АШ-паблік

Володимир Хоменко (відео), Олексій Шмурак (звук) — Таємне опромінення (2026) (дивитись на Youtube) Аудіовізуальний твір рефлексує психологічні і медійні наслідки вибуху на Чорнобильскій АЕС (1986). Людська психіка, щоб впоратися з невідомим в період катастроф, захищається магічним мисленням: теоріями змов, міфами, сповненими чужості і дивної тілесності. Централізація, планова економіка, закритість суспільства призводить до інформаційної лакуни: держава не інформує громадян і не створює реалістичний наратив про катастрофічну подію; і цю лакуну заповнює своєрідний фольклор індустріальної епохи. Стилістично в відео і звуці ми працюємо з медійними кліше того часу: поетично-езотеричне кіно, відсторонені теле- і радіоновини, ранній візуальний кіберпанк, документальні фільми епохи перебудови. Твір був зроблений на замовлення Національного центру "Український дім" в рамках виставки "Чорнобиль. Об'єкт укриття. 40 років потому" (квітень-червень 2026 року).

Визначення поняття "життя" з однієї з наукових статей. Як послідовний споживач наукпоп контенту, на досвіді можу сказати, що це ненайдовше, але і ненайкоротше визначення: можна елегантніше, але менш описово; а можна більш описово, але не так елегантно. Кумедно і парадоксально, але цей баланс (описовості і елегантності), необхідний для ефективного визначення, є і в самому житті: закодована інформація має достатньо ефективно пристосовувати організм (тобто реалізацію коду) до подальшого розповсюдження, не переобтяжуючи його нічим зайвим і неефективним. Мені також, звісно, було б приємно бачити подібну риму і щодо творчості. Пошук балансу під час творчого акту (написання музики зокрема) — особливе обсесивне задоволення. Як енциклопедії і визначення постійно переписуються, як еволюція постійно (вимушено, звісно, але все ж) перевинаходить адаптаційні механізми, так само і людина-творець (з обсесією на довершеності) постійно переписував би свої твори. По собі знаю.

Я ненавиджу реальність. А реальність, на превеликий мій жаль, поки що єдине місце, де на обід дають добру порцію стейка. Ймовірно, це у мене з дитинства — я постійно тікав у кіно. Я був досить вразливим хлопчиком і якраз застав так звану золоту добу кінематографа, коли виходили один за одним абсолютно чудові фільми. Я занурювався в них із головою: нестатки в родині, проблеми в сім'ї та в школі — все залишалося за дверима; ти заходиш у кінотеатр, а у них там пентхауси, білі телефони, всі жінки прекрасні, чоловіки завжди вдало жартують, навколо суцільні веселощі, при цьому все закінчується добре, герої — завжди справжні герої, словом, світ прекрасний і захопливий. Вплив кінематографа був нищівним, все це справило на мене неймовірне враження. Я знаю безліч людей мого віку, яким так і не вдалося цього враження позбутися, яким воно створило безліч проблем у реальному житті, тому що вони досі — а їм уже за п'ятдесят і за шістдесят — не можуть зрозуміти, чому в житті нічого не виходить як у кіно, чому все, на чому вони виросли, у що вони вірили, про що мріяли і що сприймали як реальність, не здійснилося, чому реальність виявилася куди жорсткішою і потворнішою.

з книги інтерв'ю з Вуді Аленом — мені здається, тут дуже точно вхоплена причина ностальгії, тобто ностальгія не за тим, якою буле життя, а за тим, яким воно здавалося через наївну віру в те, що показують на екрані, в книжці, в музиці тощо. Але навіть коли ця наївна віра минає, і красиве життя з екрану (чи сторінок книги) вже не здається реалістичним, все одно залишається спогад про те, якими були почуття надії на це красиве життя. Саме тому фрагмент з цієї цитати, де йдеться про "життя за 50 і за 60" особливо сильно звучить зараз, під час довгої війни і кризи.

Більшість композицій була створена в атональній конвенції, але завдяки яскравому інструментуванню та безтурботному настрою це не заважало їм користуватися масовим визнанням.

з вікіпедії рос. мовою про одного композитора, який жив в Німеччині в 30ті-70ті XX століття. Я сильно здивувався, прочитавши. цей курйозний пасаж. Зайшов на німецькомовну Вікі, знайшов те ж місце, і там вже не так смішно:

Хоча його музика переважно атональна, вона звучить дуже зрозуміло. Вона характеризується танцювальною легкістю, чіткими структурами, дотепною та елегантною інструментацією та гострим гумором. Завдяки майже аскетично лаконічному стилю письма, вона вільна від будь-якого хибного пафосу.

