Think-move-dance UA

Привіт! Open call на резиденцію у Швеції, дедлайн заявки 15 січня (треба поквапитись, якщо вам цікаво. Тут можна завантажити умови і опис.

привіт. ще про дві роботи з першої п'ятірки #AerowavesTwenty24 (в моєму переліку вони під номером 4 і 5 але нагадую, що "перша п'ятірка" - це не тому, що вони зайняли місця з першого по п'яте і отримали грамоти і кубки як на тих фестивалях, де ви виступаєте раз на місяць. Це просто перші п'ять вистав з 20, які я встиг подивитися. Ну, там просто не ставлять місця за показ вистав. Це ну тіпа як... коли ви приїхали на конкурс і вам всім дали перше місце бо кожен з вас зробив шось унікальне і тому ви не розчаровані. Бо ніхто не програв, але ніхто і не виграв) Вистава - Catarina Miranda CABRAQIMERA - a bit funny)). "Just a bit" - це тому, що п'ята ще смішніша. В Кабракімері перформери переміщуються на роліках. На звичайних таких з чотирма колесами. Це створює її специфічність. Не те, що вони на роліках, а те, що це взагалі інший спосіб існування в просторі "сучасного танцю". Точніше навіть не "інший" а "ще один". У виставі четверо перформерів існують то окремо, то в парах, то рухаються, тримаючись один за одного. Але навіть рухаючись разом, вони існують "окремо". І цей спосіб існування є фішкою вистави. Звичайно, що його доповнюють костюми, специфічне світло, окуляри, за якими майже не видно облич. І це не те саме, що фігурне катання з трюками і підтримками. Тут знову все мінімалістично з точки зору "техніки". Музика - сучасне техно трохи з ухилом в футурістичність і досить специфічний характер рухів, які часто повторюються - це також допомагає створити особливий "світ" вистави. Я б сказав, що рухи є "механічними" і через це люди у флуоресцентних костюмах виглядають як андроїди. Все з мінімалістичною підсвіткою кольором але весь час світяться колеса у роліків. До середини вистави мало що змінюється (окрім звичайно рухів і кольорів освітлення) аж раптом наступає темрява і коли через дві хвилини повертається світло (червоне) ми бачимо двох нерухомих перформерів на підлозі. До "життя" один з них повертається повільно за допомогою повторюваних механічних рухів, нагадуючи містичну тварину або птаха. Далі повертаються двоє інших перформерів і вже в чотирьох вони починають досліджувати нові пересуватись у просторі (досить креативно). В розв'язці двоє з них "зливаються" в одне і це виглядає як справжнє "механістичне кохання" і тільки тут вся ідея "існування окремо" стає чимось зовсім іншим. Чим все і закінчується. П'яту виставу Sarah Baltzinger & Isaiah Wilson MEGASTRUCTURE я зберіг собі як гарний приклад до лекції про "партнерінг" як спосіб створення матеріалу в сучасному танці. І про те, чому партнерінг це НЕ "підтримки" і НЕ "трюки". Ця вистава про нескінченість можливостей існування в контакті з партнером і увагу до найдрібніших деталей (це НЕ контактна імпровізація бо партнери НЕ рухаються за точкою контакту). І знаєте, на це не нудно дивитись 40 хвилин. А от на одні і ті самі 5 підтримок і кожному номері - трохи нуднувато( Пара перформерів (які виглядають як чоловік та жінка але зараз ні в чому не можна бути впевненим до кінця) (знову ж таки) створюють специфічний всесвіт, в якому вони досліджують тілесні особливості і механіку рухів один одного. При цьому тіла ніби існують окремо від "я" кожного з перформерів. Тобто досліджуючи себе, вони дивляться на все це з певним дивуванням або навіть нерозумінням і тому надзвичайною цікавістю і навіть трохи радістю. Іноді, вони поєднуються в цільну структуру з чотирма руками і чотирма ногами і починають якимось чудернацьким способом рухатись з одного кінця сцени в інший. Іноді рухається тільки один. Часто один з партнерів маніпулює частинами тіла і кінцівками іншого. При цьому форми які вони утворюють ніби і ні про що нам не говорять але створюють відчуття "дивності" дії. Зустрілись, порухались, повивчали, і... розійшлися в кінці перформенсу в різні виходи. Схоже, що так нічого і не зрозуміли один про одного. Бо людина - це ж не тільки про біомеханіку. Мені здається що вистава саме про це. дякую за увагу. почуємось у наступному році. (про всяк випадок: я бачу тільки коментарі у пабліку think-move-dance)

