Faces Places

Герои. @yigal_levin

просто як новий рік!

Гутен таг! Чи в нас тут хтось є з Відня? Шукаємо хоста (як українською «вписка»?🤔) на 1-2 ночі 11 жовтня. Вперше, до речі, будемо в Австрії. Мали бути проїздом, але чому вже не затриматися і не подивитися столицю. Мені Відень завжди за фотками видавався таким пафосним і нудним, от і побачимо (але я вже налаштувалася))

У Львові інший вайб, але також як вдома. Місцеві кажуть, що їх вже нудить від «міста весни», а у мене досі сльози, коли чую, а особливо коли чую її у Львові (хоч місто моєї весни - це Київ) А ще тут дійсно всюди пахне кавою! І вже Львів, а не Київ це місце, де нарешті мені є з ким здибатись. Дефіциту житла вже нема, бюджетних пропозицій купа. В мене тут свій Dream hostel (дякую Олегу за пораду): в 20м від площі Ринок, жіночий дорм, ліжко зі шторками, своє укриття(!), кафе Друзі з крутими сніданками і все це всього за 5€/ніч 😍 Оце часи. Плюс унікальна можливість насолодитися останніми хвилинами перед комендантською годиною просто на Ринку (а там двіж триває прям до 23:00).

My new favorite photo 🥰 Слава ЗСУ!

Ще трохи Києва осіннього 🍁

Їхала останнім трамваєм на вокзал. Вчергове попрощалася з Подолом і Києвом. Поруч чоловік років 70 комусь по телефону розповідає про фільм: «Ну, важкий фільм, але цікавий. Патріотичний. Ти почитай про нього в інтернеті» А я хочу плакати (це тут в мене часто буває). Від української мови. Від того, що людина під час війни ходить в кіно. Від того, що я знаю, і про який кінотеатр, і про який фільм йдеться. Від того, що їдемо роздовбаними, але такими рідними вулицями, і на кожному кроці у мене тут спогади. Від того, що я знов звідси їду. І від того, що нині матиму нормальні останні спогади про Київ: замість «прокинулись від сирен, почалася війна, тікаємо в натовпі» буде «я зробила всі справи, погуляла, щодня пила каву в Еспресоголіку і спокійно трамваєм їду на вокзал. І можу повернутися сюди знову» ❤️ #дякуюЗСУ

А взагалі життя в Києві триває, а місцями навіть вирує. Івенти всякі цікаві проходять 😁