Лабораторна миша

Ми з Мартин Брест продовжуємо серію оглядів автівок для ЗСУ, які ремонтуються на СТО Автокомп Сервис завдяки Вам. В цьому блоці - як правильно перевзувати машини, як правильно камуфлювати і які автівки потрібні аеророзвідці. Майте гарний вечір.

"Ці Щевроле Тахо, наскільки мені відомо, не броньовані, тому я не бачу сенсу того, щоб їх передавати саме на фронт" - чиновник з ОП, коментуючи факт, що він їздить на потужному новенькому позашляховику по Києву, який був наданий американцями для гуманітарних цілей. Відірваність від реальності грає злий жарт не тільки з росіянами, а в принципі з усіма. Не знав, що волонтери, що збирають по копійчині гроші з усієї країни на пікапи, якими держава Армію не забезпечує (бо ж треба знову будувати дороги), броньовані і виготовлені спеціально для фронту. Божечки, як в мене палає. https://www.youtube.com/watch?v=P7gi4Hq-iNQ

Я просто хочу подякувати від усіх Гуркітівців за донати. Два авто, в тому числі одне з найдорожчих в нашій практиці, придбане виключно на внески на PayPal - цим пізнім вечором з‘їжджають з підйомників і передаються у війська. Докладніше буде потім. Просто дякую.

Інколи здається, що найстрашніші рани на душі в цій війні лишаються від звісток про загибель друзів та знайомих. Але дні, що минають за сумною новиною, непомітно, проте невпинно шар за шаром вкривають понівечену духовну плоть. Лишаються рубці - криві та огидні - але вони не болять, не пульсують. Просто відчуваєш, коли їх сам торкаєшся, щоб перевірити, чи, бува, не здалося, не привиділося. Чи коли хтось ненавмисне їх зачепить. Але є рани, з яких "кров" ллється невблаганною рікою. Про які весь час пам'ятаєш і гадки не маєш, який турнікет чи тампонада спинять той потік. Це зниклі безвісти. У мене таких кілька і найбільше болять мені дві людини - один Воїн і один Волонтер. Про бійця нічого незрозуміло ще з квітня місяця. Про волонтера... Ми з Дмитром Чичерою навчалися разом в Аспені. Хто знає - зрозуміє, хто ні - ми були дуже близькі: на рівні поглядів, ідей, напрямку руху, коли йдеш, і спрямованості в напрямку, коли сил вже немає навіть повзти. Дмитро - це не просто паросток проукраїнськості в Маріуполі. Це повноцінний барвінок, що облітав своїм мереживом усе місто та усі ініціативи до широкомасштабного вторгнення, і який до останнього тягнувся своїм обпаленим листям до Азовсталі. Про Дмитра вийшов прекрасний текст. Про перші дні нападу, про останні дні перед замкненням кільця, про окупацію Маріуполя. І, власне, про зникнення. https://zmina.info/articles/vyjshov-pogovoryty-telefonom-i-ne-povernuvsya-ridni-piv-roku-ne-mozhut-znajty-mariupolskogo-volontera-dmytra-chycheru/ І, знаєте, цей матеріал хороший не тільки тим, що тут про Дмитра. Він дає змогу уявити, що коїлося в Маріку і наскільки героїчно тамтешні небайдужі люди до останнього рятували людські життя. Багато хто таки зміг врятуватися. Про Дмитра ж досі нічого невідомо. Всі ці місяці я відганяв від себе думки про нього і був з головою в роботі. Та й зарадити я нічим не міг. Але стаття мене просто розірвала. Дякую всім причетним до її появи. Майте гарний день.

