означає "словосій", тобто той хто даремно розкидається словами, наче сіючи зерном. Воно зустрічається у Святому Письмі: θέλοι ὁ σπερμολόγος οὗτος λέγειν; (Що би хотів сказати цей "спермологос"?) (Дії 17:18) Різні переклади цього місця: Хоменко: торохтій Огієнко: пустомов King James Version: babbler Російський синодальний переклад: суеслов Острозька Біблія: блѧди́выи (серйозно)

В англійській мові є таке явище, яке називають Ablaut Reduplication. Згрубша кажучи, це є закономірність, яка визначає порядок голосних в нонсенсних новотворах або при редуплікації складів, як-от ding-dong (не dong-ding), tik-tok (не tok-tik), chit-chat, tic-tac-toe. Як правило, голосні рухаються спереду назад. Тобто першими будуть голосні переднього ряду — далі заднього.

Передминулий час і Акт проголошення незалежності України

"Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною…"

Вважають, що автором тексту Акту проголошення незалежності України є Левко Лук'яненко, але насправді він написав лише чернетковий варіант, а до редагування доклалося кілька людей. Преамбулу, зокрема і вищенаведений рядок, запропонував Дмитро Павличко (sic!). Можна зауважити, що п. Дмитро тут вживає давноминулий час: нависла була. Зінченко (не футболіст) пише, що рішення Павличка було свідомим, бо він хотів підкреслити, що переворот вже минув і провалився. Якщо хто не знає, то так передминулий (давноминулий, plusquamperfectum, плюперфект) час і вживається. Він потрібен для підкреслення, що описана подія минула давно і є загалом відірваною від того, що відбувається тепер. В такому ж форматі він існує в правилах правопису: минулий час слова "бути" + дієслово — обидва в особовій формі. Плюперфект в українській мові є дуже давнім. Щоб зрозуміти, пропоную розглянути його походження разом із історією звичайного минулого часу. В давньоруській мові минулий час (технічно кажучи, perfectum) утворювався сполученням особової форми слова "бути" (воно відмінялося за особами) та дієприкметника з суфіксом -л-. Тобто сучасні форми дієслів минулого часу є похідними від активних дієприкметників минулого часу. Саме тому вони, на відміну від теперішнього і майбутнього часів, відмінюються за родами. Приклади зі "Слова о полку…": ты пробилъ єси (ти пробив), єста начала (ви (двоє) почали). Порівняйте форму з англійської мови: I have started — допоміжне дієслово інше, але структура і ідея та сама. З часом дієприкметник закріпився як звичайна форма дієслова і став вживатися без "бути". Вже в 17 столітті (а насправді, ще раніш) минулий час існує в такому варіанті. (Львівський літопис). Однак у деяких діалектах два слова злилися в єдину форму. Робив + єси = робив'єс, ходили + єсте = ходилисте, грали + єсмо = гралисмо. Порівняйте польські robiłeś, chodziliście, graliśmy. Можна здогадатися, що плюсквамперфект утворювався так само, лише з формою минулого часу слова "бути". Відповідно значення його очевидне: воно відсилає до давнішої події, ніж звичайний перфект. Коли маєш розуміння походження сучасного українського минулого часу, передминулий стає на своє місце і перестає бути дивною просторічною формою з неясними конотаціями. Насправді ж, він займає своє дуже логічне місце в структурі і історії української мови.

Вислів "фокус-покус" на позначення чарівного закляття походить із літургії. Коли священник перетворював хліб на плоть, то цитував Тайну вечерю латиною: "hoc est corpus meum" (це є тіло моє). Неосвічена паства думала, що він чаклує і сприймали фразу як прокльон чи закляття. Тому, власне, англійською буде hocus-pocus.

Що стосується слова "Бог" Слово "Бог" походить від праслов'янського слова *bogъ, що мало значення "багатство" і в цьому значенні дало сучасний прикметник "багатий" (заміна о на а в українській мові відносно нещодавня). А до значення "Бог" воно рухалося, схоже, за такою траєкторією: частка/наділ/багатство —> податель багатства —> Бог. Про таке первинне значення свідчать, зокрема, спільнокореневі і архаїзми в інших слов'янських мовах: bog в нижньолужицькій означає "подарунок", а поширений серед слов'ян фразеологізм "до бога" означає "багато", "дуже". Навіть в Україні де-не-де можна почути "за малим богом" в значенні "майже". (тут свідомо пишу це слово з малої — воно не стосується Бога як такого). Відповідно "убогий" — це той, що без багатсва (префікс у- тут означає віддалення, пор. "утікати"). З цього ж таки кореня ідуть слова "небіжчик" (покійник, той, що взагалі не має свого уділу на світі) і "небіж" (первинно "бідолаха").

В грецькій міфології Ім'я царя підземного царства Аїда (гр. ᾍδης — /Гадес/) етимологічно споріднене з українським вид. Ідеться про старий ПІЄ корінь*weyd-, що в греці дав, серед іншого, слово εἶδον /ейдон/, "я бачив" (звідси дрч "ідея") Початкова ж літерка А є заперечним префіксом (як напр. в слові "аморфний"). Таким чином, Аїд є фактично "той, кого не бачать", "невидимий". Інше його ім'я — Плутон. Фактично слово πλοῦτος /плютос/ означає "багатство". Асоціація має сенс — в смерть сходить усе, а в Аїді, можливо, найбільше багатств узагалі — мільярди ж умерлих. (В українській мові теж є слово, похідне від кореня зі значенням "багатство", — Бог.)

Викладачка колись розповідала історію про Андрія Содомору Колись давно, ще за царя гороха, Андрій Содомора (дуже відомий перекладач з античних мов) захищав дисертацію. Досліджував проблему перекладу творів Сапфо та Алкея. Відповідно, тема в нього звучала: «Художня майстерність лесбійських ліриків і проблеми поетичного перекладу їх пісень». Ну і оскільки то був публічний захист, то, очікувано, купа різного товариства зібралося послухати — забитий зал. Needless to say, авдиторія була неабияк розчарована, виявивши, що Лесбос то такий острів.

Є поширена думка, що символ ✅ походить від літери V, що позначала латинське слово veritas — "істина". Мені особисто виглядає, що символ старший, а асоціацій з veritas набув пізніше. Ще з іншого боку, цілком вірогідно, що він є просто найпростішим способом поставити відмітку на папері, а тому зародився у кількох місцях окремо.

До слова, в нас колись був добрий довгий пост про ведмежу етимологію