АЛЛА ЗАДНЕПРОВСЬКА | Про коучинг, людей та життя

Друзі, привіт ❤️ Як ваш тиждень? Останні дні виявилися настільки насиченими, що я зовсім не встигала з’являтися тут. Але пам’ятаю, що ще обіцяла відповісти на два запитання в коментарях - сьогодні обов’язково до них повернуся. А поки хочу запросити вас на мій практичний вебінар «Чому життя не змінюється та як вийти із кола». Знаєте це відчуття: «Я ж усе розумію. Чому знову нічого не змінюється?» Розумієте, що не хочете більше тягнути все на собі - і знову берете чужі завдання. Хочете більшого доходу - але відкладаєте розмову про свою ціну. Вирішуєте нарешті зробити щось для себе - і знову спочатку всі інші. Іноді справа не в тому, що ми мало стараємося. Варто подивитися, з яких переконань ми продовжуємо діяти. Саме про це будемо говорити на вебінарі: які переконання повертають нас у повторювані сценарії, що стоїть за внутрішнім спротивом, як відрізнити своє «хочу» від звичного «треба» і з якого реалістичного кроку почати зміни. 📅 15 вересня о 18:30 за Києвом Участь безкоштовна. 🎁 А після реєстрації ви отримаєте урок «Як розширити фінансовий потік» у подарунок. https://zadneprovska.com.ua/vebinar-perekonannya?utm_source=tgalla А я трохи пізніше повернуся до ваших запитань.

Друзі, дякую вам за відповіді під попереднім постом ❤️ Читаю все, що ви пишете. І дуже ціную, що ділитеся. До ваших тем я ще повернуся окремо 🙌 А сьогодні захотілося просто навмання витягнути одну карту зі своєї коучингової колоди. Є над чим подумати.

Гарний лайфхак 😅

Я сьогодні зловила себе на думці, що мені дуже подобається, яким стає цей канал. Не тому, що тут багато “корисного”, а тому що тут почалися справжні розмови. За останні дні ми говорили про поради, про право зробити по-своєму, про червоні прапорці у коучингу. І мені особливо цікаво читати ваші живі відповіді. І я подумала про одну річ. Є розмови, після яких ти не отримуєш відповідь, але стаєш трохи чеснішою із собою. Я дуже люблю саме такі. Тому сьогодні без експертної теми 🙂 Просто скажіть: яке питання ви зараз носите з собою? Не обов’язково велике. Про роботу, стосунки, рішення, себе, майбутнє. Можна одним реченням. Я почитаю. І, можливо, наступна наша розмова народиться саме звідси.

Є одна фраза, після якої я майже завжди насторожуюся: «Мені все одно». Бо дуже часто людині зовсім не все одно. Вона просто вже: - втомилася пояснювати; - образилася; - розчарувалася; - не хоче знову сподіватися; або вирішила, що безпечніше нічого не хотіти. І це стосується не тільки стосунків. «Мені все одно, де працювати». «Мені все одно, куди їхати». «Мені все одно, що він вирішить». «Мені вже нічого не хочеться». Знаєте, яке питання мені тут подобається? «А якби тобі все-таки було НЕ все одно - чого б ти хотіла?» Іноді після нього людина відповідає одразу. А іноді мовчить. І от це мовчання буває значно чеснішим за попереднє «мені все одно». А тепер цікаво. У вас є тема, про яку ви колись сказали «мені все одно», хоча насправді було дуже навіть не все одно? Можна не розповідати історію. Одне слово теж підійде.

Можливо, одна з найскладніших форм підтримки - дати людині право не скористатися нашою порадою. Навіть якщо ми впевнені, що знаємо краще.

Є люди, які просять у вас пораду тільки для того, щоб потім зробити навпаки 😂 Знайомо? Ви слухаєте. Думаєте. Радите від щирого серця. А через два дні: - Ну що, ти зробила так, як ми говорили? - Ні 🙂 І десь усередині народжується дуже людське: «А навіщо ти тоді мене питала?»

До речі, дивлюся на результати сьогоднішнього опитування і думаю ще про одне. Ми багато говоримо про те, як обирати коуча. А давайте навпаки 🙂 Що для вас було б абсолютним 🚩 на першій зустрічі з коучем? Після чого ви б подумали: «Дякую. Другої зустрічі не буде». Можна одним реченням. Я потім зберу ваші відповіді й додам свої.

Принесла вам сьогодні дещо цікаве з досліджень про коучинг. У 2026 році вийшло дослідження, де вивчали 395 співробітників, які отримували коучинг на роботі. І мене зачепив один результат: якість виявилася важливішою за кількість. Не те, як часто з людиною проводять коучингові розмови. А те, хто і як це робить і які стосунки виникають між людьми. І я зараз подумала, наскільки це співзвучно нашій розмові останніх днів. Можна знати 150 сильних запитань. Можна пройти десятки технік. Можна дуже правильно запитати: «А що тобі зараз потрібно?» Але якщо людина поруч зі мною не відчуває, що її справді слухають, - техніка не врятує. Мабуть, це одна з речей, які я за стільки років у коучингу відчуваю все сильніше: інструмент сам по собі не створює коучинг. Його створює якість контакту між двома людьми. До речі, цікаво перевірити це на вас. Якби довелося обирати коуча лише за ОДНИМ критерієм - що було б для вас найважливішим?

