ЇЇ підтримка

У близької людини післяпологова депресія. Як підтримати її? Ви можете полегшити побут жінці, давати їй змогу висипатися, добре харчуватися й інколи бути без дитини. Потрібно говорити з нею, прислухатися, не знецінювати її почуття. Не казати: «Ну чого ти плачеш, у тебе ж усе добре?» Бо депресія – це хвороба, яка викривляє дійсність. І, дійсно, мама не бачить і не відчуває, що все добре. Треба поважати її емоції. Також не варто залишати надовго її на самоті. Краще разом виходити на прогулянки, пропонувати поїздки, організовувати зустрічі із друзями, допомагати займатися тим, що їй приємно.

Як розпізнати любовне бомбардування? Любовне бомбардування (від англ. Love bombing) – це надмірна демонстрація прихильності до іншої людини. Наприклад, коли вас дуже часто хвалять, дарують дорогі подарунки, постійно виявляють інтерес до ваших смаків або історій, хоча ви лише познайомилися або раніше такої поведінки за людиною не помічали. Таке може йти від романтичних партнерів, і друзів, і батьків, і колег з роботи. Зазвичай любовне бомбардування – маніпулятивний прийом, тобто ним користуються, щоб досягти якоїсь своєї цілі та мати можливість контролювати іншу людину в майбутньому. 📌подарунків, особливо якщо це останній айфон на першому побаченні або якщо нові колеги постійно купують вам обід 📌компліментів – можливо, ваша сукня і красива, але аж такого захоплення не має викликати. На роботі це може виявлятися як компліменти вашим результатам роботи або працьовитості 📌спілкування – ваш телефон постійно вібрує від повідомлень і дзвінків, бо вашому партнеру треба постійно обговорити ваші інтереси та бути в курсі того, де ви, що ви робите та який у вас настрій 📌збігів – здається, наче у вас абсолютно однакові інтереси та звички, і в партнера немає жодних рис, які б вас дратували 📌ревнощів – партнер не любить, коли ви проводите час з іншими людьми, він хоче, щоб ви весь час були разом. Іноді його аж злить, що у вас є якесь життя поза вашими стосунками 📌розмов про те, що ви ідеальна пара – партнер може постійно повторювати, що ви рідні душі, у вас купа спільного та що ви – його доля 📌швидкості – стосунки рухаються набагато швидше, аніж ви звикли. Наприклад, раніше вам починали розповідати секрети та запрошувати на ночівлі через місяць дружби, а тут це стається вже на другий день знайомства

Якщо ви відчуваєте, що вам необхідна психологічна допомога, то ви можете звернутись на платформу «ЇЇ підтримка» і вам нададуть три волонтерські сесії 🫂

Сором та відчуття провини заважають попросити про психологічну підтримку. Що робити? Відповідає  Світлана Ковальська – психологиня платформи «ЇЇ підтримка» Наші емоції – це фізіологічні реакції організму на зовнішні чи внутрішні подразники. Їх не варто блокувати чи намагатись «вимкнути». Навпаки, досліджувати та розбиратись, чому вони виникають. Пошук психологічної допомоги часто може викликати в людей відчуття сорому або провини. Це може бути пов'язано з певними застарілими стереотипами, що психологічна допомога потрібна лише тим, хто має серйозні клінічні порушення. Те, що людина соромиться попросити про допомогу, уже може бути предметом терапії. Сором, пов'язаний із пошуком психологічної підтримки, часто відображає глибші проблеми повʼязані із самооцінкою, страхом бути вразливим, або переконання, що попросити допомогу – означає визнати власну слабкість. Робота з терапевтом може допомогти розібратися в цих питаннях і знизити ці психологічні бар'єри. Відчувати незручність, тривожність чи навіть страх, коли ви вперше плануєте попросити про психологічну підтримку, цілком нормально. Розповісти абсолютно незнайомій людині про свої проблеми справді може бути дискомфортно.

Як переконати подругу йти до психолога? Відповідає Аліса Лохмачова – психологиня платформи «ЇЇ підтримка» Йти чи не йти до психолога – це особисте рішенням самої людини. Це її власна відповідальність. Якщо ваша подруга ще не звернулась до психолога, то для цього може бути безліч причин: від неусвідомлення свого стану до не готовності. І тому вмовляння йти до спеціаліста будуть неефективні. В людини може спрацювати захисна реакція: знецінити вашу пораду або свій стан. Також вона може виправдовуватись, пояснювати чому саме таку поведінку має. Насправді ж це зовсім не допоможе їй усвідомити свою душевну організацію. Людина має сама до цього дорости та прийняти для себе рішення. Її похід до психолога не має бути схожим на вибір навчального закладу: «Бо мені так мама/подруга/брат сказали». Якщо це доросла людина, то вона сама вирішує йти туди чи не йти. Нині, можливо, ваша подруга себе почуває комфортно. Якщо вона не проти та сама проявляє інтерес, то ви можете скидати цікаві книги та відео кваліфікованих психологів. Але не змушувати її до перегляду. Це її право: приймати допомогу чи ні. Тому найкраще, що ви можете зробити – бути поруч, підтримувати, допомагати. Ну, і радила б і вам звернутися по підтримку, бо часто людина, яка віддає швидко вигоряє.