це продовження попереднього допису про #AerowavesTweny24 2. FATIGUE угорця Victor Szeri - дуже мінімалістична робота. (Дивитись ТУТ ) Перформер з волоссям пофарбованим в червоний колір одягнений в повсякденний молодіжний одяг з'являється на сцені зразу після того як починається музика. Така собі клубна музичка але звучить трохи ніби магнітофонна плівка "тягне"... так трохи уповільненооооооо..... Через дві хвилини перформер починає рухатись - дуууууже повііііііільно повторюючи ті самі рухи, безліч яких ви можете побачити на будь-якій клубній вечірці в Берліні або Києві. Спочатку він рухається настільки повільно і з мінімальною амплітудою, що ви майже не помічаєте цього. Поступово амплітуда рухів збільшується і біле яскраве світло змінюється на біле коло світла в середині якого рухається перформер. Всі зміни, які відбуваються (зміна рухів, зміна амплітуди, зміна світла відбуваються дуже поступово і повільно). Не змінюється тільки максимально сфокусований в одну точку погляд перформера. Варіації змін світла дуже цікаві і досить різноманітні. Часто вони виглядають доволі футуристично, а іноді - майже як світло на вечірці в клубі. При цьому всі рухи перформер робить жодного разу не сходячи з одного місця в середині сцени. В кінці танцівник зупиняється і через дві хвилини залишає сцену. Потім зупиняється музика і перестає блимати світло. Так, я дійсно відчуваю втому (Fatigue) 3. Наступна робота Christian Yav ‘MOVEMENTS OF SOUL’ мені здалася найцікавішою з перших п'яти. Крістіан - модель, танцівник та хореограф, який співпрацює з найвидатнішими Європейськими модельєрами - Kelvin Klein, Tommy Hilfiger, Roger Vivier та інші. (Тут можна подивитись про нього, а ось ТУТ відео Movements of Soul АЛЕ(!) це не трейлер до вистави, а просто красиво танцюючий чорношкірий танцівник Christian.) Трейлер вистави ТУТ В цілому цей перформанс трохи схожий мені на drug-queen show з переодяганнями, дивним костюмом, ексцентричними вокальними партіями (виконаними дуже професійно і з професійним звуком і мікрофоном) але в ньому (як і в першому) дуже потужне намагання пошуку ідентичності через рух. Взагалі перша частина це дуже класна робота з костюмом, який трансформується і з яким трансформуються рухи, форма і способ існування людини під цим костюмом. Те, що виглядає як незрозуміла купа тканини, ховає обриси тіла і перетворює людини на якусь інопланетну тварину. При цьому сам "костюм" ніби живе своїм власним життям і якимось окремим характером, що комунікує з людиною, яка схована під костюмом. Друга частина вистави знову починається з пісні (здається, на якійсь з африканських мов) і після неї костюм вже зникає, музика змінюється на щось з барабанами і дуже схоже на традиційні африканські ритми з такими ж традиційними (але більш складними) танцями. Далі будуть танці під сучасні техно ритми у спортивних шортах і кросівках на підлозі і екзистенційно-філософський монолог у колі білого світла у центрі сцени. Про що? Про пошук свободи у втрату відчуття власної ідентичності звичайно). Потім будуть ще пісні і танці і спалахи яскравого світла і знову вокальний монолог перед мікрофоном (з фортепіанною музикою на фоні. За цим всім постає сучасна молода людина у круговороті життя, яке перетворилося на шоу, за яким приватність і відчуття сенсу здаються втраченими. Але не назавжди. Далі буде завтра.) Бережіть себе!