Після нашої вчорашньої розмови й сьогоднішньої шпаргалки хочу ввечері запитати вже не про інших. А що сьогодні потрібно саме вам? Не глобально. Не «щоб усе налагодилося», а сьогодні ввечері. 🫂 щоб хтось просто побув поруч ☕️ тиша, чай і щоб мене ніхто не чіпав 💬 поговорити й виговоритися 🧠 нарешті знайти рішення 😴 просто виспатися ❤️ нагадати собі, що зі мною все гаразд Можна просто поставити реакцію. Без пояснень, без «треба триматися». Сьогодні можна просто чесно.

Читаю ваші відповіді й коментарі. «Візьми себе в руки». «Ти сильна, ти впораєшся». «Іншим ще гірше». «Тобі просто треба виспатися». «Ти маєш себе полюбити». І знаєте, що в них спільного? Людина говорить: «Мені зараз важко», а у відповідь отримує інструкцію, як їй терміново перестати так себе почувати. Тому сьогодні хочу залишити вам маленьку шпаргалку 📑 Що можна сказати людині, яка говорить: «Я більше не можу»? Не обов’язково шукати правильні слова. Можна просто: - «Я поруч». - «Хочеш поговорити чи тобі краще просто помовчати?» - «Що я можу зараз для тебе зробити?» - «Тобі потрібна моя допомога чи просто щоб я побула поруч?» - «Я чую, що тобі справді важко». - «Можемо нічого зараз не вирішувати». А іноді взагалі не треба нічого говорити. Зробити чай. Накрити пледом. Обійняти, якщо людина цього хоче. Сісти поруч. Бо підтримка - це не завжди знайти рішення. Іноді підтримка - не залишити людину саму з тим, що вона зараз проживає. Збережіть собі ці фрази. У потрібний момент вони можуть виявитися набагато важливішими, ніж будь-яка порада. ❤️

Дивлюся на результати ранкового опитування - і радію: більшість із вас спочатку запитає: «Що тобі зараз потрібно?» Начебто просте запитання. Але скільки в ньому поваги до іншої людини. Не вирішувати за неї. Не переконувати, що «все буде добре». Не знецінювати втому фразою «та всі зараз ВТОМИЛИСЯ». А дати можливість самій сказати, чого вона потребує. А тепер хочу запитати навпаки. Яку фразу вам найменше хочеться чути, коли ви вже без сил? Напишіть у коментарях. Можна одним реченням і без пояснень. Думаю, у нас вийде дуже чесний список 😉

Давайте почнемо ранок із маленького тесту. Без правильних відповідей 🙂 Близька людина говорить вам: «Я більше не можу. Я дуже втомилася». Що ви робите насамперед? Тільки чесно. Не як «треба», а як зазвичай буває у житті 👇

Так, тут я б просто прибрала цю «нейромережеву рубаність» і зібрала текст у нормальні живі абзаци, щоб він читався як справжній авторський пост. Я давно помітила одну річ: коли в людини зникає відчуття майбутнього, вона перестає не тільки планувати. Вона поступово перестає хотіти. Не купує квитки наперед, не йде в навчання, про яке давно думала, не починає нову справу, не домовляється: «Побачимось восени». Наче десь усередині постійно звучить: «А раптом не варто?» І мені здається, саме це «не варто» іноді забирає в нас більше, ніж самі обставини. Бо майбутнє починається не зі стратегії на п’ять років. Воно починається з набагато простішого внутрішнього рішення: «Я хочу, щоб у мене було далі». Хочу вчитися, створювати, закохуватися в нові ідеї, будувати плани, бачити, як ростуть мої діти. Хочу наважуватися на те, що сьогодні ще трохи лякає. І так, гарантій немає ні в кого. Ми взагалі дуже часто відкладаємо важливі рішення до моменту, коли стане спокійніше, зрозуміліше, безпечніше. Тільки життя не надсилає нам повідомлення: «Усе, тепер можна починати». Мабуть, дорослість саме в цьому — не чекати такого дозволу. Продовжувати обирати життя, навіть коли не знаєш напевно, що буде далі. Планувати, робити, помилятися, змінювати маршрут і починати знову. Бо майбутнє не приходить до нас уже готовим. Ми створюємо його рішеннями, які приймаємо сьогодні. Саме тому я так вірю в навчання. У момент, коли людина каже собі: «Я хочу знати більше. Хочу вміти більше. Хочу змінити щось у своєму житті й професії», — вона вже робить крок у своє майбутнє. І залишу вам сьогодні одне запитання: Що ви можете обрати вже зараз для того життя, в яке хочете прийти завтра? 💚