Атиповий нарцисизм

Посилання те саме, приєднуйтесь 🌼

Любі мої! За годину зустрічаємось ось тут: Topic: Що робити зі стресом Join Zoom Meeting https://us05web.zoom.us/j/85367067716?pwd=ighNlXqjnVdJPZ3Ox2ElrZR2za1Cze.1 Meeting ID: 853 6706 7716 Passcode: 1ZX7fn Буду рада всіх бачити 🌼

Цей день настав - я оголошую проведення вебінара! У неділю в мене буде день народження і я не можу придумати кращого дня для проведення вебінара. Що буде Поговоримо про стрес: загальна інформація та подробиці. Як виглядає стресовий цикл? Що відбувається на кожній стадії? Як допомогти собі під час стресової ситуації? Як допомогти оточуючим? Окремо розкажу чому саме ми піддаємось на нарцисичні маніпуляції під час стресу. Я сподіваюся на наше звичайне спілкування, тобто, на всі запитання буду відповідати прямо у процесі, і дуже хочу, щоб замість мого монолога в нас вийшла бесіда. Коли неділя, 21 квітня, 12,00 за Києвом. Вартість Безкоштовно. Але я буду дуже вдячна якщо ви зможете підтримати наш поточний збір на автівку для fpv екапажу на ліманському напрямку. Залишилось зібрати 1800 євро. Купити каву для мене на підтримку цього збору можна тут: https://buymeacoffee.com/wilddaffodil Окремо буду вдячна за поширення блогу. З часів переходу на українську розмір зменшився вдвічі. 🙈 Кількість підписників мені була неважлива раніше, але зараз це має значення через постійні збори. Тож, давайте збирати тут ком'юніті небайдужих 🌼 До зустрічі у неділю!

Старі теми так старі теми, домовилися! У Солом'янському сьогодні ушкодження, але я вже зв'язалася з сестрою - моя сім'я у безпеці. Тож, продовжую функціонувати та ділитися корисним. Пропоную ще раз подивитися на нарцисичний розлад та яким воно буває. Як ви знаєте, майже всі психічні захворювання - це спектр. Тобто, можна бути або вагітною, або ні. Але можна бути нарцисом "на півшишечки". Яскравий приклад - аутизм. Можна бути аутистом, але на початку спектру, так званим "високофункціональним" коли є і робота, і кар'єра, і навіть сім'я. А можна бути аутистом наприкінці спектру, і бути неспроможним навіть говорити. Так само з нарцисизмом - можна мати прояви нарцисизму у стресових ситуаціях (що, доречі, цілком нормально), а можно бути наглухо підстреленим з проблемами по життю. От коли вже нарцисизм впливає на життя людини, тоді вже вважається що це саме нарцисичний розлад. Що взагалі таке - бути нарцисом? Якщо коротко - це бути людиною, в якої немає самооцінки. Тобто, внутрішнього наповнення та власної підтримки немає взагалі і людина повністю залежить від оточуючих та їх вражень про нарциса. А це значить, що в будь-який момент людина знаходиться в стані "щоб такого зробити, щоб мене всі любили?" Фактично, психіка постійно працює у режимі самозахисту. Від цього і постійні перенапруження, що виливаються в агресію. Від цього і постійні маніпуляції, бо треба зробити так, щоб мене всі любили. Від цього і постійний газлайтінг, бо не може так бути, щоб я щось не так зробила - це ти або брешеш, або вигадуєш. І оце саме називається нарцисичним розладом. І саме це корегується у психіатрів бо є психичним захворюванням. Погана новина: корекції нарцисизм майже не піддається. Гарна новина: в середньому у світі "справжніх" нарцисів приблизно 1%. Окрім цього, є ще так званий "нарцисичний характер". Це коли в людини є якісь проблеми з самооцінкою та спілкуванням з оточуючими, але вони не такі явні та не заважають людини жити в суспільстві. Ну або суспільство настільки толерантне до насильства, що такі люди прекрасно себе почувають у ньому. Ну і наостанок є так звані нарцисичні реакції, які є здоровим проявом будь-якої людини в стресових ситуаціях. Це зазвичай реакції самозахисту, або бажання чогось досягти, і таке інше. Проблемою тут є те, що в нас "стресова ситуація" вже 2 роки поспіль. І може здаватися, що тепер кожен другий - нарцис-аб'юзер, хоча насправді це вже хронічний стрес, з яким мозок впоратися не може, отже повертається до "базових налаштунків". Що робити з хронічним стресом подивимось на вебінарі, який я вам обіцяла вже давно і от нарешті підготувала. Оголошення про вебінар буде трохи згодом, він буде безкоштовним, але я буду дуже вдячна якщо ви доєднаєтесь до збору на новий конвой, який ми зараз формуємо. Бережіть себе 🌼

Питаннячко: а вам зараз важливіше освітлення новин чи навпаки хочеться відволіктися та почитати щось інше? (Це я розмірковую чи доречно буде писати щось на стару тематику. Бачу, що деякі блогери обирають не висвітлювати події, а підтримувати людей у такий спосіб - говорити про інші теми. Тож, питання: а чи буде це підтримкою?)