#longread #AerowavesTwenty24 Доброго дня і з різдвом всіх, хто святкує його 25 грудня. Цей допис - мій подарунок підписникам до свята. Його просто приємно подарувати і не дуже важливо, чи він комусь потрібен і чи його хтось очікує.) Подивився перші 5 вистав з цьогорічної двадцятки Aerowaves і хочу поділитися своїми спостереженнями. Далі буде багато спойлерів, тому якщо ви збираєтесь відвідати фестиваль Aerowaves SpringForward у 2024 році (який відбудеться з 21 по 23 березня у трьох німецьких містах одночасно), то далі не читайте. Це буде Вісбаден, Дармштадт і Майнц. І якщо ви взагалі не здивовані, як за три дні можна подивитись 20 танцювальних вистав, то ви напевно ніколи не намагались цього зробити. Бо це я вам скажу не те саме, що подивитись 20 танцювальних соло на Всеукраїнському фестивалі "Танцювальні Візерунки" в місті Малі Васюки. Вистави, які я ВЖЕ подивився - це 1. Habib Ben Tanfous/Compagnie Finek ‘ICI JE LÈGUE CE QUI NE M’APPARTIENT PAS’, Belgium 2. Viktor Szeri ‘FATIGUE’, Hungary 3. Christian Yav ‘MOVEMENTS OF SOUL’, The Netherlands 4. Catarina Miranda ‘CABRAQIMERA’, Portugal 5. Sarah Baltzinger & Isaiah Wilson ‘MEGASTRUCTURE’, Luxembourg/France Почну з того, що ці 5 вистав ну дуже різні за змістом, підходами та ідеями, які вони репрезентують. Якщо дивитись на це з точки зору відбору, то можна сприймати це як певний концепт, мета якого - презентувати "різноманітність" - це одна з дуже важливих ідей Європейської культури і мистецтва. Вона покликана примирити "різність" (або різницю) ідентичностей, які сьогодні проживають в Європі і претендують на те, щоб вважати її своїм домом. Проте, всі ці вистави 1)високої якості. Якщо ви хочете посперечатись зі мною про те, що таке "висока якість" у сучасному танці, я скоріше за все відмовлюсь від суперечок (певний досвід створення і великий досвід перегляду дозволяє мені просто бути впевненим у цій думці). Кожна з вистав має хореографічну і концептуальну ясність і цілісність, не намагається репрезентувати якісь особливі технічні можливості перформерів або здивувати костюмами або сценографією і є певним чином розбудованою драматургічною пригодою, в якій ви як глядач існуєте від початку і до кінця. 1. ‘ICI JE LÈGUE CE QUI NE M’APPARTIENT PAS’ від бельгійця арабського походження Habib Ben Tanfous - це соло перформанс про сучасність, ідентичність, власне коріння. І також про безліч питань, які виникають, коли ти є емігрантом в другому поколінні і намагаєшся розібратись з тим, хто ти насправді є і де в твоєму тілі закарбоване спогади про минуле в тому числі і те, якого ти ніколи не бачив. Тема пошуку ідентичності це дуже потужний тренд Європейської культури, антропології і філософії. Мені наприклад, дуже зайшла на цю тему книга In the name of identity: Violence and the need to belong а найбільше те, що в сучасної людини просто не може бути однієї єдиної ідентичності. Їх - багато. Якщо це прийняти і зрозуміти, то зразу (частково) вирішується екзистенційна криза (е)мігранта. Habib Ben Tanfous танцює під арабську музику (або сучасну з арабським вайбом), співає, розповідає історії про себе і своїх пращурів і дуже органічно існує в просторі власних припущень, розповідей та думок. В той самий час він дуже точно поєднує себе і свою ідентичність зі своїм дідом, якого звали так само як самого виконавця. В кінці ми також зрозуміємо, що не дивлячись на безліч питань і незрозумілостей, історія продовжується вже в новій родині виконавця - в його новонародженій доньці і одночасно докорінно змінюється, бо всі портрети родини Ben Tanfous, що висять в нього на стіні - це чоловіки і тепер він сподівається що серед цих портретів з'явиться і жінка.

