Раніше писав статтю про біженців, і знову ця блядотна тема стала популярна. Я вважаю, що взагалі участь людей у війні внезалежності від місця знаходження, це справедливо і обговорювати це затрахало. Але.
Давайте просто пройдемося по фактах. В країні демографічна не криза, а катастрофа. З кожним роком люди все більше адаптуються, і опція лишитися стає все більш релевантною. Можливо в когось там якісь монументальні образи і плач за справедливість, але факт в тому, що чим більше людей повернеться, тим простіше буде займатися відбудовою. Так, демографія в сучасному світі далеко не найважливіший фактор економічного зростання. Особливо коли мова йде про країну де потенціал людей ще далеко не вичерпаний. Але це не робить його не потрібним. Демографія можливо не номер один, але в десятку факторів входить точно.
Подивіться на ту ж Японію, де пішло вже 4те десятиліття, як уряд всіма силами намагається полагодити падіння внутрішнього попиту, але демографічна криза з'їдає всі їх старання. Звісно це не наша проблема номер один, і в нас є куди рости навіть з 20 мільйонами, і навіть з 10ма, але рано чи пізно, ми вштовхнемося в стіну. І чим менше людей буде в Україні, тим швидше ця стіна настане.
Тому пропоную засунути власний гігашльопізм кудись поглибше. Я знову ж таки не проти, якщо якимось чином буде реалізована мобілізація з-за кордону, і якщо вас не влаштовує конкретно цей аспект, то ви дійсно свиня. Я проти стигматизації людей, виписувань з українців на основі такого класного показника як вимірювання піструнів хто більше доклався.
Хто ви блять такі взагалі? Відкрийте очі, котики, пасивне населення, яке хоче щоб перемога настала від пісень про Пса Патрона, абсолютна більшість взагалі. От просто в будь-якому срізі населення. Особливо мені сподобалося коли на питання, а що робити з громадянами, які там живуть вже багато років, адмін одного великого відповів щось на кшталт «господь своїх впізнає».
Ще я пропоную задуматися про такий факт. Я от писав, що всі люди, коли вони змінюють місце перебування, неважливо місто це чи країна, особливо коли країна, відчувають моральну кризу: всі їх соціальні зв'язки розпадаються, їх досвід взаємодії з суспільством і соціальний капітал якщо не обнуляється, то сильно просідає. Людина просто втрачає суспільні орієнтири. Кожен намагається вирішити це питання по різному: хтось просто визнає весь цей набуток для себе неважливим, всіма силами від нього відмежовується, хтось намагається підмінити втрати всякого рода симулякрами та посиденьками в діаспорських громадах, а хтось просто страждає.
В нормальних умовах треті часто вертаються, або не їдуть, але в нас зараз умови не нормальні. І якщо першим двум на ваші прокльони і звинувачення в зраді великого народу великої країни якби похуй, вони скоріше ще більше переконаються в правильності рішення не мати із цією державою жодних справ, то по третім, тим, хто в цю країну ще чомусь вірить, це б'є найбільше.