Так, це вже не так смішно, але я все ж зацікавився, як атональність поєднується зі "зрозумілістю". Послухав композиції — виявилося, що, так, є і гумор, і дотепність, і розважальна оркестровка, і відсилки до масової музики, кіношність, я б навіть сказав. Але прям "атональним" в тому сенсі, як ми говоримо про умовного Шенберга, я б цю музику не назвав. Це відповідає найдоступнішим зразкам модернізму. В цій музиці немає ані надмірної формальності, ані штучності, ані примітивності, ані невротичності, — тобто тих вад, які можуть відлякувати від модерністської музики. З іншого боку, ці "вади" можуть бути як раз додатковими стимулами. Слухати таку музику приємно, комфортно і безпечно. Це як... безалкогольне пиво?)

... окрім постійного тапера, у кінотеатрах був свій «експлікадор», тобто людина, яка поряд з екраном голосно пояснювала те, що відбувається. Скажімо, він казав: — І ось граф Уго бачить, що його дружина йде під руку з іншим чоловіком. А зараз, пані та панове, ви побачите, як він відкриває ящик свого столу і дістає револьвер, щоб убити невірну жінку. Кіно принесло настільки нову, настільки незвичайну форму оповідання, що більшість глядачів насилу розуміла те, що відбувається на екрані і не завжди вловлювала послідовність подій. Ми поступово звикали до кіномови, несвідомо освоювали монтаж, основну та паралельну дію і навіть повернення назад. У ті часи публіка насилу розбиралася у всьому цьому. Звідси і присутність "експлікадору".

(зі спогадів Бунюеля. йдеться про 1910ті) Мені здається, дуже тонкий і точний образ, оскільки "кіномова", ширше, — інтегративна мова інформаційних мереж (музика, література, театр, екранні медіа тощо), постійно змінюється, оновлюється; і те, що недосвіченій людині може здатися розірваним і незрозумілим, з часом / досвідом вже "склеюється" в щось суцільне і самозрозуміле.

Чи є в мене підписники з Полтави? А може, у моїх підписників є там друзі чи родичі чи знайомі? Rosa donetzica 25 червня 2026, 18:00 🚪 Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, вул. Конституції, 2, 🗓 25 червня / 18:00 Вхід вільний Rosa donetzica — латинська назва шипшини донецької, ендемічної рослини Донеччини та Приазов'я, що росте на кам'янистих схилах і степових відслоненнях. Вона стала образом укоріненості — і стійкості. Даша Подольцева провела серію воркшопів з представниками Краматорської громади в Полтаві — збираючи особисті та колективні історії про покинутий дім, звичний ландшафт, спільноту, яку довелося залишити. На основі цих свідчень я створив кантату Rosa donetzica для голосу, скрипки і альта — твір, у якому документальність поєднується з емоційною відкритістю. Спогади про затишок і природу, турботу і важку працю зустрічаються з нинішніми тривогами і надіями. Виконавці: Владислава Павлович (голос), Катерина Березникова (скрипка), Акім Зварич (альт)

Не повірите, але я знову кличу вас на прем'єру свого твору, на цей раз для двох скрипок 10 липня (липня! не червня) о 19:00 в VERE MUSIC HUB музика для доволі незвичного складу — дві скрипки у виконанні Акіма Кравченка і Павла Ульянченка будуть обрані дуети Бартока, п'єси з колективного проєкту (Максим Іванов, Антон Баришевський, Михайло Чедрик, Назар Стець, Максим Шалигін), п'єса одного зі скрипалів-виконавців (Акіма Кравченка) і моя п'єса Six Seven, в якій я втілюю ідеї вірусності і компульсивності Все, окрім Бартока — це прем'єри ось реєстраційна форма

Кияни і гості міста, 26 червня о 19:00 в VERE MUSIC HUB справжня антологія сучасної української клавесинної музики у виконанні Паоли Прокопенко — дуже різні твори за задумом і звучанням — Золтан Алмаші, Антоній Баришевський, Андрій Барсов, Віталій Вишинський, Олексій Войтенко, Максим Іванов — а також прем'єра спеціально написанного для проєкту мого твору — "Танцю семи серпанків", в якому я втілюю своє бачення образу Саломеї Оскара Уайльда приходьте, ось реєстраційна форма

Київ. Наступного тижня можна відвідати два концерти, на яких звучатиме моя музика. Понеділок 25 травня о 16:00 Філармонія фойє — скрипка соло — Lust Study у виконанні Антонія Кедровського квитки Неділя 31 травня о 18:00 Філармонія колонний зал — Тиміш Мельник (фортепіано) і Національний симфонічний оркестр, диригент Володимир Сіренко — На порозі квитки

