Львівський історичний клуб

Повернення старої рубрики #лмк_музичний https://youtu.be/Goh3mQcAaJs?feature=shared

Мініатюри, присвячені битвам Столітньої війни в період 1337-1360 рр.: при Слейсі (1), Кресі (2), Пуатьє (3)🏔 «Хроніки» Жана Фруассара, XV ст.

Спорядження катафракта часів Никифора Фоки – це компроміс між захистом, вагою і простотою виготовлення. Головним чином, воно складалося з кафтана, що мав короткі рукави, той вдягався через голову, зверху нього ще були обладунки (зобр. 1. 1 – це та всі інші зображення дивіться на фото 1 вище). Після цього надягалися наголінники, які мали смугову конструкцію, а в подальшому вже були трубоподібними (зобр. 1. 1A). Потім вдягалася пара набедреників (інша назва кремасмата), які варіювалися і були 2-ох видів: лускатий і ламелярний (з’явилися пізніше) (зобр. 1. 2A, 2B, 2C). Далі – "кліваніон", головний компонент обладунку, власне сам панцир. Вони були зазвичай ламелярнимими, однак за Никифора їх змінили – тепер їх можна було легше виготовляти і вони були практичніші, зокрема зручнішими. Пластини панцира з’єднювалися зі шкіряною підкладкою, а також підвішувалися на ремінцях. Дискусійним залишається питання щодо того, як він вдягався, однак найпоширеніша думка така, що надягали його з допомогою іншої людини і застібався збоку ременями й пряжками (зобр. 1. 3). Захистом для рук були «манікелії», які були різні: смугасті, а пізніше ламелярні і лускаті (зобр.1. 4A,4B). За часів Никифора до «манікелія» додали наплічники (зобр.1. 4C, 4D). Шолом повністю закривав обличчя вершника, окрім очей. Він складався з металічної каски і кольчужної сітки, яка кріпилася до каски, і власне повністю закривала обличчя (зобр.1. 5). І, нарешті, останній частина обладунку «хіроспелла» - наручі. Вони кріпилися до кафтана, а також мали зверху кольчужне покриття (зобр.1. 6).

1 - обладунок катафрактів часів Нікифора Фоки; 2 - катафракт у бою; 3 - шолом катафракта.

А там є щось про Сирського?

Бібліаріум Укромару - це журнал про всесвіт вічної війни компанії Games Workshop - Warhammer 40k з регулярними новинами, мемами, артами, мініатюрами та натхненного Імператором контентом, що дозволить вам вдосталь посміятись, поспілкуватись із однодумцями, а також дізнатися більше про різні аспекти цього творіння, де є війна та сміх ненажерливих божеств... Підписатись 🔥

Зовсім скоро Великдень, тож до Вашої уваги картина Миколи Пимоненка "Великодня утреня (Ранок Христового Воскресіння) ", 1891 р. Корнило Пимоненко (батько Миколи Пимоненка) був іконописцем, тому не дивно, що для його сина образ церкви та християнських свят був особливим. Згодом поговоримо про деталі цього мистецького витвору.

За час служби у Мозельській армії Даву здружився зі генералами Марсо (зображення 2) і Дезе (зображення 3). За першого Даву навіть хотів видати свою сестру, але здійсненню задуму завадила смерть Марсо у вересні 1796-го, керуючи ар'єргардом біля німецького поселення Гекстенбах. Щодо Дезе, то крім дружби їх поєнювало багато спільних рис: аристократи, які порвали зі своїм станом, обоє були в опалі якобінців, зневажливе ставлення до зовнішнього вигляду. Проте, Дезе відзначався спокійним характером, тим часом як Даву дозволяв собі грубе ставлення до підлеглих. І саме дружба з Дезе зведе Даву із Наполеоном Бонапартом: 2.01.1798-го Даву відряджено до Англійської Армії, у березні Бонапарт має в Парижі аудієнцію щодо кандидатури Даву і вже14 квітня його взято до Армії Сходу. Саме так почалися стосунки між майбутнім імператором і його маршалом.