#opencall #можливість Друзі, якщо ви маєте готову перформативну роботу (виставу, спектакль, перформанс) та ідеї, як ви б хотіли представити цю роботу у співпраці з Європейськими фестивалями, то зараз до березня 2024 року є можливість подати заявку на програму Perform Europe. Це Європейська грантова програма з фінансуванням у 2.1 млн Євро яка підтримує цікаві іноваційні моделі співпраці між митцями/продюсерами та фестивалями/майданчиками. Цього року 5% фінансування буде спрямовано на проєкти за участю України. Для подання заявки треба створити свій профіль на сайті Perform Europe (це ви точно вмієте бо якось зареєструвались у ФБ, ТікТоці і Інстаграмі) а далі все працює як у Тіндері - обираєте організацію з якою ви б хотіли співпрацювати і відправляєте запит. Якщо вона також зацікавиться вами у вас буде "perfect match" і ви почнете "зустрічатись" і створювати спільну заявку на фінансування. Але перед цим прочитайте уважно умови участі і програми в цілому. Це ОБОВ'ЯЗКОВИЙ перший крок в написанні будь-якої заявки. Для прикладу там вже можна подивитись наприклад мій особистий профайл або Анастасії Краснощокої. Це те, що я вчора побачив, коли переглядав тих, хто вже зареєструвався. Успіхів! P.S. посилання на Тіндер не даю - самі знайдете))

#feedback #critics #відгук #зворотній_звязок Кожен з нас ( і це не тільки про митців, а також про людей, які виконують будь-які завдання - готують їжу, виготовляють прикраси з бісеру або шиють авторський одяг) час від часу отримає зворотній зв'язок, який може бути "позитивним" або "негативним". Зараз, наприклад, у соціальних мережах дуже легко давати негативний відгук або просто "хейтити", бо людина яка це робить знаходиться в безпеці і навіть може залишатись анонімною. І навпаки - коли вам щось коментують дивлячись в очі, скоріше за все це буде просто "було кльово", якщо людина відчуває, що їй щось не сподобалось. Питання в тому, якому фідбеку варто довіряти і як фільтрувати те, що вам кажуть. (і Ще звичайно в тому - яка вам з цього користь)). Тож, багаторічні дослідження "психології зворотнього зв'язку" говорить нам про те, що "корисність" залежить НЕ від того "позитивний" відгук чи "негативний", а перш за все від того спрямований він на особистість автора або на завдання, яке він виконав. Загальна теорія каже нам, що якщо тобі кажуть "твоя робота жахлива", то ти стаєш в захисну позицію. А якщо кажуть "твоя робота чудова", то ти будеш готовий слухати далі. І тут продовження може бути "давай подивимось, що в цій роботі може бути виконано, ще краще". І це вже цікавіше)) Далі теорія каже про те, що корисний відгук має бути сфокусований не на тому, щоб вмотивувати людину або навпаки, а на тому, щоб дати людині зрозуміти, де є її сильні і слабкі місця. Тільки це дасть тобі простір для подальшого зростання. А ще дослідження говорять цікаве: просити людей дати відгук - не найкращий спосіб почути щось дійсно корисне для себе. Тому що, коли ти питаєш "ну як тобі БУЛО", ти скоріше за все просто отримаєш дві умовні групи коментаторів: "черлідери" та "критики". Черлідери аплодують найкращому, що є в тобі. Критики атакують найгірше, що є в тобі. Бо коли ти просиш людей щось прокоментувати, вони будуть дивитися в минуле, в те, що ти вже зробив, а вони мали можливість побачити/спробувати/почути. І реагувати на це. А ти насправді хочеш почути "тренера", який допоможе тобі стати найкращою версією себе самого. Більш корисним буде спитати, що тобі робити наступного разу, і тільки тут тобі (можливо) запропонують щось повторити (бо це БУЛО класно) або щось виправити (бо це БУЛО погано) або дадуть ціні рекомендації. Звичайно це тільки частина концепції, її базова частина. Якщо вам цікаво послухати лекцію на цю тему - ставте "+" в коментарях і я розповім про те, як отримати, зворотній зв'язок, який насправді буде корисним для вашого професійного зростання.