👉Як працювати з музикою та звуком у танці й хореографії? 👉Як ефективно співтворити з композитором? 👉Які аспекти варто враховувати, коли плануєш співіснування руху, сценічної дії, музики і звуку? 📌Запрошую на лекцію «Музика і звук- гід для танцівників і хореографів» ⏺️ Де: онлайн в Zoom ⏺️ Коли: 16 травня, 11:00-13:00 ⏺️ Вартість участі: 300 грн ➡️ Лекція відбувається онлайн на платформі Zoom. Є можливість поставити питання за умови участі в онлайн-події; передбачено запис лекції з сесією питань-відповідей; відеозапис лекції можна придбати окремо. ▶️ Для участі пишіть @LyoshaShmurak в особисті повідомлення

Володимир Хоменко, Олексій Шмурак — Таємне опромінення з 24 квітня 2026 року Український дім виставка "Чорнобиль. Об'єкт укриття" працює з вівторка по неділю, з 11:00 до 19:00 квитки Відеоробота, яка рефлексує психологічні і медійні наслідки вибуху на Чорнобильскій АЕС (1986). Людська психіка, щоб впоратися з невідомим в період катастроф, захищається магічним мисленням: теоріями змов, міфами, сповненими чужості і дивної тілесності. Централізація, планова економіка, закритість суспільства призводить до інформаційної лакуни: держава не інформує громадян і не створює реалістичний наратив про катастрофічну подію; і цю лакуну заповнює своєрідний фольклор індустріальної епохи. Стилістично в відео і звуці ми працюємо з медійними кліше того часу: поетично-езотеричне кіно, відсторонені теле- і радіоновини, ранній візуальний кіберпанк, документальні фільми епохи перебудови.

Київ: п'ятниця 3 квітня, 19:00 Відкриття нашої спільної з Дашею Подольцевою аудіовізуальної інсталяції «В кінці все буде добре» Галерея «без назви» (вхід через книгарню "Збірка"), вул. Рейтарська, 17. Вхід вільний Ми пропонуємо іронічний погляд на тривожне очікування майбутнього, трансформуючи страхи сьогодення — від війни до вигорання — у сюрреалістичний та абсурдний калейдоскоп. Наївне сподівання на диво межує з гострою рефлексією сучасності. Основа виставки — відеоробота та саунд-арт; вони спираються на естетику звукових ландшафтів і рекламних сюжетів 1980-х років. Назва проєкту апелює до популярної втішно-саркастичної фрази "В кінці все буде добре; а якщо ще не добре, то це ще не кінець".

Київ: «Вавилон» Де: Vere Music Hub (Малопідвальна, 21/8) Коли: неділя 5 квітня, 19:00 Музичний проєкт на межі класичної, експериментальної, джазової і електронної музики, в якому поєднуються звуки міської інфраструктури і різноманітні музичні стани: лірика, грув, вслухання, розгубленість та ейфорія. Я створив цей проєкт в рамках виставки «Алла Горська: Боривітер» (2024). Джерело натхнення «Вавилону» – пошук магії і духу в міських циклопічних просторах технологічно розвиненого людства. Для квітневого концерту я зробив редакцію для тріо імпровізаторів — скрипки, віолончелі і фортепіано. На скрипці гратиме Акім Зварич, на віолончелі Кароліна Музиченко. ВХІД ВІЛЬНИК, але обов’язкова реєстрація у google-формі

Дніпро. З 25 березня до 23 травня в галереї Артсвіт наша з Дашою Подольцевою виставка «Музей забування: Дніпро», створена на основі історій мешканців та гостей міста. Історії ми зібрали опен-колом. В фокусі уваги цієї виставки такі теми: - постійна зміна ландшафту великого міста; - невидимий бік колекціонування мистецтва; - збереження пам'яті про інфраструктуру (транспорт, публічні місця, спортивні споруди); - особистості, які займаються культурним активізмом і зокрема меморіалізацією в несприятливих умовах, умовах постійного "забування". Інсталяція мультимедійна: відео, звук, архівні матеріали, зображення, скульптури та інтерактивний об’єкт, що дозволяє відвідувачам долучити власну історію до «машинерії забування». Відкриття — 25 березня (середа) о 18:30 Галерея Артсвіт: Дніпро, Крутогірний узвіз 21а. Вхід через скляні двері з боку Успенської площі ВХІД ВІЛЬНИЙ

"Казка про премудрого зайчика" — моя аудіоп'єса для виставки "Іді Нахуй" куратора Володимира Хоменка; виставка відбулася влітку 2025 року в квартирній галереї Катерини Хадико. В "казці..." я відтворюю сюжет скарг-прохань пересічних людей до мудреця, розповсюджений з давніх часів. Премудрий зайчик, емблематичний персонаж, який грає роль мого альтер его, вислуховує скарги і дає поради різним тваринкам, в мисленні й ідентичності яких кожний зможе впізнати добре знайомих персонажів нашого часу. До аудіоп'єси Володимир Хоменко створив відео за допомогою ШІ.