До широкомасштабного вторгнення у мене була мрія відвідати один вражаючий науковий об'єкт в Україні. Це радіотелескоп УТР-2 - нескінченні поля вишуканих антен, які роблять вагомий внесок у світову науку. Власне, на фото з Вікісховища - саме він. Коли росіяни окупували Харківщину, від колег я чув, що і територія Радіоастрономічної обсерваторії була зайнята військами агресора, але ані часу, ані моральних сил стежити за цим не було. Коли героїчні Збройні сили України змусили свиней від'ємно перегрупуватися, нарешті з'явилася інформація, що сталося з цією унікальною установкою. Спойлер - антени цілі, а от обсерваторія... Ба більше. Так, росіяни системно ракетами винищували цінні наукові установи України, особливо ті, що мали важливе значення для обороноздатності. Але окупація, як виявилося, торкнулася і Геомагнітної обсерваторія в смт Димер. Я якось про це теж не думав, коли чув про це селище в зведеннях новин. Тож скажу як є - це жах. Пропоную Вам для вечірнього ознайомлення два екскурси в історію створення, функціонування та наслідків окупації двох унікальних наукових надбань України: 1. Геомагнітної обсерваторії "Київ" Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=9293 2. Радіоастрономічної обсерваторії імені С.Я. Брауде Радіоастрономічного інституту НАН України https://www.facebook.com/GazetaSvit/posts/pfbid02An4DtuzJZ58hmQo1xS39Cfowt7rJy3Mmg1CEmEaHC2uGamVnXxt9BCTxhBXYoLfXl Там є фото, інтерв'ю директора і навіть реквізити для надання посильної допомоги від небайдужих людей та організацій. Попереду зима і зруйновані будівлі принаймні треба законсервувати. Коли я передивлявся фотографії знищеного наукового обладнання, все крутилося в голові, хто ж такі росіяни. Звірі і кати - то зрозуміло. Але, ось - мавпи. Мавпи з гранатами. Тож скажу традиційно - дякую Збройним Силам України за то, шо вони звільняють наші землі. А наукове обладнання ми потім з росії вивеземо репараціями. Разом з нафтою і газом. Майте гарний вечір.

Радіотелескоп УТР-2 https://commons.wikimedia.org/wiki/File:UTR-2_at_sunset.JPG

Рубрика брейкінг ньюз Поки на дворі ніч, хтось придбав авто. Знаєте хто? Ви. Для нашої аеророзвідки. Всі деталі потім. Гуркіт дякує Вам доземно за донати і відправляє тачку на СТО Автокомп Сервис на дефектування і ремонт. Майте гарну ніч.

Коли я позавчора написав про результати поїздок нашої команди за минулий тиждень, я лише в одному абзаці коротко згадав про вояж Андрія, Христини та Оксани на позиції наших бійців під самісінький кордон з росією. І зробив це свідомо, бо знав, що вийде оцей текст. Про каски, броніки, швидке вивантаження і KA-ЦA-ПO-ВБИВ-KУ. Наша команда ширшає і дужчає, тому я фізічно не можу встигати їздити з усіма екіпажами на усі напрямки, які ми забезпечуємо. Звідси висновок: підписуйтесь на сторіночку Гуркіт. Там буде багато цікавого. До речі, там же знайдете початок нової історії, про те, як ГУРкіт розпочав збір коштів на автівку для ГУР. Колись це мало статися. Сама назва фонду на це натякала :) А так-то до ГУР ми не маємо жодного стосунку. До котів - маємо. До ГУР - ні. Майте гарний день. Допис на сторінці Гуркоту: «Важкі мокрі хмари провисають майже до дерев. Узбіччя, ніби частоколом огороджені випаленими соняшниками. Кущі й трави Сумщини мають такий вигляд, ніби тут пройшов всесвітній чемпіонат з пейнтболу жовтогарячими фарбами проти червоногарячих. Ідеально рівні дороги ведуть прямо до pociйського кордону. Першою їде Оксана, на лобовусі її буса табличка KA-ЦA-ПO-ВБИВ-KA. Побачити й прочитати її з блокпоста займає певний час, однак вже на третьому складі на обличчях військових з'являється усмішка. А діалог в загальних рисах повторюється: — Це вас так звуть? — А що, не схожа? — Проїжджайте. — Машина позаду — це зі мною. Машину позаду виробникам варто було б назвати не SsangYong Korando, а SsangYong Corgi. Машинка з двома сидіннями і величезним багажником має просто портретну схожість. Дивно, що Її Величність свого часу їздила не на цій моделі. Зате тепер її зацінила аеророзвідка ЗСУ. Особливо, звісно, багажник. — Вона ж не зламається? — В діагностику й ремонт ми вклали 94 тис. грн, поки машина не пройшла всі тестування, з СТО її ніхто не випустив. Вдарили по руках, зробили фото для цього поста й погнали далі. Тепер пересіли всі разом до вбивки окупантів. Вже за Сумами Андрій почав натякати, що добре було б вдягти броніки й каски. — Андрію, я в Торецьк сама заїжджала! Ну ми ж на Сумщині, яка каска. — Ой, Оксано, а що це там таке, прильот? — Та ну, це кіптява від ТЕЦ, це так і було. — Та прильот, точно тобі кажу. Зупиняємося в домовленому місці, зустрічаємо військових з іще одного підрозділу. — Хлопці, у нас для вас цілий бус ліжок. — Їдьте за нами, покажемо місце. — Скажіть, а на точці прилітає? — Ну, прямо зараз, ні. — А за 10 хвилин може? — Ну, нас же не попереджають. Але взагалі так, може. На точку доїхали вже мовчки, але всі в касках і броніках. Етап знайомства й привітань довелося пропустити. Перед бусом виріс командир, дав зрозуміти, що розвантажувати ліжка треба прям дуже швидко і відправив на допомогу ще хлопців. — До речі, ви зараз за 5 км від кордону. — А ми чогось думали, що за 9. Наш смолток перервав командир: — Нас тут САУ пасе, у вас є 30 секунд, щоб поїхати. Можливо, ми встановили світовий рекорд із швидкісного ліжкорозвантажування. Дякували Гуркоту щиро, але також дуже швидко. Вбивка pociян віддалялася від позицій, і ніхто не міг точно сказати, коли вона перетне уявну лінію «фух, значить, не прилетіло». Руки ще довго пахли металом. З посадок визирали дула техніки, спрямовані кудись туди, вдалечінь, за порєбрік. На кожному блокпості військові бачили напис на нашій лобовусі й усміхалися. А можливо, просто раділи, що бус гуркотить назад, цілий і неушкоджений.» https://www.facebook.com/100085091980242/posts/pfbid0f9xnBJrmbwyx1bQwg3zqwaFiyGUdncGBL29MNnXxkzFBrLkVbngxVRA3F4vD2eirl/