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде котик мирно спати І буде люди на землі (За мотивами Шевченка)

Не хочу писати поздоровлення, але хочу вас привітати. Перемоги нам

Найбільше про стосунки цікаво, з собою, людьми, як вплинула війна взагалі, що допомагає триматись #нарцисс_вответах ----------------------------- Чесно кажучи, триматися дуже важко. Перші пару місяців було найважче - майже не їла та спала по 2 години на добу. І це ж я не в Україні живу. Що робила - аналізувала через що саме такий стан. Зрозуміло. що через війну. Але що саме? Виявилося, що все було через відчуття безпорадності та невпевненності. Що зробила - почала допомагати біженцям по всій країні. Дні одразу заповнилися купою справ: знайти те, що потрібно. Продзвонити по телефонах, домовитися про зустрічі, об'їхати та роздати. І так цілий рік. Без вихідних та свободних вечорів. Так з'явилося відчуття, що я щось контролюю. З'явилися плани на майбутнє - бо треба на цьому тижні домовитися про оце, а на наступному тижні відвезти це. При великому стресі зазвичай енергії дуже мало, мозок працює погано - важко зосередитись на чомусь. На роботі в перші тижні мені дали додаткову відпустку, тому що толку з мене було майже нуль. Я читала документ і не розуміла, що там написано. Сиділа на нарадах і не могла осягнути тему дискусії. Тобто, я розуміла слова, що мені кажуть, але не могла зрозуміти про що саме йдеться. Було відчуття, що в голові вата і все до мене доходить через ту вату. Рішення - ставити собі реалістичні цілі. Я не можу більше працювати 8-10-12 годин поспіль. Але я можу виконати оцю задачу. Або відповісти на цей мейл. Або читати документ протягом 10 хвилин (на довше концентрації уваги не вистачало). Коли перший шок пройшов, було дуже сильне бажання "забутися", хоча б на декілька годин. Просто не думати про війну, та не згадувати, що на передовій рідні, що сім'я - в окупації.Взагалі підвищене вживання алкоголю та наркотиків притаманне стресовим ситуаціям. Особливо якщо стрес настільки поглинаючий, що подолати його одному майже неможливо. Тут для мене важливо було не починати зловживати, або вживати взагалі. Особливо враховуючи те, що живу я в Нідерландах, тобто доступ в мене буквально до всього. Почуття ейфорії проходить дуже швидко, а після нього стає ще важче, бо до купи додається ще й перетравлення організмом усякого гімна. І там або терпіти ці пекельни борошна, або пити ще більше, щоб їх заглушити. І так по колу. Рішення було одне - не вживати. Просто на силі духу. Але дозволила собі впасти у депресію. Іноді не вставала з дивану навіть щоб почистити зуби декілька днів поспіль. Досі бісять поради на кшталт: їжте здорову їжу та побільше гуляйте. Ви під обстрілами були взагалі колись, гуляки ви здорові?Коли я попала під тижневий обстріл у Києві (привезла черговий конвой автівок), в мене стався ПТСР. Не знаю як витримують люди, що живуть у такому постійно. Я приїхала додому, прокидалася у жахітті від того, що увесь дім трясеться, а я на полу. Виявлялося, що то трясе мене.Тут допомогла психіатр. Вона дала мені відлік часу: це пройде за 3 місяці. Якщо нє - ми будемо проводити спеціальну терапію. Це допомогло, бо в мене була визначеність та ціль. За 3 місяці все пройшло, і я поїхала до Києва з черговим конвоєм знов. Зараз допомагає знецінювання. Так, я знаю, що так не можна робити. Але коли зовсім погано і знов не хочеться вставати з дивану, я згадую свою тітоньку. Скільки вона пережила під Мар'їнкою. Як вона не здалася та не опустила руки. Саджати картоплю під свист ракет - то капець. Згадую рідних, що на передовій. Як в них лопається шкіра на руках від холоду, як вони сплять на землі накриті карематами, бо їх вирубає на ходу від втоми. І я думаю, що в мене все добре, жалітися не на часі. А треба вставати та вджобувати - бо в них там свій фронт, а в мене тут свій. І доки вони прикривають його, моя задача - прикрити їх тил. А ще я вже 2 роки на антидепресантах. Так і живем.

Хочу щось написати, але постійно себе стримую. То не на часі, бо черговий прильот. То не знаю на яку тему, а писати заради писання не дуже хочеться. Коротше, я вас не покинула, я тут. Працюю на користь наших захисників, намагаюся не поглинути у депресії остаточно. Як ви? Живі? Є ідеї про що хочеться почитати у цьому блозі?

Вчора був день психічного здоров'я, тож я не святкувала.