Нещодавно дізнався термін worldbuiling в значенні побудови в творі мистецтва (книга, фільм, гра тощо) несуперчливого світу з його логікою, екосистемою, законами, причинами тощо. Написав невеликий текст, де роздумую, як це працює в різних типах продуктів, і як через це можна подивитись по-новому на ті практики, з якими працюю я.

Нещодавно Тиміш Мельник на клавесині виконав мої п'єси в рамках своєї програми на каналі Vere Music Fund. Я виклав ці свої п'єси з нотами на своєму каналі — 📺можна послухати-подивитись🎶 В Ютубі є таймкоди початку кожної з п'єс У цих п'єсах мені важливо було поставитися до клавесину не як до "історичного" чи "екзотичного" інструменту, а як до інструменту зі зрозумілою та відчутною тілесністю, до інструменту-сучасника. Тому тут багато повторів, drone-подібних тривалих звучань-вслуховувань (у дусі La Monte Young), рок-подібних рифів, "вірусних" інтонацій. Про кожну п'єсу детальніше: Галантні Індії відсилає до відомої опери Рамо та популярної звідти п'єси. Це такий ультрагалантний погляд на колонізоване та взагалі на Чуже як на слухняне і покірне. Я відштовхуюсь від цього образу — слухняного, галантного дикуна, і поступово трансформую його у бік більш реалістичної Дикості — без квадратності, з асиметрією, вслуховуванням, дивністю, нераціональністю. Нарцис і Ехо побудований на очевидній грі натискання-віджати клавіші: при відтисканні звучить виразний шум. П'єса лірична, задумлива, трохи сумна, і Нарцис і Ехо в якийсь момент долають свою різницю і пускаються в непристойні дії. Марія Барбара: назва відсилає до покровительки Доменіко Скарлатті; я уявляю собі альтернативну Марію Барбару — авангардну композиторку, яка досліджує щось на кшталт бартоківських та лігетівських підходів у темних будуарах ліссабонського, а згодом і мадридського королівського двору. Ця п'єса весела, смішна, її експериментаторсько-ігровий дух іноді переривається відверто романтичними, майже сентиментальними фрагментами. Тому що: чому б не уявити, що Марія Барбара і Доменіко — це криптоавангардна пара композиторів-коханців?

Хто з Дніпра чи жив там: ми з Дашою Подольцевою збираємо цікаві персональні історії про Дніпро / з Дніпра і на їхній основі зробимо інсталяцію в галереї Артсвіт (виставка відкриється 26 березня). Ось гуглформа для історій. Це можуть бути історії про дніпровське ком'юніті, про цікавих персонажів, про важливі події. Нас цікавить два аспекти: - небажане забування (щось, що руйнується / втрачається / розривається, але що хотілося б зберегти) - бажане забування (щось, що хотілося б залишити в минулому, з чим хотілося б сепаруватись)

Київ, 8 березня в Музеї Ханенків даю унікальну подію — щось між лекцією, творчим вечором і багатоканальним прослуховуванням із зануренням. Тема події — краса і страшна сила музики. Музикою можна легше, ніж будь-яким іншим медіа, викликати сильні і справжні емоції у людини. Це спричиняє певну недовіру і навіть критичне ставлення до музики, як до покірної слуги будь-якої ідеології. Чи можна відділити красу музики від того, чому вона служить? Чи можна побачити ту саму мить, коли музика проникає в нас, підкорює нас? Подія відбувається в рамках виставки Анни Сапон і Каті Лібкінд "З художницями, кураторками, золотими заходами сонця" 8 березня, неділя, 16:00 приходьте о 15:30, щоб перед моєю подію послухати екскурсію виставкою 👇 Посилання на квитки 👆

Хто в Одесі чи має там друзів/знайомих/родичів, приходьте чи запрошуйте, починаючи з суботи 21 лютого, на нашу з Дашою Подольцевою виставку "Музей забування: Одеса". Це аудіовізуальна інсталяція, яка рефлексує колективну й індивідуальну пам'ять і її протилежність — бажане чи небажане забування. Музей, його будівля, евакуація колекції, історії про щасливе дитинство, буремну юність і сепарацію з минулим — це об'єднується в багаторівневу конструкцію в Бальній залі Одеського національного художнього музею. 🎼 Моя музика відтворює складну картину пам'яті: це і відчуття розпаду цілісності, але також постійне згадування і перезбирання. ℹ️ Проєкт відбувається в рамках програми «KEY WORK: Мистецькі гранти» RIBBON International у партнерстві з Jam Factory Art Center. Відкриття виставки — 21 лютого, субота, 16:00. Авторська екскурсія від Даші Подольцевої — 22 лютого, неділя, 14:00.