#feedback_session #корисно #зворотній_зв'язок "корисний фідбек" - що це за штука така? і для кого корисний? Навіщо взагалі потрібен фідбек ("зворотній зв'язок") танцівнику/хореографу і як зробити його максимально корисним? Яка взагалі користь може бути від фідбека? Я цікавлюся цим питанням вже досить давно. Рівно з того часу, коли зрозумів, що "Це було дуже круто. Мені сподобалось. Ви молодці!" не працює.... З цього приводу пишуть наукові статті і книжки, проводять лекції і мастер-класи. Але не в Україні, звичайно. В Україні пишуть наукові статті про "роль батмана тандю в творчості Шекери" Декілька років тому ми з Ден Гуменний робили у ПостПлей театрі лекцію на цю тему. Людей було небагато. Здається ніби 10. До теми. Частина перша. Наприклад, обговорення з глядачами - це фідбек сесія? НІ. Точно, ні. Жоден нормальний хореограф не буде змінювати музику у виставі через те що один глядач (або два) сказали йому, що їм не сподобалась музика. Або якщо сказали, що сподобалась - не буде включати її двічі у виставі. Тому розмова з глядачами після вистави це НЕ фідбек сесія. Це дружня розмова, яка з одного боку може бути дуже корисною глядачам (бо вони отримають відповідь на якісь свої питання) а з іншого боку корисна авторам вистави - бо вони укріплюють зв'язки з глядачами і це можна вважати частиною маркетингової програми. Якщо ваші друзі (або батьки) кажуть вам, що "це було неймовірно" - це корисно? Звичайно корисно, бо піднімає вам настрій)). Але, на жаль, не має ніякого відношення до вашого професійного зростання. А якщо ваші суперники кажуть за вашою спиною, що ви "облажались" - це корисно? Ні, скажете ви, бо вони просто заздрять. (А раптом, ні? А раптом ви дійсно потрапили у пастку закоханості в самого себе?) То де його шукати - корисний для професійного зростання фідбек? І як відфільтрувати з тисячі коментарів ті, які дійсно важливі? Хочете про це поговорити? Можемо зробити лекцію або навіть воркшоп. (Частина друга буде також і там я викладу декілька важливих тез)

так, це вже завтра. Реєстрація за лінком у попередньому дописі.

Повідомлення 2 17 листопада в п'ятницю о 17 годині за Київським часом відбудеться досить цікава подія (для тих, хто володіє англійською та цікавиться питаннями на кшталт: що буде з українським перформативним мистецтвом після війни (або в більш широкому контексті - що буде з українською культурою). Програму конференції можете подивитись за цим ЛІНКОМ Там також треба зареєструватись на доступ до події онлайн. Тема Асамблеї (вона до речі відбувається у Києві) THE FUTURE IS NOT WHAT IT USED TO BE. Що є абсолютною правдою на мій погляд. Фокус дискусія до якої мене запросили долучитись, це проблеми з якими зіштовхнулась (і ще зіштовхнеться) українське мистецтво і культура у зв'язку з виїздом великої кількості дієвців та дієвиць в Європу. Чи можна повернути цих людей? Чи треба їх повертати? Чи корисно для нас те, що хтось зараз навчається та працює в Європі? Сподіваюсь буде цікаво. Початок 17 листопада о 17 годині.

#Aerowaves #Twenty24 привіт, друзі, колеги і вільні слухачі) Маю для вас два повідомлення. Обидва стосуються сучасного танцю і є в певному сенсі Є поглядом у "сучасність сучасного". Роблю їх двома різними дописами, і запрошую вас поділитись тим, що здається цікавим саме вам - а можливо це буде цікаво не тільки вам. 1. Aerowaves оголосив шортлист - 20 вистав, які за консенсусом великої групи Європейських експертів із сфери сучасного танцю є найактуальнішими і найцікавішими з огляду на те, що відбувається у Європейському танці останні 25 років. Цього року на конкурс було представлено 690 заявок - досить велика кількість європейських хореографів мають бажання "засвітитись" в списку Aerowaves. З огляду на це можна сказати, що ця підбірка як мінімум варта уваги і аналізу. Що я і пропоную зробити в найближчих декількох публікаціях: поговорити про 20 "найкращих вистав" Aerowaves і через погляд на них спробувати зрозуміти чим є сьогодні Європейський сучасний танець. А поки що ось вам ці вистави і хореографи (не звертайте увагу на порядок номерів! це НЕ місце, яке вони зайняли))): 1. Habib Ben Tanfous/Compagnie Finek with ‘ICI JE LÈGUE CE QUI NE M’APPARTIENT PAS’, Belgium 2. Viktor Szeri with ‘fatigue’, Hungary 3. Christian Yav with ‘MOVEMENTS OF SOUL’, The Netherlands 4. Catarina Miranda with ‘Cabraqimera’, Portugal 5. Sarah Baltzinger & Isaiah Wilson with ‘MEGASTRUCTURE’, Luxembourg/France 6. Anna-Marija Adomaityte & Gautier Teuscher/Cie A M A with ‘workpiece’, Switzerland/Lithuania 7. ATASH عطش dance company with ‘TARAB’, Austria 8. María del Mar Suárez/La Chachi ‘Taranto Aleatorio’, Spain 9. 420PEOPLE/ Sylva Safkova with ‘Why things go wrong’, Czechia 10. Fran Díaz with ‘Born by the sea’, Germany 11. Les Idoles (Artistic platform : La Feat) with ‘REFACE’, France 12. Trevoga with ‘11 3 8 7’, The Netherlands 13. Aurora Bauzà & Pere Jou with ‘A BEGINNING #16161D’, Spain 14. Tom Cassani with ‘Iterations’, United Kingdom 15. sisterhood practice with ‘The Sculptresses’, Poland 16. Jazmína Piktorová & Sabina Bočková with ‘Microworld’, Czechia 17. Chara Kotsali with ‘to be possessed’, Greece 18. Vittorio Pagani/LARVÆ with ‘A Solo in the Spotlights’, Italy 19. Benjamin Kahn with “Bless the Sound that Saved a Witch like me”, France/Belgium 20. Yotam Peled & the Free Radicals with ‘Where the Boys Are’, Germany

