Faces Places

Написала пост, який починався так: «Що ж, в Києві до тривог більш-менш звикаєш вже десь після четвертої-пʼятої. На вулиці стараюсь перечекати у метро, вдома вдень переходжу до коридору. Але що піду кудись вночі - то вже навряд чи» І тут перед опівніччю починає вити (вже втретє за день). Шо я роблю? Правильно - йду в коридор! 🙆‍♀️ В першу ніч лежала і думала, наскільки буквальний сенс зараз вкладаєш у фразу «віримо в ЗСУ». Не просто пафосний лозунг, а, бляха, реально віриш! Що хтось тебе охороняє, хтось за нас всіх бʼється і тримає фронт, віриш, що вчасно включиться сирена, що ППО зібʼє ракету, яка летіла в твій бік. Взагалі в Київі народ більш попущений, з-за кордону все сприймається драматичніше. Напевно, якщо не попуститися, то за пів року тут можна поїхати кукухой. Це неминуче звикання до війни. Новини про обістріли десь - це вже буденність. Лайтборди «розповідайте дітям про міни» - не шокують. Вже не треба нагадувати собі, що гуляти можна максимум до 22.30 (а хто далеко живе - до 21). Працюють кінотеатри, але краще йти зранку, коли менше шансів, що виженуть через тривогу. В подільських кавʼярнях раніше тринділи про подорожі та фестивалі, зараз підслухала: про волонтерів, донати, поїздки на розбір завалів, про типи дронів, контрнаступ ЗСУ, Запорізьку АЕС, друзів, що повертаються, і трохи про літо, якого не було. Знаю, що точно не звикну до виду порослих деревами блокпостів, до завалених мішками з піском памʼятників, до обстріляних будинків і людей зі свіжими шрамами. І по очах багатьох бачу, що вони також все це помічають, просто емоцій вже нема.

Муділи русняві, не дали мені вперше за півроку спокійно прогулятися Пейзажкою. Народ майже ніяк не реагує на ті сирени (хоча там і нема де ховатися), а мені ще трохи некомфортно. Знайшла собі найкраще укриття евер в кафе Avercamp. Рекомендасьон! Смачне морозиво, вино, грає Pink Floyd і все це у підвалі на Пейзажці - профіт! Десь рекламували алко укриття, корочє, це воно) Вийшла після відбою, а зовні ніхто нікуди й не рухався. Люди пікнікують, музикант грає, песики граються… Любий мій Києве 🤍

Я в Києві 🤍

24 серпня 1991 р. — проголошення Незалежності України — у фото. 🙏🇺🇦

В нашому Тарнуві недавно закрився останній пункт допомоги біженцям. А от у прикордонному Пшемишлі все ще досі дуже-дуже активно. Тут багато наших і, відповідно, всюди море інформації, волонтери, можна взяти каву, воду, предмети гігієни, стоять намети з їжею від World Kitchen, ходять іноземні журналісти, всюди українці з валізами. Нема з чим порівняти, але до України буде повний потяг. На фото черга на паспортний контроль.

Їду до Львова на кілька днів. Вперше до України від 26.02! Щаслива! ❤️

Наші новини. - Приїхали марочки з попереднього поста. Чекатимуть на мене в Україні. - Дофарбували одну кімнату, почали другу, повикидали половину меблів, вже майже не тхне бабушатніком. - Недофарбували, бо поїхали до Вроцлава до друзів і на Марш Рівності (Marsz Równości) 🌈 - Далі в неділю до Праги на два дні. Колись давно, на початку першої ковідної зими ми купили квитки на концерт Ніка Мейсона з Pink Floyd. Потім його перенесли з 2020 на 2021, а далі - на 2022. Гроші повертати відмовляються, а ми зараз відносно поряд, тож вирішили їхати. Мейсон, на відміну від ватника Уотерса, публічно підтримав Україну, скасував тур по росії, хочеться пожати руку (чи хоча б помахати здалеку). - Думаю, як поїхати до України, щоб потім впустили назад, бо 90 днів за безвізом вже всьо. Поки що виходить, що ніяк 😭 Напишіть, якщо щось знаєте.

Друзі, хто в Україні, купіть мені марку з кораблем, будь ласочка! Або навіть кілька марочок :) Якщо черги на Укрпошті не лякають, звісно. Нову серію надрукували і продають у відділеннях сьогодні з 14.00. Гроші переведу скільки треба.

Рівно рік тому ми поїхали з Білорусі з двома рюкзаками «на пару місяців». Хоча вже тоді було зрозуміло, що повернутися поки що не вийде. Цей рік ми моталися Україною, Туреччиною, Балканами, Грузією і знов Україною. Жили в airbnb, гестхаусах, хостелах і у знайомих. З квартири друзів у Києві з тими самими двома рюкзаками ми поїхали вранці 24-го лютого. Раніше ми могли подорожувати по півтора-два роки, але це вперше ми переміщаємось майже нон-стоп і вперше так довго не маємо місця, куди можна за бажанням у разі чого повернутися, залишити/взяти речі і відпочити. Я вже давно не приховую і часто нию, що капєц втомилася від такого темпу і переїздів і мрію тупо пожити на одному місці хоч три місяці, мати дві-три пари штанів, непрактичну сукню, непрактичне нетуристичне взуття і більш-менш зрозумілі плани на найближчий час. Ще до війни ми планували, що я закінчу свою зубну епопею і весною ми на якийсь час поїдемо до Польщі, да Саша давно збирався податися на сталий побит (ПМЖ). Та що там до війни… взагалі-то, ми сюди планували повернутися в березні 2020 з Сицилії і залишитись, ахаха. Ми тоді і речі залишили у друзів в Кракові, і квитки в нас були. Але щось там сталося весною 2020, від чого всі плани гепнулися і півтора роки не можна було вʼїхати до ЄС. Не нагадаєте, що саме? 🤔 І от, після хєр-зна-де-і-як проср... проведених двох років, після пандемії і під час війни, ми таки доїхали до Польщі [зовсім не так, як планували] і зняли житло на цілий рік [абсолютно не там, де планували]. Халелуйя! Залишилось знайти меблі, забрати з варшавського підвалу речі, що чекають там на нас з 2019 року, і можна розкладати свої непрактичні штани і взуття по шухлядах. Це був довгий вступ до того, щоб сказати, що ми зараз живемо в місті Тарнув (Tarnów). Чекаємо друзів у гості.

Книги українською і одна четверта величезної полиці з книжками про Україну, Майдан, диктаторські режими росії і Білорусі, рос.пропаганду у великій берлінській книгарні. Тема війни в Німеччині відчувається у повітрі. В Португалії є велика підтримка, але з тамошнім вайбом, якщо ти не з України, про війну можна легко забути.

Після португальського Алгарве Берлін вразив зеленими деревами і соковитою травкою! І в плані двіжа це просто інший світ після Португалії. Всі неймовірно стильові, місто також, і всі роблять якусь незрозумілу стильову фігню. От на відео, наприклад, івент про містобудівництво і урбаністику з флімаркетом, воркшопами де щось випілювали з дерева і прасували кольорові ганчірки. А ще там продавали українські голубці і сирнички. А на відео благодійні виступи для України. Театр трохи з іншого виміру, але також гроші нам збирають на гуманітарку 🙏 Всі роблять, що можуть і це ❤️