Андрющенко Time

🤷‍♂️Третій рік окпації “русским миром”, а маріупольскі пенсіонери просять поверння України. Фраза “В АТБ такого не було” заграло новими кольорами. Думаю, мережа після цього має прям окремо Маріупольців на руках носити, як цінний рекламний носій :)

🆒Епічно. Без перебільшення. На роковини окупації проросійські мамкіни влогери зняли чолобітну путіну. Ну, на те вони проросійські влогери. Але. Двадцять хвилин концентрованого горя, боля, обману. Двадцять хвилин правди. Двадцять хвилин реалій “русского мира”. ‼️Дивиться. Розбирайте на шматки та деталі. Цей безглуздий вчинок в гонитьві за популярністю дивним чином дає нам в руки інформаційну зброю. Користуйтесь. Це - скарб. Інофрмаційники та комункаціонщики точно зрозуміють, іншим … просто подивиться. P.S. дороге ФСБ. Це відео знято родиною Чушикіних за допомогою незрозумілості Дмітрія, що приїхало з росії. За потреба адресок скинемо. Всіх. Тут ми прям по цуим персоналіям на вашому боці 😂

Скажу це в голос. Не називайте наших Героїв оборонцям Азовсталі. Поперше - спочатку спитайте в них про їх відношення до таокго формулювання. Подруге - вона обороняли Маріуполь та Україну. Звуженя до Азовсталі просто приніжує та зменшує всю велич їх подвигу. Тому, Битва за Маріуполь та Оборонці Маріуполя-Герої України.

Карма. Русня очікувано випустила своб кіноверсію окупації Маріуполя на річницю. Весь сюжет було побудовано на матеріалах юної мраZоти Артура Дєткова Який чекав та дочекався. Помер вже в окупації через окупацію. Раптом навідалась відплата, звідки не чекали. Тепер залишиться лише оці відео та фото ганьби. Жив, як істота. Помер як істота. Без жалю.

Луганськ. Російське ППО в двох актах з епілогом. Акт перший. Ейфорія.

Ля, летит. Бам, нахуй, есть!

Акт другий. Наслідки.

А вот тут стояла моя машина. А вот тут бьІли два моих окна.

Извини, я не приеду Епілог. “Немая сцена”

Маріполь. Центр. Вулиця Куїнджі. Травневі етюди…

Я досі не можу спокійно дивитись це відео. Лють та ненеавість не знають межи і дуже гостро саме тут це відчуваю раз за разом. В полоні досі не просто тисячі наших друзів, рідних, знайоми та незнайомих нам Героїв. Ми навіть не можемо назвати вголос їх імена, аби не ускладнити перебування в російських тюрмах. Навіть натяк може вбити. Навіть зараз. Через два роки повної окупації. Таке не забувається. Не пробачається. Та мотивує битись далі до останнього живого русского. Я мав би написати щось про справедливість, відплату, покарання. Але сьогодні - лише про помсту. Кожному. Кожному росяінину і буду і далі робити все, що можу. Аби ми помстились за Маріуполь. Бо Маріуполь - це не стіни, вулиці та навіть не Вежа. Це - люди. Це - ми.

Доречі. Ровно два роки назад окупанти закінчили ексгумацію тіл загиблих зпід руїн Драматичного театру. 20 травня - день відліку другої окупації в новітній історії Маріуполя.

Ще трохи краси з Луганська… Хорошо

Луганськ. Привіт. Повідомляють, що окупантів, що базувались в академії мвс разом з поліцаями поменшало.