Тут мені несподівано зкинули last minute call для українців, які в Софії і мають можливість відвідати клас просто сьогодні і просто зараз. Тобто якщо це ви і ви зараз у Софії, то ось (цей клас наживо, НЕ ОНЛАЙН) WORKSHOP

American Dance Festival був першим фестивалем, про який я насправді мріяв. Коли тільки з'явився Інтернет а в мене з'явився комп'ютер, я знайшов сайт American dance magazine, а вже звідти дізнався про ADF. І почав мріяти. Якщо ви трохи знаєте історію, то розумієте, що в період між Першою та другою Світовою Війнами (а особливо у другій половині 30-х років) в Європі було не до танців. А представники того мистецького руху, що досить жваво розпочався в Німеччині (і не тільки там), мусили або погодитись підспівувати правлячій партії НСДАП або імігрувати в той самий Гамерицький Край. Тож ADF був заснований у 1937 році і є найстарішим фестивалем танцю у світі. Але я зараз не про вплив національних політик на розвиток мистецтва, а про свою мрію і про ADF... Спочатку я мріяв просто хоч би побачити відео когось з тих, хто без перебільшення творив історію танцю. Потім якісь відео з'явились і я вже мріяв побачити їх наживо. Але... більшість з них в той час вже померли, або просто перестали працювати. З легенд декілька років тому встиг побачити тільки виступ Trisha Brown Dance Company. Але це вже після смерті Тріши... Потім, коли я дізнався про програму ICR (International Choreographers Residency), я мріяв потрапити туди і провести 6 тижнів в легендарному місці з легендарними вчителями і хореографами зі всього світу. І я майже потрапив туди у 2020. Якщо б тільки не COVID та тотальний lockdown)). Як би там не було, але в жовтні 2023 я станцював в одній із студій ADF. Жовтень - це не час фестивалю, він відбувається влітку. Але фестиваль як організація має власне приміщення з двома студіями і заняття в них відбуваються протягом всього року. За свої 15американських доларів я потрапив на intermediate level Modern Jazz class (я маю багатий досвід вивчення джазу, але вивчав його тільки в Європі, хоча всі ж знають звідки прийшов джаз)) Це було справжнє свято для душі. Танець зцілює а Модерн Джаз перетворює буття на свято. Ой, ще таке - в кінці після вивчення комбінації "показовий виступ" запросили станцювати мене (???) з американською студенткою. Мене, який танцював джаз останній раз коли викладав в Тотемі колись там... років тому.... Було приємно відчути в собі наявність драйву і техніки, над якою вже давно перестав працювати але все ще не пропив) Мрії збуваються