Все буде Україна, шановні. Оце тільки з Масі Найємом про це говорили. Переможемо. Мартин Брест, тобі привіт.

Ми дійсно домовились з Мартіном Брестом скидати одне одному відеоогляди про стан ремонту автівок, які ми переганяємо на ЗСУ. Зранку Мартін виклав огляд Тесли (https://t.me/martin_brest_pehota/1640), а я тепер викладаю відеовідповідь на його питання.

З екрану смартфону на мене дивився 9-річний Рома і вираз його обличчя був таким дорослим... А Ви ж, мабуть, теж помітили, наскільки подорослішали українські діти. От так само як ми - постарішали, вони, напевне, тепер годяться у старші брати та сестри своїм європейським та американським одноліткам. Рома зазирав мені прямо в душу і спокійно карбував своє звернення до військових: "Я вивчив нове слово: Дотичність. В мене є дотичність до нашої майбутньої перемоги..." Я не зміг далі дивитися, бо було до щему, а мені ще 600 кілометрів за кермом тулити, натиснув "Переслати" і перекинув цей відеозапис бійцям. Бійцям, які 10 хвилин тому через мене (угу, я як той вузол зв'язку) вчергове подякували Ромі, його батькам та ще одній дружній родині за подаровану на їхню бригаду автівку. Ви ж точно пам'ятаєте цю історію, коли дві анонімні для загалу київські родини передали форд рейнджер для бригади, про яку Ви всі щодня читаєте в ранкових зведеннях новин в категорії "Збиті літаки/гелікоптери". В камеру дивився боєць, у якого від застудженого нерва періодично пересмикувало половину обличчя, і випускав у простір чітко вивірені слова: "Ми працюємо. Машинка працює, машина воює, машина допомагає нам бити ворога... Дякуємо ще раз родині, сім'ї... Хай Ваші дітки будуть здорові. І хай вони знають, що жити вони будуть на своїй землі, у вільній Україні." Потім відеошукач переводиться на іншого бійця: "Дякуємо Вам дуже, машиною задоволені. Бачила вона вже все... Виносила нас з такого, що... тяжко передать. Дуже дякуємо." У відповідь на "Дотичність" Роми, бійці надіслали текстове повідомлення, яке Ви бачите на екрані. Що тут коментувати... Воїнам важливо усвідомлювати, що за їхніми спинами стоїть народ, якому не байдуже. Народ, який дотичний до перемоги. А я нагадаю, що машину ми передали від цих двох київських родин ще в середині липня (https://t.me/mouselab/4009). І от вона досі жива. Живі бійці, що її приймали. Вони продовжують дякувати благодійникам, продовжують дякувати Вам (бо Ви оплатили її ремонт) і продовжують село за селом відтискати ворога на Півдні. Це був дуже продуктивний тиждень. Гуркіт в складі Андрія Півня, Оксани Бондарь та Христини Морозової перегнали на Сумщину переданий фондом De Leeuw Kyiv і відремонтований Вами Ссанг Янг Корандо, а також перевезли 1,5 тонни корисного військового вантажу під самісінький кордон з Російською Федерацією, яка риє окопи вже на своїй території. Слава ЗСУ, так. А ми з Юрою Оросом перегнали потужну Наварру від Мартіна Бреста у ту бригаду, що записала Ромі та його батькам і друзям подяку. Плюс довезли кілька ящиків краму для цивільних з деокупованих територій, а також дрони від Івана Леньо та солоні огірки/сухарі/свіжий яблучний пиріг/смаколики від Надії Чорноморець. Я також прошу звернути увагу на чистоту у підкапотному просторі переданої в липні бійцям машини. Це зразкове ставлення до техніки, яку у війська передають і ремонтують люди. А ми продовжуємо. Гуркіт наступного тижня переганятиме ще кілька авто, перевозитиме ще пару тонн вантажів і загалом - гуркотітиме. Дякуємо Вам, що підтримуєте нас. Дякуємо від бійців, що підтримуєте їх. ------------------------------------------------ Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду. Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678 рахунок в USD: UA163052990000026007046816146 рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699 ЄДРПОУ: 44823498 для фізичних осіб: Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365 Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610 PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com. На наступну автівку ми дозбируємо тут - https://send.monobank.ua/jar/8WCzVpUGz4 Координатор двіжа - Влад Самойленко. Партнер по ремонту автівок для ЗСУ СТО Автокомп Сервис. Переможемо.