Мій племінник Даву... ніколи не стане солдатом. Замість того, щоб вивчати (військову теорію), він впивається книжками Монтеня, Руссо та інших філософів" - з листа майор д'Аву про су-лейтенанта Луї-Ніколя д'Аву до рідних Родовід, рання служба і початок Революції Народився майбутній маршал 10 травня 1770р. в родовому замку Анну, Бургундія. Його рід д'Аву славився з XIII ст. тим, що з нього вийшли доблесні вояки. Тому і не дивно, що Луї-Ніколя пішов стежками батька Жана д'Аву: спершу Брієнська військова школа, а далі Шампанський кавалерійський королівський полк. Але, будучи, хоч і з дворянського роду, юний офіцер вподобав ідеї Руссо. Його дядько у листі дорікав, що його племінник не стане хорошим офіцером. І на перший погляд, може здатися, що так і було б: неохайний, закритий від офіцерського товариства, педант, одним словом це не був офіцер XVIII ст. Але все змінить Революція. Коли впала Бастилія і прибув кур'єр з цією новиною, то Луї-Ніколя був єдиним, хто про все ретельно розпитував. Розпитавши достатньо і зрадівши вістці, су-лейтенант запропонував відіслати делегацію від полку в Париж, аби підтвердити вірність полку ідеям Революції. Офіцери сприйняли це радо, і не тільки вони - разом з Даву відправився і сержант Клод-Перен. Їхня делегація була загалом успішною, але реакційні сили взяли верх у рідному полку. Тому повернувшись у Аррас командування полку відправило його під трибунал. Але завдяки підтримці вояцтва його було звільнено і поновлено у званні. Молодий офіцер скоро покинув полк і записався добровольцем у 3-й батальйон департаменту Йонна. Тоді молода революційна армія відчувала кадровий голод, тому не тільки радо прийняла Даву, а й за лічені тижні підвищила його до підполковника.  Служба у революційній армії До речі, саме в цей період свого життя Даву розриває свої зв'язки зі дворянством – це можна зрозуміти по зміні його прізвища з "д'Аву" на "Даву". Герцогиня д’Абрантес (дружина генерала Жюно), яка залишила спогади про епоху Бонапарта, писала, що 20-річному офіцеру підкинули прядку і веретено (натяк на перехід роду в жіноче начало). Але, мабуть, це був лише привід, а причина ховалися глибше: Даву зачитувався працями просвітників, надихався людьми ліберальних поглядів, от як його вітчим Тюрро де Ліньєр. До 1793-го року Даву воює в Армії Півночі, під командуванням героя Вальми - генерала Дюмур'є. Разом з ним він відкидає австрійців з Бельгії і зимує в Брюсселі, проте у 1793-му французи були побиті під Неервіндені, і Дюмур'є, який до цього мав переписку з коаліцією, вирішив дезертирувати.  4.04.1793-го Даву натикається на генерала-зрадника і його соратників, бажаючи схопити його наказує вояка відкрити вогонь. Попри це, за заслуги вже в липні того ж року його підвищила до бригадного генерала. Але ні звання, ні заслуги не врятували Даву від якобінців. Було видано указ за яким всі офіцери-аристократи мусили покинути військо і жити на певній відстані від Парижа. Даву пішов у відставку, незабаром його було взято під арешт у Вер'єрі. Після перевороту Термідора і повалення влади якобінців Даву повертається у військо. У вересні 1794-го його поновлено у чині бригадного генерала і ставлять командувачем кавалерійської дивізії в Армії Мозеля. Під час облоги Люксембурга (1794-95рр.) здійснює рейд в тилу противника і навіть відбив вилазку австрійців. Але скоро Даву попадає у полон під Мангаймом, після поразки французів. Проте, йому пощастило - командувачем австрійців був Вурмзер, старий знайомий його дядька. Вони навіть спілкувалися і з поваги до старого знайомого відпускає його племінника, взявши з нього слово не воювати про коаліції. Він повертається у стрій лише 1796-му, і то ненадовго, бо Бернонвіль підписує 9.10.1796-го перемир'я з австрійцями до весни 1797-го. У двадцятих числах квітня Мозельська армія форсує Рейн і Даву знов зарекомендував себе як здібний командувач. У листі Директорії від 24.05.1797-го було згадано про заслуги юного генерала і сказано, що "заслужив повагу і вдячність усього французького народу".