Здається, моя сестра перебуває в нездорових стосунках. Які ознаки, що людина в аб’юзивних стосунках? 📌людина стала рідше спілкуватися зі своїми друзями та знайомими, а на зустрічах вона завжди залишається недовго й постійно отримує дзвінки та повідомлення від партнера(-ки) 📌 людина боїться голосних звуків і фізичного контакту: підстрибує, нервово озирається по сторонах, відмовляється від обіймів або будь-яких інших доторків, які раніше їй були приємні 📌 людина починає багато вибачатися, висміювати чи знецінювати себе 📌 людина вирішила кинути роботу або справу, яку дуже любила, і почала різко економити 📌 людина розповідає про те, що вони з партнером(-кою) обмінялися паролями до всіх соцмереж і постійно відстежують за навігацією, де вони перебувають 📌 партнер(-ка) не відпускають вашу близьку людину нікуди саму, кричать на неї у вашій присутності за дрібниці, постійно жартують про неї 📌 людина змінила свої звички в користування соцмережами: почала публікувати менше фото, видалила свої старі публікації або профілі, видалила багатьох друзів і навіть родичів 📌 людина змінила свій стиль: почала одягатися закритіше, перестала носити яскраві речі й аксесуари 📌 людина здається загалом більш тривожною, мовчазною, менш щасливою, ніж до початку стосунків

Як попередити булінг? Відповідає психологиня Анна Шевчук Оскільки проблема булінгу – системна, тож і працювати над профілактикою та попередженням булінгу треба на всіх рівнях системи. На рівні держави треба активно інформувати про те, що є така проблема, і що з нею робити. Коли в Данії виявили, що 5% усіх школярів перебувають у ситуації булінгу, там розпочалася активна інформаційна кампанія на цю тему, у якій брав участь король країни. Також хорошим інструментом для профілактики булінгу є інклюзивна освіта. Коли діти бачать, що всі різні – і це нормально. На рівні школи – вчителі та керівництво школи мають брати відповідальність і слідкувати за тим, що відбувається у класах. Потрібно, аби всі учасники процесу присвоювали собі цю проблему, зокрема працівники школи. Для цього важливо забезпечувати викладачів ресурсами: матеріалами, навчальними вебінарами, супервізією, підтримувальними групами. Учителям потрібно розуміти групову динаміку, мати знання вікової психології та конфліктології. На рівні сім’ї потрібно показувати дітям гарний приклад – слідкувати що та як ми говоримо й робимо. Не казати при них, що хтось такий-сякий. Ми не можемо самі так чинити й водночас розповідати дітям про цькування. Це ми називаємо подвійними посланнями. Адже діти однаково віддзеркалюють поведінку дорослих.

Як вийти з аб’юзивних стосунків? Відповідає психологиня Надія Волченська Якщо ви підозрюєте, що ваші стосунки набули характеру аб’юзивних або ваш партнер аб’юзер, постарайтеся знайти якомога більше інформації про це. Почніть обговорювати це з близькими людьми. Особливо важливо в разі газлайтингу так би мовити «звіритися з реальністю». Заручіться підтримкою, адже самотність – зброя аб’юзера. Зібравши всю необхідну інформацію, маючи чітку картинку того, що відбувається, і розуміючи, що партнер готовий розмовляти та чути іншу позицію, обговоріть з ним, що відбувається. Ви також можете спробувати парну терапію та/або вивести певні ознаки аб’юзу, яким не місце у ваших стосунках. Якщо аб‘юз посилюється, це сигнал, що ви не в змозі щось змінити. Тоді здоровий варіант тільки один – іти з таких стосунків. Дайте собі час відновитися. І пам’ятайте, що відповідальність за насильство лежить на людині, яка його чинить.

Як зрозуміти, що ваші особисті кордони порушили? Відповідає психолог Юрій Велікдус. Нормальна реакція – це злість. Але часто відбувається й так, що людина не в контакті з очевидними реакціями психіки на певні подразники. Наприклад, у дитинстві їй часто казали, що «злитися – це завжди погано, злюк ніхто не любить, і ти нікому не будеш подобатися, якщо будеш демонструвати своє невдоволення». У такому разі відбувається внутрішній конфлікт: людина розуміє, що щодо неї відбувається щось не те, але правильно виразити свою злість й емоції не може. Натомість вона може відчувати ніяковість, збентеження, страх. Може, як маленька дитина, затаїти внутрішню образу, і все, чого їй буде хотітися, – це плакати та сховатися від джерела небезпеки. Для того, щоб почати відстоювати власні кордони, передусім потрібно розібратись із тим, де ці кордони в нас закінчуються. Які дії чи слова проти нас не припустимі. Якщо ми хочемо, щоб з нашими кордонами рахувалися, важливо вміти їх чітко окреслювати. Тому що для іншої людини може бути не очевидним, що вона втручається в чужий особистий простір. Дуже часто порушення особистих кордонів відбувається через конфлікт інтересів. Коли ваш співрозмовник вимагає підвищеної уваги або просить термінової допомоги, а у вас є свої справи та плани. Тут може допомогти глибинне розуміння причини такої поведінки співрозмовника. І щоб розібратися з цими причинами, краще звернутися до психолога або психотерапевта.

Як подолати відчуття безсилля? Відповідає Анастасія Рихлюк – психологічні платформи «Її підтримка» Тут важливо бути поступовим у своїх діях, не вимагати від себе неможливого й рухатися маленькими кроками. Якщо людина хоче змінити якусь ситуацію, вона має «роздрібнити» свій шлях до мети на дуже детальні кроки доти, доки не буде відчує впевненість у тому, що вона робить. Їй потрібно чітко розуміти свій план і бути послідовною у своїх маленьких кроках. Для подолання безсилля варто виконувати посильні дії й помічати свої маленькі досягнення в кожному дні. І зовсім не обовʼязково, щоб ці досягнення були вагомими й значущими в загальноприйнятому розумінні. Не варто знецінювати свої маленькі здобутки, адже таке знецінення й непомічання своїх маленьких перемог гальмує особистісний розвиток і формує відчуття безпорадності. Під час аналізу свого дня доцільно помічати те, чим він був кращим за попередній не великими справами, а найбільш елементарними й найпростішими.