Гуркіт погуркотів на Південь. Доброго ранку, Україно.

Якщо Ви трохи стомилися від літаючих балалайок, віялових відключень електрики та котлів в Монако, де діти наших чиновників на Майбахах цинічно возять гуманітарку, то пропоную подивитись кілька класних відео про Космос. 1. Наприклад, на Alpha Centauri вийшло прекрасне україномовне відео про конструкцію ракетних двигунів. У першій частині розказано про фізику процесів, основні конструкції ракетних двигунів, їхні недоліки і переваги. Все це супроводжується зрозумілими анімаціями і поясненнями неймовірного Павло Поцелуєв https://www.youtube.com/watch?v=Yg4sFKUy95U 2. А от на ресурсі Всесвіт UA з'явилося пізнавальне відео про температуру в Космосі. Цінне воно тим, що, наприклад, Ваша дитина зрозуміє різницю між термінами температура і теплота. А Ви, між іншим, дізнаєтесь не тільки, де найхолодніші місця у Всесвіті, але й як таке може бути, що є локації з "морозом" більшим, аніж те підказує логіка. https://www.youtube.com/watch?v=NqU7VMyuGbg 3. На тому ж ресурсі знайшов класну анімацію про те, чому найпросунутіші телескопи добре бачать галактики на відстані десятків мільйонів кілометрів, але майже не розрізняють набагато ближчий Плутон. Іван Ончев як завжди доступно і цікаво пояснив цей парадокс. https://www.youtube.com/watch?v=CXqRs51sr4c 4. Ну, і наостанок, раджу дивитися щотижневі дайджести новин про космічні запуски та місії від Альфа Центаври. В черговому мене найбільше зацікавив розділ про успішність місії DART, коли людство вперше в історії жахнуло залізякою по астероїду і відхилило його. Це дає нам шанс на боротьбу з "вбивцями планети з Космосу". Якраз після того, як ми вирішимо питання з росіянами. Але там є й купа інших цікавих новин. https://www.youtube.com/watch?v=_PAsbdbX-cM Майте гарний вечір і не забувайте вимикати світло. Лише в повній темряві можна по-справжньому оцінити красу світла зірок. P.S. На світлині - найсвіжіший знімок з телескопа Джеймса Уебба - Стовпи Творіння. https://webb.nasa.gov/

Ця світлина з того періоду, коли від Теремок до Лук‘янівки можна було доїхати за 10 хвилин. Коли тиша на горизонті була чимось радше лякаючим, аніж заспокійливим. Коли кава на Окко на Кільцевій здавалася більшим досягненням цивілізації, аніж ракети Маска на Марсі. Коли люди виконували взяті на себе зобов‘язання без папірців і печаток, а пустоголові брехуни позавалювали свої ротяки, бо було страшно. Коли щовечора ти приїздив додому і обіймався з усіма сусідами з будинку, кого тільки бачив. Бо всі живі, цілі і цього було досить, щоб сказати, що життя прекрасне. На цій світлині я і Андрій Півень сфотографувались з Мартин Брест на пам‘ять, бо невідомо було, шо буде далі. У Мартіна сьогодні день народження. У нього важкий характер, дивний гумор, зрозумілий тільки йому, різкий погляд, але, напевне, це видатна особистість нашого часу. І його внесок в перемогу важко переоцінити. Я це пишу без тіні лестощів, бо у мене теж є зброя і я його не боюсь 🙂 З Днем народження, шановний! Будь.