Всі хореографи діляться на тих, хто знімає танець тільки у репетиційній залі для Інстаграму і ТікТоку і тих, хто знімає його професійно і оформлює так, щоб з нього вийшла "цукерочка". Друга група відповідно також ділиться на дві категорії: ті хто "навчився сам" і ті, хто навчався у Katrina McPherson. _________ У 2016 році я придумав, що у програмі фестивалю Zelyonka Fest, має бути програма відеотанцю (англійською його ще називають Screendance або Dance on camera) і почав шукати супер викладача. Мені було важливо, щоб це був самий-самий крутий викладач з учнями, досвідом, нагородами, тривалою практикою і систематизованим підходом до викладання. Після тривалих пошуків в Інтернеті я знайшов Катріну і зразу написав їй листа. Бо я завжди так роблю, коли мені чогось дуже сильно забажається. Ми поспілкувались але тоді у нас "не зрослось". Програму у 2016 році ми провели але без досвіченого куратора вийшло не так гарно, як я очікував. Місяць тому, завдяки співпраці з The Place я знову ж таки наштовхнувся на Катріну, яка зараз (як виявилось) є кураторкою курсу MA Screendance у London Contemporary Dance School. І ми про все домовились. Це означає, що в рамках освітньої програми Let the body speak UA за підтримки Trust for Mutual Understanding ми робимо творчу лабораторію, яка складатиметься з трьох воркшопів з практичними завданнями для всіх українських хореографів, які захочуть взяти в цьому участь. Це безкоштовно але не безоплатно)). І я трохи вже заздрю тим, хто прослухає цей курс (цього разу робимо з перекладом українською) Якщо ви бажаєте взяти участь - надійшліть мені паперового листа у паперовому конверті на таку адресу: 请给我报名参加一个关于制作视频舞蹈的课程，我真的很想 Або просто зареєструйтесь у Гугл формі (і не забудьте замовити собі на Амазоні книжку Making Video Dance by Katrina McPherson)

#residency #opencall вітаю! Організація Misero Prospero (Portugal) оголошує open call на участь у креативній резиденції, що відбудеться на початку 2024 року. Повний текст оголошення: "We are looking for a female Ukrainian performer who has a minimum background and experience in contemporary dance & physical theatre for our upcoming Residence for Creation here in Portugal, in the beginning of 2024. Please, find here details about the call and the Application Form. We will kindly ask Schools, Cultural Institutions, Companies, etc, that share the call with all people in your community who might be interested." Форма заявки ТУТ Питання можна надсилати за адресою: miseroprospero@miseroprospero.com

Дякую всім❤ , хто надіслав заявки. Режисер зробив попередній відбір і ми вже написали тим, кого відібрали для другого туру.

Коли я зустрічаю в європейському перформативному контексті успішних митців з пострадянських країн, дві речі зазвичай викликають у мене здивування. Перша - коли я бачу, що вони протягом довгого часу роблять досить успішну кар'єру в Західній Європі і все ще наполегливо ідентифікують себе з країною, де вони народились. Друга - коли вони так само, але іноді значно швидше, забувають про країну, де вкорінена їх ідентичність. І одне і друге можна зрозуміти і пояснити - в сучасному світі митці намагаються створювати простір без кордонів, а політики навпаки - будують між країнами абсолютно фізичні стіни. Rima Pipoyan відноситься до перших. З 2015 року, проводячи досить багато часу в Європі, вона продовжує залишатись вірменською хореографкою, презентуючи свої роботи на міжнародних фестивалях, створюючи хореографію для Європейських танцювальних компаній та викладаючи танець в Єреванському державному Університеті театру та кінематографії. У Ріми вистачає часу на власні соло проєкти, колаборації з митцями з інших країн та також на створення танцювальних фільмів, які демонструються на різних Європейських майданчиках. Внутрішній зв'язок з країною батьків є базовою потребою людини. Мистецькі практики в тому числі мають на меті посилювати цей зв'язок з домом а також відновлювати та зберігати власну індивідуальність через танець, не розчиняючись у інших культурах. Як організувати свій робочий час, до чого треба бути готовим незалежному митцю, працюючи в Європі і як досвід співпраці з Європейськими інституціями може бути корисним на її Батьківщині, де сучасний танець все ще є доволі екзотичним гостем на театральних майданчиках, поговоримо з вірменською хореографкою Рімою Піпоян на зустрічі 20 жовтня о 10 годині ранку. ______________________ Розмова відбуватиметься англійською мовою. Щоб отримати ZOOM посилання на подію зареєструйтесь, будь ласка https://forms.gle/og3x76ceei2Vwp2V9